Поняття політичної системи

Вихідною категорією політичної теорії є категорія "політика". Політика становить складне системне утворення, надзвичайно багате, визначеннями, характеристиками. Це поняття грецького походження зазвичай органічно поєднується з діяльністю держави, визначає засіб, що гарантує реалізацію політичних цілей. Дана категорія протягом всієї історії людської цивілізації постійно розвивалась, наповнювалась новими визначеннями.

Платон називав політику царським мистецтвом. Арістотель — мистецтвом і пов'язував її з практикою політичного життя різних міст держав (полісів) Стародавньої Греції. Грецький мислитель вважав, що політиці належить особливе місце серед інших наук і мистецтв, оскільки вона має вищу мету — надати громадянам відповідних якостей і зробити їх людьми, які б уміли справедливо спільно проживати, взаємодіяти в єдиній державі. Мислитель нового часу італієць Нікколо Макіавеллі визначав політику як науку, яка пояснює минуле, керує сучасним і може прогнозувати майбутнє. В кінці XIX століття англійський вчений Е. Фрімен формулює тезу, яка стає хрестоматійною: "Історія — це політика в минулому, політика — історія в сучасному" (1). Поряд із традиційним визначенням політики як мистецтва можливого, політика — це мистецтво управління державою, тобто відповідний спосіб здійснення мети держави як на ії території, так і ззовні її; організація суспільства, яке перебуває під певною владою, насамперед державною (2). Врешті-решт політика пов'язана з формуванням влади та її інститутів. Зауважимо при цьому, що політика не обмежується виключно контекстом влади: в основі політики лежать індивідуальні, групові, суспільні інтереси.

Категорія "політична система суспільства". Це поняття запроваджено відносно недавно — на етапі розвитку суспільства, коли поряд із державними інституціями почали діяти політичні партії, громадські об'єднання, рухи. У визначенні політичних систем розрізняють два підходи: соціологічний і правовий (3).

За соціологічного підходу політична система визначається як динамічний механізм, що перетворює імпульси, які йдуть від оточення і від самих політичних структур, в політичні рішення, що формують політичну поведінку та інші громадянські позиції (4). Виходячи зі схеми функціонування загальної системи ("ввід", "конверсія", "вивід") прихильники цього підходу стверджують, що політична система має "ввід", куди надходять імпульси — вимоги (сплата зарплати) і підтримка(сплата податків), і "вивід", звідки з'являються політичні рішення, за допомогою яких розподіляються цінності, а також здійснюються політичні дії. Сама політична система нагадує своєрідний чорний ящик, діяльність ("конверсія") якого прихована від навколишнього середовища.

Політичну систему інколи порівнюють з обчислювальною машиною, а її рішення з комп'ютерними операціями. Характер і зміст цієї діяльності можна визначити як за сигналами, що надходять на ввід системи, так і за рішеннями і діями, які вона приймає згідно з цими сигналами.

Життєздатність політичної системи вирішальною мірою залежить від її реагування на зворотний зв'язок. Реакція політичної системи на вимоги, які йдуть від населення, залежить від її характеру. Тоталітарна система ігнорує ці вимоги, авторитарна враховує частково, а демократична прагне врахувати повністю. Якщо влада індиферентна до вимог членів суспільства і приділяє увагу лише власним потребам, то її рішення і дії ніколи не знайдуть підтримки.

Визначають два базових набори функцій політичної системи —функції "вводу" і "виводу". Якщо перші здійснюються переважно неурядовими підсистемами, то другі — прерогатива владних структур (5).

До функцій "вводу" належать: політична соціалізація і залучення громадян до участі в політичному житті; артикуляція інтересів різноманітних груп населення; агрегування цих інтересів, тобто перетворення вимог в альтернативи державної політики; політична комунікація —процес передачі інформації і формування переконань, що сприяє налагодженню доброзичливих взаємовідносин між громадянами і урядом.

До функцій "виводу" належать: створення норм законів, що визначають поведінку громадян в суспільстві. Процес нормо творчості включає ряд етапів: визначення політики і вибір загальної мети; підготовку рішень і конкретних правил для досягнення цілей; застосування вироблених норм законів; контроль за дотриманням норм законів. Цю функцію здійснюють переважно судова та законодавча гілки влади.

Згідно з правовим підходом політична система — це сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому.

Політична система — це сукупність трьох взаємодіючих підсистем: інституціональної, інформаційно комунікативної та нормативно регулятивної.

Інституціональна підсистема складається із таких інститутів, як держава, політичні партії, групи інтересів. Провідним інститутом, який зосереджує в собі максимальну владу, є держава. В демократичному суспільстві значну роль відіграють політичні партії і групи інтересів, яків пливають на формування державних структур, політичний розвиток суспільства. В авторитарному і тоталітарному суспільстві функції цих інститутів деформовані.

Інформаційно комунікативна підсистема встановлює зв'язок між інститутами політичної системи. Це канали передачі інформації владі(звіти підвідомчих установ, консультації із заінтересованими групами),а також засоби масової інформації. Якщо в демократичних суспільствах засоби масової інформації відносно незалежні від держави, то в авторитарних і тоталітарних суспільствах вони повністю залежні від правлячої еліти.

Нормативно регулятивну підсистему створюють різноманітні норми, які визначають поведінку людей в політичному житті, а саме їх участь в процесах висунення вимог, перетворення цих вимог в рішення, здійснення рішень. Норми можна розділити на норми закони і норми звички. Як перші, так і другі сприяють політичній взаємодії, запобіганню конфліктів чи хаосу в суспільстві. Норми закони визначають процес законотворення, визначають або не визначають (залежно від режиму) права: голосу, свободи слова, створення асоціацій та ін. Звичною нормою можна назвати участь громадян в політиці через політичні партії та групи. Як відомо, партія — це політична організація, яка об'єднує громадян однієї політичної і соціальної орієнтації, одних політичних поглядів, зафіксованих, як правило, у програмних документах. Партія виступає головною ланкою, що пов'язує державу з суспільством, змагається за владу з іншими партіями.

Типи партій визначаються їхніми функціями, відносинами з іншими партіями, способами боротьби за владу та її здійснення.

За проголошеною метою розрізняють право радикальні, консервативні, ліберальні, реформістські, соціал демократичні, соціалістичні та комуністичні партії; за місцем у політичній системі — правлячі, опозиційні; за структурою і методами дій — парламентські, автократичні, воєнізовані. Партії характеризуються також як масові (фіксоване членство, чітка організаційна структура), кадрові (партії нотаблів).

Сукупність партій у країні, що фактично беруть участь у формуванні владних структур, створює партійну систему, яка може бути дво, чи багатопартійною. Розвинута партійна система підтримує балансу суспільстві, дає вихід різним настроям, уможливлює участь громадян у політичному житті.

Як уже зазначалось, важливим компонентом політичної системи є її структура. Політична структура — це внутрішня організація цілісної системи, специфічний спосіб взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утворюють. Призначення політичної структури — сприяти функціонуванню політичної системи, реалізації цілей і завдань, що стоять перед суспільством в економічній, соціальній і духовній сферах.

З цією метою створюється механізм функціонування державної влади, яка є базовим елементом політичної системи, її організаційної структури. Цей механізм становить складний комплекс спеціальних органів і установ, що виконують як внутрішні, так і зовнішні функції управління справами суспільства. Це представницькі установи або законодавча влада; виконавчо розпорядчі органи; судові інституції; органи громадського порядку та служби безпеки; збройні сили. Основу діяльності держави складають три гілки влади: законодавча, виконавча і судова. Розподіл влади має йти також по вертикалі: загальнодержавна, регіональна і місцева влада.

Коли йдеться про розподіл влади, то слід мати на увазі, що влада для того, аби ефективно функціонувати, не може розподілятись, повинна бути єдиною. Тому точніше говорити про розподіл функцій різних гілок влади, їх завдань, повноважень.

Правовий підхід визначає такі основні функції політичної системи: визначення мети, завдань, шляхів розвитку суспільства, розробка здійснення конкретних програм його діяльності; визначення і розподіл матеріальних і духовних цінностей відповідно до інтересів та становища соціальних спільнот; гармонізація, узгодження інтересів державних інституцій, соціальних верств, індивідів; духовно ідеологічна діяльність, формування політичної свідомості громадян або маніпулювання нею; забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки суспільства.

Типи політичних систем.У сучасній політологічній науці існують різноманітні критерії, за якими визначаються типи політичних систем(6). Найбільш поширеним критерієм, є відповідність ідеалів і цінностей суспільства тим формам, в які це суспільство організовано. За типом цінностей політичні системи кваліфікуються як конституційні, ліберально демократичні, авторитарні, тоталітарні.

До першого типу належить англо американська політична система. Населення країн, які мають цю політичну систему (США, Англія,Канада, Австралія), поціновує над усе свободу особи, масовий добробут і безпеку, законопослушність громадян. Для цієї політичної системи характерні чітко структурована багатопартійність, розподіл влади і високий ступінь стабільності.

До другого типу належить політична система континентально європейського типу, що функціонує; зокрема, у Франції, Німеччині, Італії. Для цих країн характерна різноманітність політичної культури, співіснування нових і старих культур, прихильність до ліберально демократичних традицій. Для політичної системи цього типу характерна наявність великої кількості політичних партій з різними ідеологіями і традиціями. Політичні партії мають значний вплив у суспільстві.

До авторитарного типу належить політична система доіндустріальних або частково індустріальних країн Азії, Африки і Латинської Америки. Цій політичній системі властиве поєднання західних цінностей, етнічних і релігійних традицій, невиразний розподіл влади. Армія і бюрократичний апарат часто беруть на себе законодавчі функції, владні органи втручаються в судові процедури. Для цієї системи характерний особистий авторитаризм, влада однієї партії, високий потенціал насильства. Політична участь громадян у державних справах обмежена в кращому разі місцевим рівнем.

І, нарешті, політична система тоталітарного типу. Характерними прикладами є фашистська Італія, нацистська Німеччина. В політичній системі тоталітарного типу відсутні незалежні групи інтересів. Діяльність засобів масової інформації суворо контролюється владою. Для тоталітарних держав характерні надзвичайна централізація влади і високий ступінь насильства. Звідси функціональна нестабільність, засилля бюрократії.

Отже, як свідчить аналіз, у політичній науці немає універсального визначення політичної системи. І все ж проглядається дещо загальне для всіх визначень: політична система асоціюється із застосуванням узаконеного владного примусу в суспільстві. Цим визначаються її структура, загальний механізм функціонування, її функції і, зрештою, класифікація політичних систем.