Предмет і завдання курсу.

Вступ. Предмет і завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян.

Лекція 1.

План лекції.

1. Предмет і завдання курсу.

2. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.

А. Трипільська культура.

В. Скіфо-сарматська культура.

С. Антична культура.

Д. Візантійська культура.

3. Культура східних слов'ян.

 

Поняття "культура" відноситься до числа найбільш широких за своїм обсягом і у філософському розумінні означає сукупність досягнень суспільства в процесі його розвитку. Існує широке та вузьке розуміння цього поняття. В широкому - як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому - суто духовна культура.

Матеріальна культура - матеріальні цінності, створені людством в процесі його розвитку, до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо.

Духовна культура - духовні цінності людства, цінності в галузі 1)освіти, 2)науки, 3)художньої культури, 4)моралі, їх виробництво, розподіл та споживання.

Художня культура - сукупність літератури та мистецтва.

Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу. Мистецтво з'явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичній насолоді і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань, породжений спілкуванням з природою та іншими людьми.

Функції мистецтва. Діючи переважно на почуття і уяву людей, мистецтво викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації, пов'язані з певними явищами життя. і тим впливає на формування громадських і моральних ідеалів. Розвиток мистецтва тісно пов'язаний з іншими формами суспільної свідомості - політикою, мораллю, наукою, філософією.

Початок мистецтва. Перші зразки мистецтва належать до пізнього палеоліту. Залежно від художнього методу та стилю (наприклад, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм) і світогляду митця мистецтво в різні епохи по-різному відображало світ.

Види мистецтва. З розвитком культури склалися різні види мистецтва - живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно, телебачення, декоративно-ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способом відтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки, фарби, живе слово, танок тощо).

Морфологія мистецтва. Розглядаючи морфологію мистецтва, ми виділяємо три засоби його існування, три сфери, галузі художньої творчості. 1)Перша - просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура, архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво. 2)Друга - часова, яка охоплює письменність та музичну творчість. 3)Третя - просторово-часова, яка включає акторське мистецтво, танок.

Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їх на родини, види та різновидності в залежності від матеріалів, які застосовуються, та техніки обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва - живопис, графіка, скульптура. Різновидності графіки - малюнок та гравюра, різновидності малюнка - малюнок олівцем, тушшю, вуглем; різновидності гравюри - ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта.

Образотворче та необразотворче мистецтво. За засобами та можливостями відтворення навколишнього світу мистецтво розподіляється на образотворче та необразотворче. До образотворчого мистецтва належить живопис, графіка, скульптура. До необразотворчого - архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтв такі, як театр, кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як з образотворчими, так і необразотворчими видами мистецтв. Модернізм ставить під знак питання таку класифікацію.

Курс української та зарубіжної культури запроваджений у вищих навчальних закладах України нещодавно. Ще немає апробованих та вивірених практикою підручників, курсів лекцій, методичних рекомендацій. Загальна література з проблем культурного розвитку України строката за своїми методологічними підвалинами, структурою, підходами, методикою відбору емпіричного матеріалу тощо. Немає сталих підручників і з проблем світової культури.

Якщо історія суспільства чи держави вивчає, головним чином, діяльність народних мас, як головних творців історії (не забуваючи при цьому керівників цих мас - еліту), історія культури робить наголос на діяльності окремих особистостей - митців, вчених, педагогів, духовних пасторів тощо, які власне й створюють духовні цінності, а також наслідки їх творчої праці - художні твори, наукові праці тощо.

Ось чому, вивчаючи курс української та світової культури ми будемо робити наголос на окремих, найвизначніших постатях вітчизняної та зарубіжної культури, їхніх найвизначніших творах, їх внеску у світову цивілізацію.

Органічна частина світової культури. Опановуючи курс української та зарубіжної культури, треба звернути увагу на те, що культура українського народу є частиною світової культури, світової цивілізації. Вона розвивалася за спільними законами, в руслі розвитку європейської культури, хоча і має свої особливості, як і кожна національна культура.

Відсутність власної держави протягом багатьох століть, майже 350-річне існування України у складі Росії призвели до тісного переплетення обох культур - російської і української, коли одна культура живилася іншою, взаємозбагачувалася, коли вихідці з України отримували освіту, жили багато років в Росії і працювали для загальноросійської культури і навпаки, коли етнічні росіяни живилися українськими національними ідеями, мотивами, темами, сюжетами, співпрацювали з діячами української культури.

Разом з тим, не можна забувати, що Україна завжди, хоча і в різному ступені, була зв'язана з зовнішнім світом, збагачувалася сама цими зв'язками і виносила свої досягнення на суд світової громадськості. Багато діячів української культури - вчені, музиканти, живописці, письменники - в різні історичні епохи вчилися закордоном, працювали в бібліотеках Європи та Америки, лабораторіях, викладали в західних університетах, виступали на сценах західних театрів разом з іноземними акторами, давали сольні концерти, виставлялися на мистецьких виставках та в музеях, друкувалися в закордонних видавництвах, газетах, журналах тощо.

Вільно володіючи класичними та іноземними мовами - латинською, грецькою, англійською, французькою, німецькою, російською та ін., - вони робили переклади на українську мову наукової та художньої, світської та релігійної літератури, залучаючи українського читача до надбань світової культури.

Певний внесок у світову культуру зробили і українці діаспори. У ближньому та дальньому зарубіжжі вихідці з України інтегрувалися й інтегруються у загальнокультурний процес тих країн, де вони оселилися, громадянами яких вони стали, і їх особисті надбання стають надбаннями націй до яких вони пристали.

Відсутність української державності протягом багатьох століть призвела до того, що Україна загубила і продовжує губити свої таланти, які працюють задля підвищення могутності інших націй, народів, держав. Ці аспекти історії української культури мало досліджені, тому в курсі лекцій на них буде звернута особлива увага.