Мета і функції художньо-естетичного виховання учнів у позаурочній діяльності. Значення позаурочної музичної роботи у загальноосвітній школі на сучасному етапі.

Мотивація

Тези

Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні. Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти:

· збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості;

· виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації;

· виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки;

· розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду,

опанування художніми вміннями та навичками в практичній

діяльності, формування художньої компетентності - здатності

керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність

використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з

універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та

власними духовно-світоглядними позиціями;

формування системи знань та уявлень про сутність, види та

жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв -

музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного;

виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних

ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та

духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних

можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок

художньої самоосвіти та самовиховання.

Функції, принципи

Коли наприкінці XX ст. стабільні філософські орієнтири було

втрачено, вектор пошуків методології загальної мистецької освіти

та художньо-естетичного виховання був спрямований у площину

новостворених галузей науки: синергетики, герменевтики,

феноменології, аксіології, акмеології, кожна з яких висвічує нові

грані художніх цінностей і виховні можливості їх впливу на людину.

Активізувалися культурологічний та антропологічний аспекти

методологічної рефлексії, адже художня освіта на всіх етапах життя

людини виступає умовою її розвитку як суб'єкта культури, складовою

культурного відтворення. Мистецтво дає змогу особистості засвоїти

унікальну культуру людства і створювати свій власний духовний

світ.

Узагальнюючи теоретичні здобутки, що віддзеркалюють

філософську множинність поглядів щодо функціонування мистецтва в

соціумі, можна перерахувати такі основні функції: естетична,

інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, духовно-творча,

аксіологічна, евристична, соціально-орієнтаційна, комунікативна,

регулятивна, сугестивна, гедоністична, релаксаційно-терапевтична,

компенсаторна. На відміну від традиційного домінування в

освітньо-виховній системі інформативно-пізнавальної функції

доцільно виділити і посилити в педагогічній практиці

духовно-творчу функцію, яка тісно пов'язана з

світоглядно-виховною.

Принципи художньо-естетичного виховання:

1) органічне поєднання універсального (загальнолюдського,

полікультурного), національного (державного) і регіонального

(етнолокального, краєзнавчого) компонентів освіти та виховання з

безумовним пріоритетом їх національної спрямованості, що

забезпечує формування в учнів патріотичних почуттів, громадянської

свідомості;

2) синергетичний підхід, що зумовлює націленість

освітньо-виховної системи на художньо-естетичний саморозвиток

особистості шляхом поєднання освіти із самоосвітою, виховання із

самовихованням, на їх безперервність і відкритість до змін;

3) природовідповідність (врахування вікових особливостей та

індивідуальних здібностей учнів) та культуровідповідність (розгляд

системи художньо-естетичної освіти та виховання школярів як

соціокультурного феномену, забезпечення культурної спадкоємності

поколінь);

4) гуманітаризація і гуманізація (повага до інтересів і

потреб особистості, "олюднення" знань, побудова

навчально-виховного процесу на основі педагогіки співробітництва,

толерантності взаємин і спілкування);

5) цілісність, що передбачає багатофакторну взаємодію

відображених у змісті освіти та виховання основних компонентів

соціального досвіду - художньо-естетичних знань, світоглядних

уявлень, емоційно-ціннісного ставлення, художніх умінь, творчості;

6) поліхудожність, інтегральність, діалогічність

(відображення в змісті художньо-естетичної освіти та виховання

об'єктивно існуючих зв'язків між видами мистецтв, діалогу

культур);

7) варіативність на основі індивідуалізації, широкої

диференціації та допрофесійної спеціалізації;

8) взаємозв'язок художньо-естетичного виховання з

соціокультурним середовищем (координація шкільної та позашкільної

роботи, узгодження освітніх і дозвіллєвих заходів, гармонізація

суспільних, професійно-педагогічних і сімейно-родинних виховних

впливів).