Блокова політика

Зовнішньополітичні доктрини супердержав

ІРадянський Союз, і Сполучені Штати у «холодній війні» керувалися своїми зовнішньополітичними доктринами. СРСР переконував світ, що він є «передовим загоном антиімперіаліс­тичних сил», що його історична місія - надавати підтримку соціалістичному, антиімперіалістичному і антиколоніальному рухам в усьому світі. США, доки були монопольним володарем атомної бомби, діяли за доктриною «ядерного стримування» можливої комуністичної агресії. Стримати СРСР, на думку американських стратегів, може лише страх перед знищенням. Тому іншою доктриною США була доктрина «масованого покарання» - негайне завдання ядерного удару і по СРСР, і по країнах ОВД у разі радянської агресії проти США або будь-кого з членів НАТО.

Щодо країн-сателітів Радянського Союзу, то стосовно них була розроблена доктрина «визволення», за якою США мусять допомагати всім народам, передусім із соціалістичного табору, які стануть на шлях боротьби з комуністичним режимом. Щоб допомогти їм у швидшому звільненні, США застосували доктрину «наведення мостів», тобто поступового розширення співробітництва з ними.

Обидві наддержави намагалися не доводити до безпосереднього протистояння, бо воно могло легко перейти у «гарячу війну». Проте від боротьби за сфери впливу методами «холодної війни» вони не відмовилися. Насамперед вони втручалися у міжнародні конфлікти. Якщо один з учасників конфлікту був прихильником однієї з наддержав, то друга держава відразу допомагала іншому учаснику конфлікту. Так було у палестинському питанні, під час Суецької кризи, протягом В'єтнамської війни.

Після кількох років «відлиги» у міжнародних відносинах, що мала місце у другій половині 50-х років, «холодна війна» поновилася. Кожна з великих держав хотіла дискредитувати іншу в очах світу. Для цього використовувалися Організація Об'єднаних Націй, де спалахували суперечки між радянськими та американськими дипломатами, засоби масової інформації (радіо, телебачення, преса), різні міжнародні форуми (наради, конференції, симпозіуми).

Утворивши НАТО, західні країни почали згуртовувати у блоки своїх союзників в інших регіонах планети. У 1951 р.Австралія, Нова Зеландія та США підписали Тихоокеанський акт безпеки. За першими літерами від назв англійських учасниць блоку він дістав назву АНЗЮС. Щоправда, Нова Зеландія проголосила свою територію без'ядерною і заборонила заходити в свої порти суднам із атомною зброєю. У 1954 р.виникла Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО). До цього блоку увійшли США, Велика Британія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни. Інтереси учас­ників блоку не співпадали. Окремі країни були змушені брати участь у В'єтнамській війні, за що вони були осуджені іншими афро-азіатськими країнами. Пакистан першим вийшов з орга­нізації, а в 1977 р. вона припинила своє існування.

У 1955 р. США підштовхнули Туреччину та Ірак до підписання Багдадського пакту. Згодом до нього приєдналися Іран, Велика Британія та Пакистан. У 1959 р. Пакт було перетворено в Організацію Центрального договору (СЕНТО). Між учасниками цього договору також не було цілковитої згоди. У 1956 р. ісламські країни - члени СЕНТО підтримали Єгипет, який зазнав агресії з боку Великої Британії. Крім того, вони були заінтересовані в економічних контактах з соціалістичним світом, а перебування в блоці заважало цьому. У 1979 р. блок припинив своє існування.

Блокова система заважала економічному співробітництву, потребувала від країн надмірних витрат на озброєння, посилю­вала атмосферу підозрілості у світі. Обидві наддержави хотіли закріпитися в інших регіонах планети, заснувати там свої бази. Світ ставав подібним до порохової діжки.

Зросла ядерна могутність західного світу. Крім США, власну атомну зброю створили Велика Британія (1952) і Франція (1960). Деякі європейські країни відмовилися стати учасниками світового протиборства. Так, твердо дотримувались нейтралітету Швеція та Фінляндія.

СРСР займав відверто ворожу позицію до Заходу. Він не тільки відмовився від допомоги за планом Маршалла, а й взагалі відгородився від західних країн жорсткою системою кордонів, не допускав вільного виїзду своїх громадян за рубіж, не дозволяв їм вільно спілкуватися з іноземцями. Тривалий час діяв антилюдяний закон, який забороняв шлюби між радянськими та іноземними громадянами. По суті СРСР ізолювався від західної цивілізації.

Відданість своїх союзників СРСР здобував наданням їм значної матеріальної допомоги. Крім того, СРСР намагався здобути прихильність колоніальних народів, які або визволилися від тих країн, що були у ворожому до нього таборі, або розпочали боротьбу за таке визволення. СРСР відразу встановлював з ними дипломатичні або неофіційні зв'язки, допомагав зброєю, фінансовими і матеріальними ресурсами.

Світові лідери уникали безпосереднього зіткнення, стежили за тим, щоб не перейти небезпечну межу, за якою «холодна війна» переростає у «гарячу», але в окремих випадках не могли втриматися від авантюрних кроків.