Тема. Голодомор 1932-1933 p.

Голодомор – політика офіційної влади, спрямована на створення штучного голоду; соціально-господарське явище, що виявляється в позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування й призводить до його вимирання, згубної зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи й цілих країн.

 

Зміст:

1. Основні передумові і причини Голодомору.

2. Злочинна політика комуністичного режиму.

3. Наслідки Голодомору.

 

 

Страшною трагедією для українського народу став Голодомор 1932- 1933 рр.

1. Основні передумові і причини Голодомору.

Основними передумовами і причинами Голодомору були:

- штучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільноїколективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі;

- непосильні для селян плани хлібозаготівлі;

- політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів;

- небажання колгоспників працювати в громадському господарстві.

Хлібозаготівлі в 1931 р. в Україні становили 400 млн пудів, a В 1931 р. - 380 млн пудів. Це стало можливим за рахунок виснаження села. У селян вилучали все зерно, у тому числі й посівний фонд.

Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну компанію 1932 р. Посіяно було трохи більше половини запланованих площ. При цьому врожай 1932 p., будучи ненабагато менше середнього, міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

 

 

2. Злочинна політика комуністичного режиму.

Головною безпосередньою причиною голоду стали хлібозаготівлі, які не припинялися. У 1932 р. Україна не виконала план хлібозаготівель. Для вилучення хліба із республіки в Україну прибула спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. До організації Голодомору в Україні були безпосереднюпричетні секретар ЦК ВКП(б) Л. Каганович, генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Раднаркому України В. Чубар та інші вищі керівники. Уповноважений ЦК ВКП(б) П. Постишев очолив компанію репресій проти тих комуністів, які вилучали недостатню кількість хліба у селян. До виконання плану хлібозаготівлі окремі адміністративно-територіальні одиниці України заносилися на «чорну дошку». До республіки припинялися постачання товарів, вилучалися продовольчі і посівні фонди. Це фактично прирікало людей на голодну смерть.

7 серпня 1932 р. було прийнято закон про охорону соціалістичної власності, який в народі назвали «законом про п'ять колосків». За крадіжку колгоспної власності передбачався розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна.

На початку 1933 р. в Україні фактично не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть Голод охопив також інші зернові райони СРСР - Поволжя, Кубань, Північний Кавказ.

Але найжахливіших масштабів голод набув саме в Україні. Люди вмирали цілими селами; живі не мали змоги ховати померлих. Часто зустрічалися випадки людожерства і трупожерства. А цього часу на сусідніх залізничних станція* під збройною охороною знаходилися тисячі пудів зерна, призначеного для вивозу, у тому числі - за кордон.

Трагічні події Голодомору покрила завіса мовчання. Було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнародної та радянської громадськості. Уражені голодом райони були оточені внутрішніми військами, що завертали тих, хто намагався дібратися до міста. Охоплені розпачем батьки, намагаючись врятувати дітей, везли їх у міста і залишали там - у лікарнях, магазинах або прямо на вулицях.

 

 

3. Наслідки Голодомору.

Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були:

- масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік;

- завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;

- придушення опору українського селянства;

-масове переселення селян з Росії в Україну;

- сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.

 

 

Тема. Україна і утворення Союзу РСР.

Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) або Радянський Союз - соціалістична федеративна держава, яка існувала у 1922-1991 роках у східній Європі, центральній та північній Азії. Єдиною легальною партією була Комуністична партія Радянського Союзу, усі інші були заборонені.

Зміст:

1. Державний статус України в 1921-1922 pp.

1.1. Юридичне становище УСРР.

1.2. Система управління республікою.

2. Договір між УСРР і РСФРР. «Договірна федерація».

3. Різні підходи до створення союзної держави.

3.1. Сталінський проект утворення СРСР.

3.2. Ленінський план.

3.3. Позиція керівництва Грузії.

4. Позиція X. Раковського.

5. Юридичне оформлення Союзу.

5.1. Союзний договір 1922р.

5.2. Прийняття Конституції СРСР.

6. Повноваження України у складі СРСР.

7. Територіально-адміністративний устрій УСРР.

8. Створення Кримської АСРР.

 

 

1. Державний статус України в 1921-1922 pp.

1.1. Юридичне становище УСРР. Українська СРР на початку 1920-х pp. була формально незалежною державою відповідно до Конституції 1919 р. Офіційна самостійність України була поступкою більшовиків українському національному рухові. Без української революції та національної держави 1917-1919 pp. не було б і радянської української держави. Але більшість керівників РКП(б) розглядали незалежність УСРР як засіб розв'язання тимчасових політичних завдань. У перспективі передбачалося злиття всіх радянських республік в одну державу.

1.2. Система управління республікою.Проте фактично суверенітет України був дуже обмеженим. Контроль центру над національними республіками забезпечувався трьома централізованими силами:

- РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У;

- Червоною армією;

- каральними органами - НК (надзвичайними комісіями).

У роки громадянської війни необхідність централізації пояснювалася потребами спільної боротьби проти «внутрішньоїконтрреволюції і міжнародного імперіалізму».

 

 

2. Договір між УСРР і РСФРР.

«Договірна федерація». Наприкінці 1917 - на початку 1918 pp. Російська імперія розпалася на 13 держав, у тому числі на шість радянських і дві народні республіки. При утворенні національних радянських республік, зокрема й УСРР, наголошувалося не на їхній самостійності, а на тісному зв'язку з Російською Федерацією. Між радянськими республіками, які вважалися формально незалежними державами, налагодилися тісні економічні та військові зв'язки, вони мали однакову політичну структуру, у якій провідну роль відігравала одна більшовицька партія.

Між РСФРР і УСРР 28 грудня 1920 р. було укладено Союзний робітничо-селянський договір, за яким дві республіки вступали увоєнний та господарський союз.

Договір лише підтвердив ті міжреспубліканські відносини, які склалися в умовах «воєнного комунізму». Характерно, що об'єднані наркомати (народні комісаріати) входили до складу Раднаркому РСФРР і мали уповноважених при Раднаркомі УСРР на правах народних комісарів. За УСРР залишилося право на окремі війкові формування. Це означало, що керівництво найважливішими сферами життя України здійснювалися з Москви.

Подібні угоди були укладені радянською Росією і з іншими радянськими республіками. Така система відносин здобула назву«договірної федерації». Таким чином, радянська федерація почала формуватися ще задовго до офіційного створення СРСР.

Того ж часу центральні відомства РСФРР, яким належало в однаковій мірі враховувати інтереси всіх радянських республік, часто приймали несправедливі та дискримінаційні щодо цих республік рішення. Були спроби втручання також у ті сфери життя України, які все ще залишалися у виключному віданні уряду республіки. Нехтування правами радянських республік нерідко викликалонапруженість у стосунках між ними і радянською Росією.

 

3. Різні підходи до створення союзної держави.

3 1922 р. почався новий етап об'єднавчого руху в радянських республіках, коли треба було визначитися з вибором одного з принципів об'єднання: автономізації, конфедерації чи федерації.

3.1. Сталінський проект утворення СРСР.Генеральний секретар ЦК РКП(б), нарком у справах національностей Й. Сталін висунув проект створення союзної держави, що передбачав включення радянських республік до складу Російської Федерації на правахавтономій. Цей проект дістав назву плану «автономізації».

У вересні - на початку жовтня 1922 р. план «автономізації» розглядався на пленумах ЦК компартій союзних республік. 3 критикою проекту Й. Сталіна виступив лише ЦК компартії Грузії. Політбюро ЦК КП(б)У не зайняло чіткої позиції щодо цього плану.

3.2. Ленінський план.Лише на заключній фазі вирішення проблем об'єднання республік у справу втрутився В. Ленін, який на попередніх етапах через хворобу не брав участі в обговоренні питань національно-державного будівництва. Він сформулював інший підхід у порівнянні із запропонованим у проекті И. Сталіна. Ленінський принцип створення союзної держави полягав у тому, що Росія, Україна та інші радянські республіки стають рівноправними суб'єктами федерації, яку вони повинні стаорити на рівних і добровільних засадах, і утворюють нове державне об'єднання - Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

3.3. Позиція керівництва Грузії.Особливу позицію щодо створення союзної держави зайняло компартійне керівництво Грузії. Воно вважало, що радянські республіки повинні зберегти атрибути незалежності та самостійності і будувати свої відносини на договірних засадах. Фактично ця пропозиція була спрямована на створення конфедерації радянських республік. Вона зразу ж була відхилена.

4. Позиція X. Раковського.

Централізація основних наркоматів викликала протести з боку деяких республіканських урядів. Голова Раднаркому УСРР X. Раковський став противником плану «автономізації». Сталінський підхід він вважав небезпечним для радянського ладу. Протести X. Раковського (його підтримав В. Ленін) зробили своє: Радянський Союз був створений на федеративній основі, союзні республіки залишилися формально рівноправними. Фактично ж у СРСР почала відбуватися «повзуча автономізація». X. Раковський також виступив проти апаратних методів керівництва, чим викликав невдоволення И. Сталіна. Улипні 1923 р. його біло відкликано з України і призначено повноважним представником СРСР у Великій Британії.