Структура та сучасний стан енергетики України.

Не дивлячись на те, що рівень розвитку енергетики в бувшому СРСР відповідав світовим зразкам, Україна успадкувала вкрай невигідну для себе структуру енергоспоживання. За роки незалежності ця структура (табл.1) не тільки не покращилась, а навпаки, суттєво погіршилась. Зараз Україна є чи не єдиною країною в світі, структура паливно-енергетичних балансів якої не тільки не відповідає, а навіть суперечить структурі первинних природних енергетичних ресурсів, якими вона володіє.

Таблиця 1

Споживання первинних енергоносіїв в Україні в 1999р

Як бачимо, всупереч тому, що на протязі всієї історії (в т.ч. і в роки незалежності України) домінуючим за обсягами видобутку енергоресурсом завжди було вугілля, запасів якого у нас вистачить на сотні років, більше використовується природний газ, значну частину якого необхідно імпортувати з Росії. І тому за абсолютними обсягами імпорту природного газу (біля 60 млрд. м³ щорічно) Україна займає одне з перших місць у світі. Основа електроенергетики країни – об’єднана електроенергетична система (ОЕС), яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує експорт та імпорт електроенергії. Вона включає в себе вісім регіональних електроенергетичних систем (ЕС) – Дніпровську, Донбаську, Західну, Кримську, Південну, Південно-Західну, Північну і Центральну. ЕС зв’язані між собою системоутворюючими і міждержавними лініями електропередачі напругою 750 кВ і 330-500 кВ. Централізоване виробництво електричної енергії в ОЕС здійснюють 14 найбільш потужних теплових і 8 гідравлічних електростанцій, які входять до складу 6 державних акціонерних енергогенеруючих компаній, підпорядкованих Мінпаливенерго України, та 4 АЕС, що є складовими Національної атомної енергогенеруючої компанії (НАЕК) “Енергоатом”.

За станом на 31.12.2000р на теплових електростанціях Мінпаливенерго. налічувалось 104 крупних енергоблоки – 99 конденсаційних і 5 теплофікаційних, із загальною встановленою потужністю 28,7 млн.кВт, що складає 91,7 % від встановленої потужності теплових електростанцій Міненерго і 53,2 % від загальної встановленої потужності електростанцій ОЕС.

Атомна енергетикаУкраїни базується на роботі чотирьох АЕС (Запорізька, Рівненська, Хмельницька та Південно-Українська), на яких працювало 13 енергоблоків із загальною встановленою потужністю 11,818 млн. кВт (на 2001 р.). Щорічно на АЕС виробляється 75 – 79 млрд. кВт·г електроенергії.

Гідроенергетика. Являючись швидкореагуючим резервом потужності в ОЕС України і фактично єдиним джерелом її пікових завантажень, гідроенергетика України відіграє виключно важливу роль у функціонуванні української енергосистеми. ЇЇ основа - ГЕС-ГАЕС Дніпровського каскаду (ДАГК “Дніпрогідроенерго”), сумарна встановлена потужність яких становить 3906,9 МВт, в тому числі: Київської ГЕС – 361,2 МВт; Канівської ГЕС – 444 МВт; Кременчуцької ГЕС – 625 МВт; Дніпродзержинської ГЕС – 352 МВт; Дніпровської ГЕС – 1538,2 МВт; Каховської ГЕС – 351 МВт; Київської ГАЕС – 235,5 МВт. У стадії формування знаходиться Дністровський каскад (ДАЕК“Дністрогідроенерго”). Дністровська ГЕС-1 потужністю 702 МВт введена в дію в 1983 році. Завершується будівництво Дністровської ГЕС-2. Розподіл електричної енергії в ОЕС виконують 24 обласні акціонерні енергопостачальні компанії, енергопостачальні компанії Автономної Республіки Крим і міст Києва та Севастополя. Транспортування електричної енергії від енергогенеруючих до енергопостачальних компаній йде по магістральних і розподільчих електромережах країни загальною довжиною понад 1 млн. км повітряних і кабельних ліній електропередачі всіх класів напруги, а також біля 207 тисяч трансформаторних підстанції напругою 6-750 кВ загальною потужністю 202,4 тисячі МВА.

В період з 1990р. по 2000р. встановлена потужність електростанцій зменшилась приблизно на 5% за рахунок виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС та іншого устаткування, тоді як виробництво електроенергії скоротилось майже на 43% (від 298,5 млрд. кВт∙год у 1990р. до 170,7 млрд. кВт∙год у 2000 р.) При цьому основне падіння (більш ніж у 2,5 рази) виробництва електроенергії за цей період відбулося на ТЕС. Взагалі подальша експлуатація устаткування ТЕС без проведення реконструкції, технічного переоснащення, впровадження нових технологій може призвести до необоротного процесу деградації енергетики України, що негативно вплине на енергетичну безпеку держави.

До всього ж, електроенергетична система (ЕЕС) країни має недосконалу структуру генеруючих потужностей, яка навіть за наявності палива не в змозі забезпечити графік електричних навантажень (ГЕН), який об’єктивно потрібен для нормального функціонування споживачів. Тому планові обмеження електроспоживання для пікових і маневрових зон ГЕН, що почали вводити в практику з 80-х років минулого століття, в останнє десятиріччя набули масового характеру. Використовується навіть примусове відключення споживачів, в т.ч. тих, хто платить!!! за спожиту енергію, що на сьогодні (при масових неплатежах) саме по собі є nonsense, тобто безглуздям.

Певні надії на покращення стану енергетики України у ХХІ столітті вчені вбачають у більш широкому впровадженні нетрадиційних джерел енергії та використанні малопотужних ГЕС і заводських ТЕЦ, зокрема цукрових заводів, які у виробничий сезон здатні не тільки забезпечувати власні потреби в електроенергії, а й віддавати її надлишки в ОЕС.

Отже, сучасна електротехніка вимагає організації промислового життя як єдиного цілого. Впровадження електротехніки завжди несе з собою економію енергії, площ, зменшення вартості продукції і найголовніше – розвантажує людину фізично і психологічно. Для керування електрифікованим обладнанням потрібно менше людських сил, але потрібні знання, досвід і увага. Завжди потрібно пам’ятати, що керування тисячами кіловат – функція занадто відповідальна, і найменший допущений при цьому поромах може спрямувати потік електричної енергії на шлях важких руйнувань. Тому сучасний спеціаліст, навіть не електрик, обов’язково повинен добре знати основні закони електротехніки, будову та основні експлуатаційні особливості електротехнічного обладнання.

Вивчаючи основи теорії і практичного застосування електричних і магнітних явищ, електротехніка, як навчальна дисципліна, залишається базовою ланкою загальної електротехнічної підготовки фахівців-технологів виробництва цукристих речовин та функціональних харчових продуктів.

Мета вивчення дисципліни – набути теоретичної та практичної підготовки з електротехніки для забезпечення технічно грамотної та безпечної експлуатації електрифікованого технологічного обладнання підприємств переробної галузі. Рівень цієї підготовки повинен бути достатнім, щоб забезпечити інжинірингову діяльність у системному вирішенні галузевих задач, що стосуються даної спеціальності.

Курс електротехніки складається з 27 навчальних годин (н. год) лекцій, 18 н. год лабораторних робіт і 36 н. год на самостійну роботу. Ступінь засвоювання навчальної дисципліни студентами оцінюється за результатами поточного контролю (опитування на лекціях, перевірка та прийом звітів з виконання лабораторних робіт, захист індивідуальних завдань, тестування тощо), здачі двох модульних контролів (5 і 9 навчальний тиждень четверті) і підсумкового контролю з виставленням відповідної оцінки.