І.З.Танчин СОЦІОЛОГІЯ 16 страница
Станом на 2002 р. у Нідерландах, у формально зареєстрованих гомосексуальних шлюбах перебувало 100 тис. осіб. Кількість шлюбів такого роду значно зросла після того, як у грудні 2000 р. у цій країні було прийнято закон, який дозволяє гомосексуальним парам всиновлювати дітей. Тепер кожен п'ятий шлюб у Нідерландах — гомосексуальний, причому більшість осіб, які беруть гомосексуальний шлюб мають за собою досвід гетеро сексуального одруження.
У Швеції сьогодні є понад 40 тис. дітей, родичі яких перебувають у гомосексуальному шлюбі.
Комуна — це своєрідна форма розширеної сім'ї. Члени комун вважають, що йдучи в комуни, вони втікають від філістерства (святенництва), самотності, матеріалізму і лицемірства суспільства і його сімейної основи. Норми стосунків між членами окремих комун — різні. У багатьох комунах головним завданням вважається виховання дітей батьківським колективом. Є комуни у яких практикується груповий шлюб. Американський соціолог Артур Елліс, який досліджував комуни хіпі наприкінці 60-х рр. XX ст. відзначав, що всі вони є нестабільними. Це пояснюється насамперед тим, що майже неможливо віднайти чотирьох або більше дорослих людей, які зможуть жити у любові та гармонії. У комунах надзвичайно складно координувати щоденне життя так, щоб уникнути ревнощів і конфліктів. Існують також проблеми розподілу роботи і лідерства.
Загалом, можемо констатувати, що традиційна модель нуклеарної сім'ї, коли чоловік заробляв гроші поза домом, дружина дбала про дім, а діти були залежними від батьків, сьогодні вже не є абсолютно домінуючою. Чи означає це, що нуклеарна сім'я зникає? Дехто вважає, що так і є. Інші схиляються до думки, що нуклеарна сім'я радше перебудовується, ніж занепадає. Зростає гуманізм, більше уваги приділяється розвиткові особистості.
Сім'я — жертва соціальних змін. Кожен етап у розвитку сім'ї пов'язаний із відмиранням одних і формуванням інших функцій, зі зміною як масштабів, так і характеру її соціальної діяльності. Однак, при усіх змінах, для суспільства відтворення населення є життєво необхідним, тому воно завжди культивуватиме певну форму сім'ї як механізм цього відтворення.
6.1.4. Сім'я і шлюб в Україні
Загальні ознаки. Українська сім'я є моногамною. У її розвитку протягом XX ст. можна виділити такі історичні стадії:
переважання селянських сімей, усі члени яких працювали разом;
разом із процесом індустріалізації все більшого поширення набуває індустріальна сім'я, яка виявлялася у двох формах: на Західній Україні чоловік-голова родини — працював поза межами дому, а дружина вела домашнє господарство; в УРСР — і чоловік, і дружина працювали поза межами дому (симетрична сім'я);
сьогодні в Україні все більшого поширення набуває симетрична сім'я. Для неї характерна відсутність жорсткого розподілу ролей за статевою ознакою. І чоловік, і дружина працюють. Високий рівень гнучкості, властивий симетричній сім'ї, дозволяє їй краще адаптовуватися до будь-яких ситуацій за умов швидких соціальних змін. Такі сім'ї є більш характерними для пар із високим рівнем освіти.
В Україні заборонено шлюби між близькими родичами, однак поза тим українське суспільство є ендогамним, тобто шлюбних партнерів обирають, переважно, із тієї самої соціальної, расової, етнічної чи релігійної групи. Вибір партнера є, зазвичай, індивідуальною справою і базується на взаємній згоді.
Середній розмір сім'ї в Україні — від 3,1 до 4 осіб (в країнах Середньої Азії, наприклад, середній розмір сім'ї — 5—6 осіб). З точки зору демографії оптимальний кількісний склад сім'ї, який забезпечує розширене відтворення суспільства — б осіб: батьки і троє дітей. Однак діти, які виросли у сім'ях, де є троє і більше дітей, становлять тільки приблизно 1/6 частину від загальної кількості дітей в Україні.
Сьогодні кількість сімей у нашій країні постійно зменшується, незважаючи на те, що на початку третього тисячоліття в Україні протягом року реєструється близько 500 тис. шлюбів, що становить приблизно 9,5 шлюбів на тисячу мешканців. Це більше, ніж у розвинутих західних країнах, у яких реєструється 4,5—7,5 шлюбів, однак все одно менше, ніж було у 90-х рр. Тому кількість зареєстрованих шлюбів зменшується.
В Україні постійно зростає кількість неповних сімей (у 1989 р. вони становили 13,5 %, а у 1993 — 15,6 %), а також відсоток дітей, народжених поза шлюбом (у і980 р. їх було 8,9 %, у 1991 — 11,9 %, а у 1993 р. — 12,4 %). Для цього є низка причин. По-перше, чоловіків в Україні на 3 млн. менше, ніж жінок (26 941 тис. жінок і 22 475 тис. чоловіків). По-друге, зростає економічна самостійність жінок. Характерно, що в нашій країні кількість жінок, які ідентифікують себе в першу чергу з роботою, а не з сім'єю є вищою, ніж у багатьох країнах Європи: в Україні таких жінок близько 20 %, в Угорщині — 0,1, в Німеччині — 4 %. Щоправда в Польщі і Росії кількість жінок, для яких кар'єра є на першому місці ще вища, відповідно — 33 % і 26 %.
Розлучення в Україні. Кількість розлучень в Україні зростає. У 1996 р. було зареєстровано 200 тис. розлучень. їхня кількість зростає із Заходу на Схід. Серед греко-католиків розлучень менше, ніж серед православних, а найвища кількість розлучень зареєстрована серед невіруючих. Однак, релігійний фактор у цьому випадку не є вирішальним, він узгоджується із
багатьма іншими чинниками. Основними причинами розлучень називають зловживання алкогольними напоями, різниця в характерах та інтересах і пов'язані з цим сімейні чвари, передчасне, непродумане одруження, подружня зрада, фінансові труднощі тощо.
За спостереженнями вітчизняних соціологів, тенденція до розлучення є вищою серед людей, які:
· живуть у містах;
· одружуються у віці до 20 років;
· знайомі зі своїм майбутнім обранцем менше двох років;
· недовго зустрічалися до одруження;
· мають батьків, які були нещасливі у шлюбі;
· мають друзів, нещасливих у шлюбі;
· не відвідують регулярно церкву;
· мають різні поняття щодо обов'язків чоловіка і дружини.
Контрольні питання та завдання
1. Дайте визначення "сім'ї" і "шлюбу".
2. Чи можна вважати, що сімейні проблеми це тільки особисті проблеми конкретних людей?
3. Коли ми розглядаємо сім'ю як соціальну групу, а коли — як соціальний інститут?
4. Чим відрізняється нуклеарна сім'я від розширеної?
5. б. Які фактори сприяють руйнуванню розширеної сім'ї в індустріальному суспільстві?
6. Які Ви знаєте типи партнерства у шлюбі?
7. Які є форми розподілу влади у сім'ї?
8. Які відмінності між поглядами представників структурного функціоналізму та конфліктології на сімейні проблеми?
9. Назвіть головні функції сім'ї.
10. Охарактеризуйте головні напрямки досліджень сім'ї в межах конфліктологічного підходу.
11. Назвіть фактори сімейних розлучень.
12. Які альтернативні форми сімейних структур Вам відомі?
13. Які, на Вашу думку, перспективи має нуклеарна сім'я?
14. Який із типів сім'ї домінує сьогодні в українському суспільстві?
15. Які з проблем сучасної української сім'ї є найбільш гострими?
16. Охарактеризуйте власну сім'ю, використовуючи поняття і терміни, вироблені соціологією сім'ї.
17. Визначте основні тенденції розвитку сучасної сім'ї в Україні.
Тема 6.2 ВІК І СУСПІЛЬСТВО. СОЦІОЛОГІЯ МОЛОДІ
6.2.1. Вік і суспільство
Вік є одним із базових критеріїв соціальної стратифікації в усіх суспільствах. Він має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія.
Вікова соціологія — це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає закономірності й особливості соціального розвитку та діяльності людини в різних вікових спільнотах, у процесі ц розвитку як особистості. Вона вивчає загальні особливості та характеристики психології, менталітету, поведінки та діяльності, властиві представникам певної вікової групи, обумовлені як біологічними та фізіологічними чинниками, так і соціальними.
Оскільки перехід від однієї вікової групи до іншої пов'язаний з серйозними змінами в системі міжособистісних та групових взаємодій, з новими нормами та умовами життя, зі зміною систем цінностей, соціальних відносин та форм діяльності — це може породжувати відчуття дискомфорту та конфлікти особистості з навколишнім соціальним середовищем, призводити до криз при переході від однієї до іншої вікової групи. Відомі складні проблеми при переході від дитинства до юності, проблеми, пов'язані із виходом людини на пенсію та ін.
Ерік Еріксон описує життя людини як послідовність етапів. Кожен етап ставить перед індивідом унікальне завдання, сконцентроване навколо певного кризового моменту у житті індивіда. Для того щоб розвиватися нормально, індивід повинен подолати цю кризу. Здійснюючи переходи з одного етапу на інший, індивід формується як особистість (табл. 6.і).
Хоча існує також думка, що у сучасному суспільстві життєвий цикл стає все гнучкішим і не пов'язується з віком занадто жорстко. Ми стаємо свідками того, що американський соціолог Вріджід Нойгартен визначила, як "суспільство, яке не залежить
Таблиця 6.1. Етапи життя людини (за Б. Еріксоном)
Етап розвитку Психологічна криза Домінуюче
соціальнесередовище Сприятливий
результат
1 2 3 4
Немовля Довіра на противагу недовірі Сім'я У дитини виробляється почуття довіри до батьків і до світу
Раннє дитинство Самостійність на
противагу сорому і сумнівам Сім'я Дитина виробляє
почуття самоконтролю без втрати самоповаги
Вік 4—5 років Ініціатива на противагу почуттю провини Сім'я Дитина вчиться
задавати напрямокі ціль своїм діям
Вік від
6 років донастання
статевогодозрівання Працелюбство, старанність на противагу відчуттю підпорядкованості, залежності Школа, сусіди Дитина набуває відчуття
впевненості у своїх знаннях, силах
Підлітковий вік Усвідомлення
власноїособистості на
противагуневизначеності із
соціальнимиролями Група ровесників
і агентивторинної
соціалізації Індивід розвиває само ідентифікацію — ясне
відчуття власного"Я"
Юність Кохання
на противагусамотності Друзі та сексуальні партнери Індивід виробляє здатність прагнути до здійснення конкретної стадії кар'єрного росту, зав'язувати тривалі дружні та любовні стосунки.|
Дорослий вік Творчий розвиток на противагу застою Нова сім'я, робота Індивіда хвилюють проблеми за межами власної сім'ї: інші люди, суспільство в цілому, майбутні покоління
Похилий вік Цілісність на противагу відчаю Вихід на пенсію і плинність життя Індивід відчуває задоволення від прожитого життя
від віку", в якому не існує єдиної вікової норми для набуття певної соціальної ролі. Вона відзначає, що сьогодні вже не є рідкістю 28-річний мер, З6-річна бабуся, 50-річний пенсіонер чи 60-річний молодий батько.
У романі "Злочин і кара" Федір Достоєвський пише про 43-річ-ну матір Родіона Раскольникова, що вона зберегла "ясність духу, свіжість вражень і чесний, чистий пломінь серця до старості". Сто років згодом, 43-річного президента США Джона Кеннеді сучасники називали "вундеркіндом".
У сучасній науці вікова соціологія максимально зосереджується на проблемах пов'язаних із соціологією молоді (ювенологією) і соціологією старості (геронтологією). Дослідження інших вікових категорій (зрілого, до пенсійного віку), як правило, відбувається здебільшого не так за віковими, як за професійно-виробничими, соціоструктурними та іншими ознаками.
Проблеми соціальної геронтології.
У традиційному суспільстві люди старшого віку, як правило, користувалися глибокою пошаною. До слів старійшин спільноти завжди дослухалися при вирішенні важливих питань. У патріархальних родинах авторитет як чоловіків, так і жінок із віком зростав.
В індустріальних суспільствах, навпаки, старші люди здебільшого втрачають авторитет як у родині, так і в більших соціальних групах. Це зумовлено такими чинниками:
по-перше, виходом на пенсію і раптовим припиненням соціальної активності, яка протягом довгих років становила сенс життя людини;
по-друге, вихід на пенсію часто спричиняє обмеження фінансової спроможності людини, і це при тому, що у людини старшого віку видатки мали б зростати, адже вона вимагає більшої опіки, дуже часто їй життєво необхідні ліки;
по-третє, старіння породжує проблему самотності. У сучасному суспільстві діти і батьки переважно живуть окремо, іноді далеко одні від одних, а з віком старші люди втрачають членів родини і близьких друзів, звужується коло їхніх знайомих.
Соціологічні дослідження показують, що, чим вищий рівень освіти і соціально-економічний клас пенсіонера, тим більше дезорганізується його особистість і життя після смерті чоловіка чи дружини. Але після того, як мине термін жалоби, у жінок з'являється більше можливостей організувати своє життя по-новому, ніж у чоловіків.
6.2.2. Нерівність у трактуванні вікових категорій
Вікова дискримінація ("ейджизм") ґрунтується на переконанні, що певні вікові категорії є гірші за інші. Від цього потерпають переважно старші люди. У сучасному суспільстві представників старшого покоління стало багато, більше, ніж у будь-яку попередню епоху, однак вони перебувають у маргінальній зоні суспільної уваги. їм, наприклад, важче влаштуватися на роботу, ніж молодим. Іноді вікова дискримінація є непомітною, але вона є присутньою в суспільстві, націлюючи його членів на те, що старість є не просто небажаною, а чимось майже непристойним. Наприклад, у всіх фільмах, рекламних роликах, інших видах реклами апелюють до молодих людей. Популярні люди намагаються виглядати молодими, навіть коли їм вже давно за п'ятдесят. У широкого загалу старість асоціюється зі слабкістю. Спостерігаємо своєрідний парадокс: усі хочуть дожити до глибокої старості, але при цьому ніхто не хоче бути старим.
Американський соціолог Норман Гудмен наводить підходи представників різних соціологічних напрямків щодо пояснення соціальної нерівності з огляду на вік.
Структурно-функціоналістський підхід наголошує на необхідності поступового відходу старших людей з відповідальних позицій у суспільстві. Оскільки всі люди смертні, то для суспільства корисніше, якщо процес заміщення осіб, які посідають відповідальні суспільні ролі, іншими, буде відбуватися організовано. Суспільство тоді справно і виважено функціонує, не піддаючись лихоманці.
Конфліктологічний підхід пропонує інакше розуміння. Ті, хто мають владу в суспільстві, а це переважно особи середнього віку, намагаються її утримати. Для цього вони пробують виключити з суспільного ринку праці осіб старших і дуже молодих. Старші люди є менш мобільні, а потреби їх вищі, ніж у молодих, тому, усуваючи їх з місць праці, особи середнього віку забезпечують собі домінуюче становище у суспільстві.
Відомий американський політолог Френсіс Фуку Яма у своїй найновішій книзі ("Наше після людське майбутнє") зазначає, що генна інженерія, клонування людських органів та інші досягнення біології призведуть до того, що розвинуті країни переповняться столітніми, але цілком дієздатними людьми, які притримуватимуться страшенно консервативних поглядів і не поступатимуться своїм високим місцем у соціальній ієрархії не тільки своїм дітям, але й онукам і правнукам.. І це стане в майбутньому одним із найголовніших джерел соціальних конфліктів.
А ось іронічний погляд щодо того, у якому віці належить виходити на пенсію, запропонований Сирілом Паркінсоном: "Вік вимушеної відставки варіюється від 55 до 75 років, причому вирішення однаково суб'єктивні і ненаукові. Кожну цифру, підкинуту нам звичаєм або випадковістю, можна захищати з однаковим успіхом. Там, де на пенсію звільняють у 65 років, поборники цієї системи завжди доведуть вам, і що розум і сила починають вичерпуватися в 62. Здавалось би, ось і відповідь, якщо би там, де на пенсію ідуть у 60, вам не повідомили, що люди втрачають діловий хист десь до 57 років...
Що робити вам самим, коли прийде пора відставки, установлена вами для ближніх? Очевидно, що наш випадок особливий. Ми не претендуємо на велику цінність, але так уже сталося, що нас цілком неможливо замінити. Як нам не шкода, доведеться зачекати декілька років, тільки заради суспільства.
6.2.3. Молодь у соціологічному контексті
Почнемо з парадоксу: до встановлення індустріального суспільства молоді не було. Звичайно, завжди існували особи 17— 30-річного віку, їх частка у суспільстві навіть була вищою, ніж сьогодні, адже народжуваність колись була вищою, а тривалість життя меншою. Але чи можна було трактувати їх як певну соціальну групу? Ні. Як тільки хлопець чи дівчина досягали статевої зрілості — їх одружували і вони з дитинства "стрибали" просто в доросле життя.
До XVII ст. у західноєвропейських мовах слова, які означали молодих людей чоловічої статі, служили для позначення молодого мужчини (приблизно до ЗО років), який веде незалежний спосіб життя. Спеціальних слів для позначення дітей і підлітків чоловічої статі у віці від 7 до і6 років не існувало. Слово "дитина" передавало швидше сімейні стосунки, ніж вікові особливості. Тільки з XVII ст. почала складатися нова концепція дитинства. Вона остаточно визріла вже в індустріальному суспільстві.
Сучасний "молодіжний вік" утворився на підставі двох зустрічних процесів, які відбувалися в індустріальних суспільствах: акселерації — прискореного статевого дозрівання, що знаменує собою пришвидшене закінчення дитинства — з одного боку, і безперервне відкладення терміну вступу в професійне життя, внаслідок збільшення періоду тривалості навчання — з другого.
Кого можемо вважати молоддю? Межі цієї суспільної групи визначити нелегко. Адже не існує об'єктивних показників, за якими можна було б відділити період молодості від дитячих років і від віку зрілості. У давнину перехід у категорію юнаків визначався ритуалом ініціацій, а дорослими ставали внаслідок звершення суспільно значимих дій, таких як: одруження, народження першої дитини, вбивство хижого звіра, першого ворога або завдання ворогові удару під час збройної сутички. Сьогодні ж найчастіше межі періоду молодості визначають за формальними ознаками: нижня — закінчення школи, отримання паспорта. Що ж до верхньої межі, то вона є ще більш умовною, наприклад, сьогодні державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 28 років (в окремих випадках для наукової молоді до 36 років). За радянських часів верхньою межею молодіжного віку вважали 28 років — верхню межу терміну перебування у лавах комсомолу; при бажанні можна вважати верхньою межею, скажімо, 35 років — вікову межу, до якої ще донедавна дозволялося вступати на стаціонарне відділення вищих навчальних закладів. Загалом, можемо сказати, що людина залишається у межах молодіжної вікової групи доти, доки відчуває себе приналежною до неї і провадить відповідний стиль життя.
Молодь — це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, що починається зі статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої межі і визначається як суспільними, так і індивідуальними рамками. Стан цієї суспільної групи може бути окреслений юс перехідний.
Молодь в усі часи була найдинамічнішою, наймобільнішою і найбільш схильною до новизни частиною суспільства.
Американський дослідник Імре Емері підрахував середній вік лідерів соціальних революцій. Виявилося, що середній вік протестантської реформації і американської революції становив 36 років, французької революції — 34 роки, модернізації Японії — 36 років, молодотурецької революції — 30 років, а революції в Росії — 42 роки. Вчений встановив, що вік революційних лідерів на 25—35років менший, ніж вік політичних лідерів періоду стабільності.
Український історик і політолог Іван Лисяк-Рудницький однією з головних причин поразки української революції 1917— 1921 рр. називає надмірну молодість її провідників: "Серед них багато мали тільки по двадцять кілька років! Навіть відносно старша група (покоління Петлюри й Винниченка) складалася з людей, що мали небагато — понад тридцятку. Грушевський, завдяки своїй сивій бороді та силою контрасту до молодиків, що його оточували, робив у Центральній Раді враження старого "січового діда". Але навіть цей "патріарх" мав ледве 51 рік (нар. 1866), отже як на державного мужа був у середньому віці. Це засилля молоді вносило в наші визвольні змагання ентузіязм та духа жертвенности, але разом з тим недосвідченість, студентський догматизм, перевагу темпераменту та сентиментів над розумною волею".
Висока соціальна активність молоді зумовлена її перехідним станом. У соціальному плані старші покоління мають стабільнішу, традиційну структуру діяльності, впорядкованіший спосіб життя. Це означає, що їх життєва програма є менш варіантною, для неї характерна обмеженість соціальних ролей, а звідси, відповідно, і жорсткіше залучення в соціальні інститути (професійні, сімейні, політичні та ін.). Доки домінантою суспільного розвитку є стабільність, проблем поколінь, пов'язаних з підвищеною активністю молоді, не існує. Доступ до соціально значимих ролей закономірно пов'язується з процесом дорослішання.
Але роль молоді змінюється в періоди соціальних потрясінь. Перехідність, маргінальність, відсутність глибокої життєвої вкоріненості молоді спонукає її до пошукової активності, часто до внутрішніх конфліктів між життєвими цінностями і стилем життя. У підсумку — схильність до афективного, незваженого сприйняття дійсності, сприйнятливість до екстремізму, радикалізму в думках і в поведінці. Дуже характерним для молоді є вибір об'єктів наслідування, які не вписуються у звичне культурне тло (молодіжна субкультура).
Взаємозв'язок між молодим віком і прагненням до соціально-політичних і культурних новацій був помічений віддавна. Характерно, що у деяких мовах, наприклад, в англійській, немає окремих термінів для понять "молодь", як суспільна категорія і "молодість", як певна життєва сила, джерело оновлення. Ці два поняття передає єдиний термін "уоиth".
Теорія поколінь.
Огюст Конт у своєму "Курсі позитивної філософії" сформулював гіпотезу, згідно з якою темп суспільних змін залежить від швидкості ротації поколінь. Молодь є важливим елементом у процесі суспільного розвитку і культурних перетворень. Сучасні соціологи в цілому доходять подібного висновку, хоча їхні теорії істотно відрізняються від теорії основоположника соціології.
Німецький вчений Вільгельм Дільтей вважав, що спільне пережиття кількома демографічними когортами значних історичних подій творить "гроно покоління" (наприклад, "покоління воєнного часу"). Не кожна подія стає пережиттям у долі багатьох людей приблизно одного віку: це має бути така подія, яка різко виділяється з шеренги звичних і справляє значний
вплив на все подальше життя людей. Вільгельм Дільтей вважав, що люди здатні творити свою особистість і піддавати її ґрунтовним змінам у будь-якому віці, але особливо часто це трапляється в молодості.
Теоретик комунікацій Джеймс Кері з Іллінойського університету (США) звертає увагу, що серед первісних суспільств і на ранніх етапах історії західних країн відносно невеликі розриви у просторі приводили до величезних відмінностей у культурі. Племінні спільноти, розділені якоюсь сотнею кілометрів могли мати цілком неподібні системи зовнішньої символіки, міфів і звичаїв. Однак у тих самих спільнотах існував нерозривний зв'язок поколінь. Велика різниця між спільнотами, але відносно малі відмінності між поколіннями всередині цієї спільноти. Сьогодні ж просторова різниця слабне, але наростають відмінності між поколіннями. Темпи змін у сучасних суспільствах настільки швидкі, що навіть декілька років різниці створюють величезні відмінності у життєвому досвіді людини. Ось чому деякі брати і сестри, вікова різниця між якими усього три-чо-тири роки, суб'єктивно відчувають свою приналежність до цілком різних поколінь. Так, під час страйку студентів-радикалів у Колумбійському університеті у 1968 р., старшокурсники говорили про "розрив поколінь", який відділив їх від студентів молодших курсів.
Французький соціолог П'єр Бурдьє, досліджуючи систему освіти у Франції, звернув увагу на різне ставлення до свого навчання в університеті студентів-вихідців із заможних верств населення і тих, для кого студії в університеті були можливістю підвищити свій соціальний статус. Незважаючи на спільні події, які переживали всі студенти, вони здобували різний життєвий досвід, що детермінувався їхнім класовим походженням. Сформульована Бурдьє теорія про класову репродукцію суспільства через освіту у вищих навчальних закладах фактично заперечувала теорію єдиного покоління.
Американський дослідник Ерік Еріксон, поділяючи гіпотезу Дільтея про те, що покоління твориться, внаслідок спільного пережиття людьми значних історичних подій, вважав, що цей процес охоплює тільки молодих людей. Це пояснюється рисами психології молоді. Молодість, на його думку, є перехідною фазою в житті людини, це період відкритий до сприйняття усього нового, а молодь, як суспільна група, завдяки тому, що вона не є підпорядкована повною мірою суспільним обов'язкам, є автономною щодо усіх інших вікових груп і просякнута сильним внутрішнім почуттям солідарності. Тому саме в молодості творяться покоління, що переймаються спільними ідеалами, мають спільні цінності і суспільні цілі.
Особливістю початкового етапу розвитку соціологічній теорії молоді є те, що вона переважно розглядалася дослідниками як суспільна група, вирвана із соціального контексту. Новий етап у розвитку соціологічної теорії молоді був зумовлений загостренням конфлікту поколінь, що вилилося у "молодіжний бунт" кінця 60-х рр. XX ст.
Конфлікт поколінь.
Соціологічний аналіз бунту молоді.
Проблема наступності і конфліктів у стосунках "батьків" і "дітей" може розглядатися як взаємодія зустрічних потоків інформації і діяльності, як особливості передання культурних цінностей від покоління до покоління. Як каже арабська народна мудрість, люди завжди більше подібні на своїх сусідів, ніж на своїх батьків, адже із сусідами вони разом виростали, виховувалися і живуть у тих самих історичних і культурних умовах. Саме через різницю у життєвому і культурно-історичному досвіді, проблема наступності і конфліктів у стосунках "батьків" і "дітей" існуватиме завжди, але зміст проблеми, гострота суперечностей набуває особливого, конкретно-історичного характеру.
Конфліктність у стосунках поколінь найчастіше наростає в революційні епохи руйнування традиційних зв'язків між генераціями батьків і дітей. Способи подолання конфлікту пов'язані зі соціально-класовою неоднорідністю суспільства, з ідейно-духовною роз'єднаністю. Тривалість і особливості між поколінного конфлікту залежать від значущості змін, від швидкості історичного оновлення. Різкі зміни викликають травматичний ефект, підсилюють міжпоколіннєві розходження.
Загострення стосунків між поколіннями "батьків" і "дітей" пов'язане з рядом соціальних процесів сучасності. Хозе Ортега-і-Гассет називає головною причиною цього конфлікту так зване повстання мас. Для нього людина маси — це власник, позбавлений почуття гідності. Він не хоче нічого знати про загальнонаціональні та загальнолюдські проблеми. Культ сили, егоцентризм, зневага до навколишнього світу, комфортність існування — його кредо. Це людина без коренів і без духовної перспективи, яка із альтернативи "бути" або "мати", вибирає друге. Конфліктність у стосунках поколінь визначається певним типом виховання, коли дітям за всяку ціну забезпечують легке і заможне життя, позбавлене будь-яких обмежень. Надлишкові блага, що дісталися без зусиль приводять до появи молодих людей, які свій розумовий і моральний рівень вважають більш ніж достатнім, вони не знають труднощів і турбот, не відчувають обов'язків. "Молодість, як таку, завжди захищали від надмірних зусиль, — пише Ортега-і-Гассет. — Вона жила в борг. По-людськи так і має бути. Це ніби-то право їй поблажливо і ласкаво дарують старші. І як же треба було одурманити її, що вона й справді стала вважати це своїм заслуженим правом...". Без подолання труднощів, без боротьби і вічного зусилля само реалізуватися, самоствердитися народжується, за словами Ортеги-і-Гассета, варвар із хамською поведінкою як законний плід цивілізації поблажливості і недисциплінованості. "Коли цей тип починає переважати, треба дзвонити в дзвони і кричати, що людству загрожує знищення, що є, практично, тотожне смерті".