Установлення комуністичного режиму в Чехословаччині.
Польща в системі міжнародних відносин кінця XX — початку XXI ст. Українсько-польські відносини.
Виступи учнів з повідомленнями за темою «Розвиток українсько-польських відносин після 1991 р.».
Заключне слово вчителя.
Головний вектор зовнішньої політики Польщі після повалення комуністичного режиму був спрямований на Захід: встановлення союзницьких відносин зі СІЛА, інтеграція до євроатлантичних структур. На цьому шляху Польща досягла вагомих результатів: у 1999 р. країна стала членом НАТО, а в 2004 р. — членом ЄС. Прагнучи відігравати більш вагому роль у світовій політиці, Польща взяла участь у війні проти Іраку.
Польща стала першою країною світу, яка 2 грудня 1991 р. визнала незалежність України. Між Польщею та Україною склалися відносини, які характеризуються як стратегічні. Польща активно представляє відносини України в європейських структурах, є прихильником якнайшвидшої інтеграції України до НАТО та ЄС. Крім політичних відносин, між Україною та Польщею активно розвиваються і економічне співробітництво.
На чергових виборах 2005 р. новим президентом Польщі став представник правих сил Л. Качинський.
Сьогодні найважливішим питанням українсько-польських відноси є досягнення історичного примирення між двома народами. Для цього потрібно розв'язати низку питань щодо відносин між двома народами, взаємно покаятися за ті кривди, що мали місце в минулому.
Таким чином, після Другої світової війни Польща зазнала значних територіальних змін, головним наслідком яких стало перетворення країни ' мононаціональну державу. Опинившись у радянський зоні вплив Польща пішла своїм шляхом розвитку, на відміну від інших краї Східної Європи. У країні встановився комуністичний режим. Проте він не відзначався стабільністю: у 1956, 1970, 1980—1981 рр. в країні виникали кризи. Зрештою наприкінці 1980-х рр. сформувалися сили, які взяли курс на побудову демократичного суспільства, ринкової економіки та інтеграції в європейські структури. У результат реформ 1990-х рр. Польща досягла поставленої мети.
2. Чехословаччина. Чеська та Словацька республіки. Угорщина.
Відповідно до положень Мюнхенської угоди 1938 р. Чехословаччина стала однією з перших жертв фашистської агресії. Чехія і Моравія перетворилися на протекторат Німеччини, Словаччина була проголошена незалежною і стала союзницею Німеччини. Територія Карпатської України була окупована Угорщиною. Початок Другої світової війни дав поштовх до розгортання масового антифашистського руху, у якому брали участь майже всі політичні сили країн У вересні 1941 р. ними був створений Центральний революційний національний комітет. Емігрантський уряд на чолі з Е. Бенешом знаходився у Лондоні. В Англії і СРСР були сформовані чехословацькі військові частини, які брали участь у бойових діях в Африці, Західній Європі та на Східному фронті (із 1943 р.).
Наближення фронту до кордонів Чехословаччини привело активізації антифашистських сил у середині країни. 29 серп 1944 р. у Словаччині почалось національне повстання, яке очолювала Словацька національна рада, створена в 1943 р. Керівний центр п; стани я знаходився у місті Банська-Бистриця. На початку повстання повсталим вдалося встановити контроль над усією Словаччино
Німеччина вдалась до рішучих дій для придушення повстання. 1-й Чехословацький корпус (командував Людвіг Свобода) і радянські війська не зуміли подолати натиск німецьких військ на Дукленському перевалі в Карпатах і з'єднатися з повсталими. Це дало змогу німецьким військам у жовтні 1944 р. придушити повстання.
Вступ радянських військ на територію Чехословацької Республіки (ЧСР) привів до утворення у січні 1945 р. Чеської національної рад а у квітні сформувався уряд Національного фронту чехів і словаків, який очолив соціаліст 3. Ферлінгер. До нього увійшло сім комуністів, три соціал-демократи і по три представники від національно-соціалістичної, народної і демократичної партій.
Антифашистська боротьба в країні завершилась Празьким повстанням. Першим післявоєнним президентом країни став Е. Бене Створений ним уряд був коаліційним. Влада на місцях перейшла до рук національних комітетів. Уряд Національного фронту провів низку реформ загальнодемократичного характеру. Була конфіскована власність німців, а їх самих, а також тих, хто співробітничав з фашистами, за рішенням союзних держав було переселено Німеччини. У Словаччині було остаточно ліквідовано поміщиць землеволодіння.
Вирішення загальнонаціональних завдань привело до загострення боротьби в середині Національного фронту.
У травні 1946 р. відбулись вибори до Законодавчих Зборів, на яки Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ) набрала 38 % голосі» 2 червня 1946 р. був сформований коаліційний уряд, який очолив лідер КПЧ Климент Готвальд. В уряді комуністи очолили «силові» міністерства і запропонували програму широкої націоналізації.
Націоналізація привела до розколу в чехословацькому суспільстві, розгорілась гостра політична боротьба, яка посилилася дискусією навколо приєднання до плану Маршалла. У цей момент у події втрутився Й. Сталін, який примусив ЧСР відмовитись від участі в плані Маршалла. Ці події стали одночасно і поразкою прозахідних сил, які уособлював у собі президент Е. Бенеш. Цим відразу скористалися Комуністи для приходу до влади. У лютому 1948 р. вони, спираючись на армію, основна частина якої була сформована в СРСР, і на Озброєну робітничу міліцію, організували «озброєну» маніфестацію з гаслами усунути міністрів-капіталістів з уряду. У результаті збройного тиску 25 лютого 1948 р. з уряду були усунуті некомуністи, а 7 червня Е. Бенеш подав у відставку. 14 червня президентом ЧСР стан лідер КПЧ К. Готвальд. У цей же час відбулось об'єднання соціал-демократів і КПЧ. Таким чином, до влади в Чехословаччині прийшли комуністи.