Стислий огляд рішень ЄСПЛ,уяких встановлено порушеннявимогп. 1 ст. 5 Конвенції

Рішення ЄСПЛ та відповідна судова практика за 2011 –перше півріччя 2012 року в контексті вирішення питань щодо законного затримання особи, обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту

Практика ЄСПЛ у справах проти України за ст. 5 Конвенції у 2011 – першому півріччі 2012 року. Затримання особи, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у контексті ст. 5 Конвенції.

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції були констатовані у таких рішеннях ЄСПЛ, винесених у 2011-2012 роках проти України, зокрема: «Новак проти України» (рішення ЄСПЛ від 31 березня 2011 року), «Клішин проти України» (рішення ЄСПЛ від 23 лютого 2012 року), «Ошурко проти України» (рішення ЄСПЛ від 08 вересня 2011 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року), «Харченко проти України» (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року), «Мокаллал проти України» (рішення ЄСПЛ від 10 листопада 2011 року), «Мустафаєв проти України» (рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2011 року), «Паскал проти України» (рішення ЄСПЛ від 15 вересня 2011 року), «Олейнікова проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2011 року), «Кравченко проти України» (рішення ЄСПЛ від 23 лютого 2012 року), «М. проти України» (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 2012 року), «Савін проти України» (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2012 року), «Смолик проти України» (рішення ЄСПЛ від 19 січня 2012 року), «Третьяков проти України» (рішення ЄСПЛ від 29 вересня 2011 року), «Корнейкова проти України» (рішення ЄСПЛ від 19 січня 2012 року).

У практиці ЄСПЛ щодо дотримання положень п. 1 ст. 5 Конвенції встановлено вимогу, щоб позбавлення свободи було «законним», зокрема з дотриманням «процедури, встановленої законом». У цьому аспекті Конвенція відсилає до норм національного законодавства та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства, але вона також вимагає, щоб при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета ст. 5 Конвенції, зокрема захист осіб від свавілля. Відповідно до практики ЄСПЛ національні органи, передусім суди, повинні тлумачити і застосовувати національний закон відповідно до ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 10 червня 1996 року у справі «Бенхем проти Сполученого Королівства»).

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Клішин проти України» встановлено ЄСПЛ з огляду на те, що взяття заявника під варту 17 березня 2004 року та подальше тримання під вартою до 18 травня 2004 року здійснювалось на основі рішень, які не містили належного обґрунтування для застосування таких заходів. Підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою була неявка підозрюваного за викликом слідчого. У ході розгляду відповідних клопотань про продовження строку тримання під вартою гр. Клішина 19 та 28 квітня 2004 року Конотопським районним судом Сумської області рішення щодо тримання заявника під вартою містили просте посилання на те, що існували, відповідно, ризик ухилення заявника від слідства або перешкоджання слідству та підозра у вчиненні ним тяжкого злочину за відсутності зізнання, та не містили ані аналізу зазначених підстав, ані посилання на його неявку.

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції, зокрема, у справі «Ошурко проти України» встановлено у зв’язку з триманням гр. Ошурко під вартою в період з 15 квітня 2005 року до 29 квітня 2005 року, оскільки внаслідок адміністративних формальностей заявника було звільнено з-під варти з затримкою, що суперечить вимогам практики ЄСПЛ, оскільки 15 квітня 2005 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив рішення про звільнення гр. Ошурко від подальшого відбування покарання за станом здоров’я, проте фактично його було звільнено 29 квітня 2005 року, в день, коли виправна колонія отримала рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції, зокрема, у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» встановлено щодо відповідних періодів тримання заявника під вартою в зв’язку з тим, що: заявника тримали під вартою фактично як підозрюваного з метою відібрання у нього свідчень щодо вчинення злочину, використовуючи для цього адміністративне затримання і тим самим позбавляючи заявника відповідних прав; заявника тримали під вартою за відсутності будь-якого рішення суду; тримання заявника під вартою здійснювалось всупереч вимогам національного законодавства; рішення суду про тримання заявника під вартою не мали належного обґрунтування та визначеного строку застосування такого запобіжного заходу.

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Харченко проти України» констатовано, по-перше, оскільки строк тримання заявника під вартою було продовжено прокурором, тоді як він не може вважатися незалежною посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу; по-друге, оскільки у період, коли заявник ознайомлювався з матеріалами справи, та в період з дати направлення справи до суду і до вирішення судом питання щодо запобіжного заходу, заявник тримався під вартою без відповідного рішення суду; по-третє, оскільки суд, продовжуючи строк тримання заявника під вартою, не надав належного обґрунтування та не вказав визначеного строку такого тримання (Деснянський районний суд м. Києва та Голосіївський районний суд м. Києва).

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Мокаллал проти України» встановлено у зв’язку з тим, що з 03 квітня 2010 року до 29 червня 2010 року заявник тримався під вартою на підставі рішення суду, яке не мало належних законодавчих підстав (Київський районний суд м. Одеси), та з 12 до 14 липня 2010 року в зв’язку з тим, що дводенна затримка у звільненні заявника з-під варти не відповідала вимогам практики ЄСПЛ, відповідно до яких лише декілька годин такої затримки можуть бути виправдані адміністративними формальностями.

Порушення вимог пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Мустафаєв проти України» полягало у тому, що тримання гр. Мустафаєва під вартою було незаконним, оскільки протягом певного періоду він тримався під вартою без будь-якого рішення суду та оскільки рішення суду щодо залишення його під вартою не містило підстав і визначених строків такого тримання (Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим).

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Олейнікова проти України» полягало у продовженні застосування до гр. Олейнікової запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з 20 грудня 2007 року до 20 серпня 2008 року, що здійснювалось на підставі постанови Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2007 року, яке не містило підстав і визначених строків такого тримання.

Порушення вимог пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Паскал проти України» встановлено з огляду на те, що протягом певних періодів заявник тримався під вартою або без будь-якого рішення суду, або на підставі рішення, яке не містило належного обґрунтування для такого тримання.

Порушення вимог пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Кравченко проти України» встановлено, оскільки тримання гр. Кравченко під вартою було незаконним, оскільки протягом певного періоду він тримався під вартою без будь-якого рішення суду та оскільки рішення суду (Шевченківський районний суд м. Запоріжжя) щодо продовження тримання заявника під вартою не містили підстав і визначених строків такого тримання.

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Савін проти України» було визнано з огляду на те, що адміністративне затримання заявника використовувалось з метою підтвердження підозри щодо його причетності до вчинення злочину, і, відповідно, заявнику не було забезпечено його процесуальні права як підозрюваного. Крім того, зважаючи на те, що у подальшому протокол адміністративного затримання заявника був визнаний таким, що містить завідомо неправдиві відомості, заявник фактично був затриманий без відповідної підстави, що також є порушенням зазначеного положення Конвенції (Орджонікідзевський районний суд м. Харкова).

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Смолик проти України» визнано у зв’язку з тим, що тримання заявника під вартою на початковому етапі провадження було незаконним, оскільки, по-перше, до 13 травня 2004 року заявнику не було роз’яснено його процесуальні права; по-друге, в період з 17.00 год. 12 травня 2004 року до 17.10 год. 13 травня 2004 року тримання заявника під вартою не було документально фіксоване, що призвело до його тримання під вартою без судового рішення більше ніж встановлені національним законодавством 72 год.

Порушення вимог пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Третьяков проти України» констатовано з огляду на те, що рішення суду (Дзержинський районний суд м. Харкова), якими продовжувалось застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не містили належного обґрунтування та визначених строків; при цьому ці рішення містили посилання на первісні підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою; можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою не розглядалась.

Порушення вимог пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції у справі «Корнейкова проти України» констатовано з огляду на те, що у протоколі затримання заявниці не було наведено чітких підстав для такого затримання, а зазначені у ньому посилання були стандартними та не були проаналізовані з урахуванням обставин конкретної справи заявниці.

Порушення вимог п. 1 ст. 5 Конвенції констатувалися ЄСПЛ, як правило, у зв’язку з:

– відсутністю визначеного строку, на який судом обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою під час судового слідства (починаючи з попереднього розгляду справи) або продовжувалось його застосування;.

– відсутністю обов’язкового судового контролю за триманням особи під вартою під час ознайомлення особи з матеріалами справи та з моменту направлення справи до суду (коли досудове слідство вже закінчено) і до проведення попереднього розгляду справи (під час якого вирішувалося питання зміни або обрання запобіжного заходу). Відповідно після передання справи до суду і до проведення попереднього розгляду справи тримання особи під вартою здійснювалося за відсутності відповідного обґрунтованого рішення суду;

– тримання заявника під вартою за відсутності відповідного рішення суду всупереч вимогам законодавства;

– відсутністю документального засвідчення (протоколу арешту) при затриманні особи правоохоронними органами протягом декількох днів.