Архітектура та образотворче мистецтво

У першій половині ХІХ ст. розвиток архітектури України, як і Росії, визначали класицизм, тобто використання античних канонів і прийомів, і ампір як різновидність класицизму, що орієнтується переважно на традиції стародавнього імператорського Риму, характеризується монументальністю й урочистістю архітектури. Російська імперія прагнула втілити в архітектурні форми свою велич і могутність, що зросли після перемоги над Наполеоном. Серед найкращих зразків класицизму та ампіру в архітектурі можна назвати такі споруди, як церква-ротонда на Аскольдовій могилі архітектора А.Меленського, головний («червоний») корпус Київського університету архітектора О.Беретті, Потьомкінські сходи на Приморському бульварі в Одесі архітектора Ф.Боффо, садово-парковий комплекс графів Потоцьких під Уманню («Софіївка») тощо.

У другій половині ХІХ ст. набуває поширення так званий неоренесанс або еклектизм – суміш елементів різних стилів. У оздобленні фасадів та інтер’єрів надмірно використовуються різноманітні ліпні прикраси, скульптура, розпис, позолота тощо. Усе це не вважається проявом високого естетичного смаку. Тим не менш багато хто з пересічних людей у захваті від архітектури Одеського оперного театру, збудованого за проектом віденських архітекторів Г.Гельмера і Ф.Фельнера та Київської опери архітектора В.Шретера, Прикрасою Києва став також Володимирський собор архітекторів І.Штрома, О.Беретті, А.Прахова, які використали канони середньовічних візантійських храмів. Внутрішній розпис собору здійснений у стародавньому руському стилі групою видатних митців. Один з них – російський художник В.Васнєцов, автор відомої картини «Три богатиря». Примітними спорудами Львова стали оперний театр, який спроектував архітектор З.Горголевський та будинок Галицького крайового сейму (нині – Національний університет імені І.Франка), збудований в дусі віденського неоренесансу за проектом Юліуса Гохберга.

На межі ХІХ-ХХ ст. на характер архітектурних форм сильно впливали нові будівельної технології й широке застосування таких будівельних матеріалів, як метал, залізобетон, скло. З’являється стиль «модерн», який відзначався поєднанням архітектурних образів середньовіччя ( готики, візантійського, московських стилів), і новаторських архітектурних ідей. У модерновому стилі побудовані будинок архітектора Владислава Городецького («будинок з химерами» - нині резиденція Президента України) та Бесарабський критий ринок у Києві (арх. Г.Гай), залізничні вокзали Києва, Харкова, Львова. Художник В.Кричевський спроектував будинок Полтавського губернського земства (нині – краєзнавчий музей) і оформив Канівський музей-заповідник «Могила Т.Шевченка».

У ХІХ ст. набула розвитку монументальна скульптура. Найвидатнішим є пам’ятник Богдану Хмельницькому, створений Михайлом Микешиним. Виходець з України Іван Мартос, який став професором, а згодом ректором Петербурзької Академії мистецтв, створив пам’ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві та Дюку Рішельє в Одесі. Видатні російські митці В.Демут-Малиновський та П.Клодт є авторами пам’ятника кн. Володимиру Хрестителю, встановленому в Києві. З поміж українських скульпторів Галичини світову славу здобув Михайло Паращук, який разом з Антоном Попелем створив пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові.

Чимало російських художників, зокрема В.Тропінін, працювали в Україні, використовуючи у своїх картинах українську тематику. Водночас й вихідці з України І.Сошенко, А.Мокрицький, В.Боровиковський та багато інших художників збагатили як українське, так і російське образотворче мистецтво. Особливо видатне місце в українському мистецтві належить Т. Шевченку, який у 1844 р. закінчив Петербурзьку Академію мистецтв, був учнем самого Карла Брюллова, автора знаменитої картини «Останній день Помпеї». Т.Шевченко створив низку живописних творів з життя селянства («Циганка-ворожка», «Катерина», «Селянська родина» тощо), чимало портретів та офортів (гравюр на міді). За серію офортів Петербурзька Академії мистецтв надала Т.Шевченкові звання академіка гравірування.

Поетична і художня спадщина Т.Шевченка мала величезний вплив на розвиток української культури і, зокрема, образотворчого мистецтва. Вона визначили його демократичну спрямованість, яка яскраво відбилася в творчості випускників Петербурзької Академії мистецтв Л.Жемчужникова і К.Трутовського. Обидва росіяни, що багато років жили на Україні й більшу частину своєї творчості зв’язали з Україною, відстоювали впродовж свого життя право українців на національну культуру. Обидва брали участь у створенні альбому «Живописна Україна», написали чимало картин з життя і побуту простих українців. Костянтин Трутовський також відомий своїми ілюстраціями до творів М.Гоголя, Т.Шевченка, Марко Вовчка, а також до біографії Т.Шевченка.

У подальшому більшість прогресивних українських художників поділяли ідеї створеного 1870 р. Товариства пересувних художніх виставок та його лідерів: І.Крамського, В.Сурікова, І.Репіна, В.Перова. Беручи приклад з російських «передвижників», українські митці прагнули у своїй творчості використовувати реалістичну художню мову, яку розуміє народ, і показувати свої картини жителям різних міст. Зокрема, в Одесі було створено Товариство південноросійських художників, яке активно займалося виставочною справою.

Художня довершеність і високий реалізм притаманні картинам Миколи Пимоненка. Найбільш відомі його роботи – «Проводи рекрутів», «Сінокіс», «Суперниці», «Свати». У історичному жанрі виявив свій талант О. Мурашко. Він є автором відомої картини «Похорони кошового», для центральної постаті якої позував М.Старицький. В пейзажному живописі найбільше обдарування проявив Сергій Васильківський, творчість якого тісно пов’язана з Харківщиною. Він відкрив український живопис Європі, де був удостоєний честі виставляти свої картини у паризькому салоні «поза чергою». Васильківський був справжнім співцем українського степу з його задумою, епічною величчю, грайливістю барв. Все це розкривають його картини: «Козаки в степу», «Отара в степу» «В Запорізькому степу». Неповторним явищем у світовому мистецтві стали морські пейзажі художника-мариніста І.Айвазовського. Неперевершеним ефектом місячного сяйва відзначалася картина «Ніч над Дніпром» Архипа Куїнджи. Чудовими майстрами пейзажного живопису були також С.Світославський, К.Костанді, В.Орловський, І.Похитонов.

Постійно підтримував свій зв’язок з Україною Ілля Репін, який народився у Чугуєві на Слобожанщині. Серед багатьох творів видатного майстра особливе місце посідає його картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Для цієї картини в ролі кошового писаря, зображеного в центрі полотна, позував художнику його товариш – історик Дмитро Іванович Яворницький, який все своє життя присвятив вивченню історії запорозьких козаків і якого за це називали Нестором Запорозької Січі. Кошовим отаманом Іваном Сірком в картині зображений генерал Михайло Драгомиров.

На Галичині душею національного мистецького життя був талановитий художник (пейзажист-лірик і портретист) Іван Труш, зять М.Драгоманова. Він є автором портретів відомих діячів української культури І.Франка, Л.Українки, В.Стефаника, М.Лисенка та інших.

Таким чином, увесь культурний розвиток України відбувався в нерозривному зв’язку з прогресивною культурою російського народу. Багато хто з провідних російських науковців, письменників, митців мали великий вплив на наукову й художню творчість українців. Так само, як і чимало українців робили внесок в загальноросійський культурний розвиток. Особливо показовими в цьому плані є життя й творчість Т.Шевченка. Його викупили на волю з кріпацтва видатні росіяни, освіту він отримав у Петербурзі, присвятив свій талант рідній Україні, боротьбі за волю українського й російського народів. Водночас творчість найкращих українських культурних діячів стала здобутком світової культури.