Визвольна місія Червоної Армії в Європі

План

Тема: Воєнні дії у 1944 році.

1. Наступальні операції Червоної армії.
2. Визволення території СРСР, перенесення воєнних дій у Центральну та Східну Європу.
3. Відкриття Другого Фронту в Європі. Успіхи англо-американських військ на Тихому океані та в Європі.

Основна література

М.Рожик та ін. Всесвітня історія. 10 кл. К.-2000. С.218-221.

Волк С.С. та інші. Новітня історія. 11 клас. К.1989. С. 19-24.

Ладиченко Т. Всесвітня історія.К. 2003, С.44-51.

Опорний конспект лекції. Хм.2008.

Додаткова література

1.Брукфельд С, Левин П. А. Передайте об зтом детям вашим,.. Исто­рия Холокоста в Европе 1933—-1945.-— М.: Текст, 2001.

2. Великая Оте­чественная война 1941—1945: Словарь-справочник / Н. Г. Андроников, А. С. .Галицан, М. М. Кирьян и др.; Под общ. ред. М. М. Кирьяна.-— М.: Политиздат, 1988.

3. Великая Отечественная война Советского Союза.— В. .6-томах.— М., 1964.

4. Война 1941—1945. Факты и документа / Под ред. О. А. Ржешевского.— М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004.

5. Вторая мировая война,—- В 10 томах,— М., 1974.

6. Дейтон Л. Вторая мировая: ошибки, промахи, потери.— М.: ЭКСМО-ПРЕСС, ЭКСМО-МАРКЕТ, 2000.

7. Катастрофа европейского еврейства,— В 6 частях,- Тель-Авив: Открытый университет Израиля.

8. Мельников Д., Черная Л. Империя смерти: аппарат насилия в нацистской Германии. 1933—1945.— М.: Политиздат, 1988.

9. Трубайчук А. Друга світова війна. Коротка історія.— К., 1995.

10. Энциклопедия для детей. Дополнительный том. История XX века. Зарубежные страны Г Гл. ред. В. А. Володин.— М.: Аванта +, 2002.

11. Ширер У. Крах Нацист­кой империи.— Смоленск, «Русич», 2003.

12. Ширер У. Взлет и падение третьего рейха. В 2-х томах.— М.: Воениздат, 1991.

Основні поняття і терміни: операція «Багратіон», «визвольна місія Червоної Армії», Другий фронт, антифашистські повстання.

Основні дата: 23 червня 1944 р. — початок операції «Багратіон», звільнення Білорусії; б червня 1944 р. - відкрит­тя Другого фронту; 1 серпня 1944 р. — Варшавське повстання; серпень 1944 р. — перехід Румунії на бік Антигітлерівської коаліції; вересень 1944 р. — падіння монархо-фашистського режиму в Болгарії; осінь 1944 р. — Словацьке національне повстання.

1. Наступальні операції Червоної армії.

У 1944 р. перед радянськими військами стояли такі завдання.

· Звільнення території СРСР від гітлерівців та їх союзників.

· Надання допомоги народам Східної Європи у поваленні фашистського режиму.

· Виведення з війни союзників Німеччини.

· Перенесення бойових дій на територію III рейху.

· Координація дій з військами союзників, які мали відкритий, Другий фронт.

До 1944 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників усе ще утримували значну частину окупованих територій. Союзники вели бої в Південній Італії. Німеччина зуміла розширити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічну ініціативу гітлерівські генерали вже втратили. У їхніх рішеннях зникли гострота і правильність оцінки ситуації. I навпаки, ряд операцій радянського командування на завершальному етапі війни Вали зразком військового мистецтва. Уже не робилися спроби широкомасштабного наступу по всьому фронту, а послідовно проводилися операції на різних ділянках. Перенесення ударів з одного напряму на інший змушувало німецьке командування перекидати сили з одного місця радянсько-німецького фронту в інше, латаючи дірки в обороні.

Війна виховала багато енергійних, талановитих радянських воєначальників, які не боялися приймати самостійні рішення: Г. Жуков, Т. Конев, Ф. Толбухін, О. Василевський, Р. Малиновський, Л. Го­воров, К. Рокосовський, А. Єременко, К. Мерецков, I. Баграмян та ін.

У 1944 р. розпочався наступ під Ленінградом. 14 січня — 29 лютого тут було проведено успішну наступальну операцію, у результаті якої місто було повністю деблоковано. Закінчилась 900-денна блокада легендарного міста, яке втратило не менше 800 тис. своїх мешканців.

Практично одночасно з цим розвивалась операція з визволення Правобережної України. Війська 1-го Українського фронту (командуючий — М. Ватутін) і 2-го Українського фронту (командуючий — I. Конєв) оточили корсунь-шевченківське угруповання противника. У результаті 55 тис. німецьких солдатів було знищено), 18 тис. взято в полон. За тактикою і військовим мистецтвом бойові дії в районі Корсунь-Шевченківського одержали назву «другого Сталінграда».

26 березня 1944 р. з'єднання 2-го Українського фронту першими вийшли до державного кордону СРСР. У середині квітня війська 1- го Українського фронту підійшли до передгір'їв Карпат. Більшу частину Правобережної України було звільнено.

Услід за наступом на Правобережній Україні 8 квітня почалась Кримська операція 4-го Українського фронту (командуючий —Ф.Толбухін), яка завершилася 12 травня 1944 р. повним розгромом німецько-фашистського угруповання і визволенням Криму. Не дивлячись на жорстокий опір ворога, 9 травня 1944 р. було визволено Севастополь. У цих боях ворог утратив 100 тис. солдатів убитими і пораненими, а також велику кількість бойової техніки. Німецьке командування вважало, що влітку 1944 р. Червона Армія продовжить наступ на південному напрямі.

Однак із весни 1944 р. йшла підготовка літніх наступальних операцій по розгрому групи армії «Центр», звільненню Білорусії, Прибалтики, Західної України. Із цією метою було підготовлено серію операцій, ключовою з яких мала стати операція «Багратіон».

Літній наступ радянських військ розпочався 10 червня 1944 р. із нанесення потужного удару по фінській армії на Карельському перешийку. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир'я з СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р. У жовтні 1944 р. за згодою із норвезьким урядом Червона Армія вступила на територію Норвегії, визволивши її північну частину.

Основний удар радянських військ улітку був спрямований на Білорусію. Конфігурація фронту на місці проведення операції яв­ляла собою величезний виступ. Найбільш захищеними в гітлерівців були фланги. Саме по них і планувались могутні удари радянських військ. Місцевість з її річками, озерами, болотами, лісами була зручною для тих, хто оборонявся, і, навпаки, створювала великі проблеми для тих, хто наступав. За три роки фашиста перетвори­ли міста Білорусії на досить укріплені зони. Те, що в 1941 р. було зненацька залишене, тепер, улітку 1944 р., доводилося здобувати ціною величезних втрат.

Білоруська операція під кодового назвою «Багратіон» почалась 23 червня 1944 р. і тривала до 29 серпня. Бона збіглася у часі з відкриттям Другого фронту. Тим самим Радянський Союз виконав взяті на себе зобов'язання. Наступ у Білорусії здійснювався силами чотирьох фронтів під загальним командуванням Г. Жукова (1,2 млн. солдатів, 4 тис. танків, 24 тис. гармат, 5,4 тис. літаків). Маючи дані про слабкі сторони оборони противника (радянським військам протистояли 850 тис. солдатів, 42 дивізії), Г. Жуков вирішив поміняти раніше визначену ділянку прориву. Сміливим ударом танкового корпусу через болота вдалося захопити переправи через річку Березину, і близько 10 дивізій німецько-фашистських військ опинилися в оточенні (близько 100 тис. солдатів).

Добре продумана, довгострокова система оборони противника перетворилась на «котли» — Бобруйський, Мінський, Могильовський, Вітебський. 3 липня було визволено Мінськ, точніше — його руїни. Фронт, було прорвано на ділянці довжиною 400 км. Радянські війська вийшли до кордонів Східної Пруссії и Польщі. Тільки завдяки серії продуманих потужних контрударів танковими частинами німецькому командуванню вдалося уникнути остаточної поразки.

Під час проведення 17 липня 1944 р. Білоруської операції близько 60 тис. полонених гітлерівців під конвоєм радянських солдатів пройшли вулицями Москви.

Розвиваючи успіх у Білорусії, війська 1-го Українського фронту (командуючий — маршал I. Конєв) успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію (13 липня — 29 серпня 1944 р.). Під Бродами розбито вісім німецьких дивізій, що налічували майже 60 тис. солдатів. Відтак Червона Армія швидко пройшла Східну Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і Станіслав. Звільнивши Білорусію Західну Україну. 29 липня передові частини радянських військ вийшли до Вісли, захопили передмістя Варшави, Прагу, і з ходу почали її форсування.

Одночасно з наступом у Білорусії радянські війська здійснювали операцію по звільненню країн Балтії. Угруповання противника, налічувало більше ніж 30 дивізій, після успішного наступу радянських військ було затиснуте на невеликій ділянці на території Латвії, де і здалося в полон у травні 1945 р.

Наприкінці літа на центральній ділянці радянсько-німецького фронту ситуація стабілізувалася до початку 1945 р.: Червона Армія «звільнила Білорусію, Східну Галичину, частину Литви і Латвію, підійшла до кордонів Східної Пруссії, форсувала річки Нарев і Віслу.

Після захоплення радянськими військами Дрогобицько-Борисланських нафтових родовищ єдиним джерелом нафтопродуктів для німецької армії залишалися нафтові родовища Румунії. Тому їх оборона для німецького командування мала першочергове значен­ня. Угруповання «Південна Україна» було одним з наймогутніших у вермахті. Для його розгрому радянське командування розробило Яссько-Кишинівську операцію (20—29 серпня 1944 р.), у результаті якої було оточено і розгромлено основні сили цього угруповання, звільнено Молдавію. Успіх операції примусив Румунію слідом за Фінляндією шукати миру і виходу з війни.

У жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-Ужгородської операції Пула повністю звільнена територія України.

До середини осені 1944 р. кордон СРСР було відновлено майже по всій його довжині. Визволення території СРСР у ряді напрямів супроводжувалося виходом радянських військ на території суміжних держав — Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Це створювало принципово іншу ситуацію. На кінець 1944 р. Червоній Армії, що налічувала 6,5 млн. солдатів, протистояла німецька армія та її союзники загальною кількістю 2 млн. солдатів (190 тис.— с. Люзники).

У вересні 1944 р. Й. Сталін під час розмови з югославським партизанським генералом М. Джиласом висловився так: «Ця війн;відрізняється від війн минулого: той, хто захоплює території, зможе примусити захоплені країни причиняти свій суспільний лад. Кожен якщо його армія здатна на це, може нав'язати свій лад. Інакше неможливо!».

2. Звільнення країн Східної і Центральної Європи. (Антифашистські повстання).

У 1944 р. мільйони радянських людей у солдатській формі перетнули кордон Радянського Союзу. Уперше вони побачили інші країни, інший уклад життя. Вони чесно й мужньо воювали, гинули на чужій землі, знаючи, що без остаточного розгрому гітлерівської Німеччини і її союзників не буде миру на землі.

20 липня 1944 р. Червона Армія увійшла на територію Польщі Наступного дня було обнародувано маніфест Польського комітету національного визволення (ПКНВ), до складу якого увійшли прорадянськи налаштовані діячі. Через кілька днів радянський уряд визнав за Комітетом право створювати на визволеній території органи польської національної адміністрації. Керівники польського; емігрантського уряду в Англії вважали, що в майбутньому уряді країни їм повинно належати не менше, як 80 % місць. Радянський уряд підтримував ПКНВ у його незгоді з цими вимогами.

Прагнучи не втратити свій вплив у звільненій Польщі, емігрантський уряд і його збройні формування (Армія Крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польсько­го уряду в Лондоні, підняли антифашистське повстання у Варшаві. Його підтримала більшість мешканців міста. Керівники повстання (Т. Бур-Комаровський та ін.) прагнули закріпитися у Варшаві до вступу туди радянських військ. Проте план не був здійснений. Й. Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська не прийшли на допомогу, а німецькі війська холоднокровно розправилися з повсталими, перетворивши місто на руїни. За 93 дні і боїв загинуло 18 тис. повстанців, близько 150 тис. мирних громадян і 25 тис. було поранено. Німецькі втрати становили 17 тис. убитими, 9 тис. пораненими, було знищено 200 танків. Тільки в січні 1945 р. Червона Армія звільнила Варшаву від фашистів. Таким чином, із вступом радянських військ у країни Східної Європи в її діях почали чітко простежуватися політичні мотиви.

При визволенні Польщі загинуло 600 тис. радянських солдатів.

Успішний розвиток Яссько-Кишинівської операції дав змогу пере­нести бойові дії на територію Румунії.

Радянський уряд виступив із заявою, у якій зазначалося, що СРСР не прагне придбати будь-яку частину румунської території або замінити існуючий лад у Румунії, а має на меті разом з румунами відновити незалежність країни і визволити її від військ нацистів. У разі якщо румунські війська припинять воєнні дії проти Червоної Армії і будуть спільно вести визвольну війну проти гітлерівської

чини, «Червона Армія не роззброюватиме їх, збереже їм повністю все озброєння і всіма засобами допоможе виконати це почесне завдання».

Патріотично налаштовані військові Румунії на чолі з королем Мі-бойові загони, які їх підтримували, визволили столицю країни кіст і утримували місто до підходу радянських військ. Якщо раніше разом із Червоною Армією вела наступ сформована на території: СРСР румунська добровольча дивізія ім. Тудора Владимиреску, юр у визволенні території країни брали участь й інші румунські частини. Після повалення диктатури генерала I. Антонеску країна оголосила про своє приєднання до Антигітлерівської коаліції. Уже в серпні 1944 р. територію Румунії було визволено.

Визволяючи територію Румунії, підрозділи 3-го Українського і фронту вийшли на румуно-болгарський кордон. Болгарський уряд ще в 1941 р. приєднався до Антикомінтернівського пакту, оголосив війну США і Великій Британії, але не наважився зробити так само щодо Радянського Союзу. Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд вступив у секретні контакти з англо-американськими представниками в Каїрі, ставлячи питання про направлення англо-американських військ у Болгарію. 5 вересня радянський уряд зробив заяву: оскільки Болгарія була в стані війни з країнами Антигітлерівської коаліції, то і Радянський Союз віднині вважатиме себе в стані війни з Болгарією. Переговори в Каїрі було припинено.

Уранці 8 вересня радянські частини готові були відкрити вогонь. Однак, коли передові загони Червоної Армії перейшли болгарський Кордон, одна з піхотних дивізій болгарської армії зустріла радянські частини з розгорнутими прапорами і урочистою музикою. Унаслідок вересневого 1944 р. збройного повстання патріотичних сил Болгарії ти дій Червоної Армії монархо-фашистський режим у Болгарії було повалено.

Болгарська армія і приєднані до неї партизанські загони, що дія­ли па території країни, спільно з радянськими військами вибили розрізнені групи німецьких частин, які знаходились у Болгарії, і вийшли на болгаро-югославський кордон.

Кожна з країн, у визволенні якої брала участь Червона Армія, відзначалася своєрідністю політичного становища. Для Югославії ха­рактерним був широкий розвиток масової збройної боротьби з гітлерівськими загарбниками та їхніми поплічниками. Народно-визвольна армія Югославії (НВАЮ) нараховувала близько 400 тис. бійців. Со­юзники всіляко допомагали антифашистським силам Югославії.

Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено план спільних дій частин 3-го Українського фронту і підрозділів НВАЮ.

Під час штурму столиці Югославії Белграда командування фронт виконало прохання югославів: їхні частини увійшли до міста першими. Після визволення Белграда надійшов наказ Ставки закріпитися і «далі углиб Югославії не просуватися». Югославські частини самостійно очистили свою територію.

Важкі випробування випали на долю бійців 2-го Українського фронту, який вступив на територію Угорщини.

Уряд Угорщини на чолі з диктатором Хорті в умовах наближення фронту намагався знайти порозуміння з країнами Антигітлерівської коаліції. Переговори про вихід Угорщини з війни були успішними.; Та коли про це стало відомо німецькому командуванню, воно, випередивши війська союзників, окупувало Угорщину, заарештувало Хорті, а його місце зайняв лідер угорських фашистів Ф. Салаші, У результаті цих подій Угорщина залишилась єдиним союзником) Німеччини, що воював до кінця війни. Війська вермахту за активної підтримки угорської армії чинили запеклий опір. Окремі частини 2-го Українського фронту потрапили в оточення. Війська втомились, відірвались від баз, зазнавали важких втрат у затяжних боях. Дві спроби оволодіти Будапештом виявилися невдалими. Ставало зрозумілим, що силами одного фронту завдання виконати не вдасться. У другій половині листопада, форсувавши Дунай, на територію Угорщини з Югославії увійшли війська 3-го Українського фронту. Фронти з'єднались, оточивши німецько-фашистське угруповання та угорські війська в районі Будапешта. Боротьба за ,місто, не припиняючись ні на день, тривала до середини лютого 1945 р., після чого не менш кровопролитна битва відбулася в районі озера Балатон, до німецьке командування організувало останній значний наступ проти Червоної Армії. Лише на початку квітня бої на території Угорщини закінчилися. Після цього радянські війська вступили на територію Австрії і звільнили Відень.

Восени 1944 р. Червона Армія надала допомогу народному антифашистському повстанню в Словаччині, хоча воно зазнало поразки. Тут, у Карпатах, разом з радянськими солдатами за свою батьківщину билися чехословацькі солдати. Було визволено закарпатські землі України і частину районів Словаччини. Остаточно Чехословаччину було звільнено в травні 1945 р. Успішні наступальні дії радянських військ у Східній Європі сприяли звільненню Албанії та Греції, де партизанські армії завдали поразки ворогу.