Підходи до трактування облікової політики у вітчизняній та зарубіжній фаховій літературі
Облікова політика як інструмент управління бухгалтерським обліком
Впровадження ринкової економіки пов'язано зі зростанням ступеня свободи суб'єктів господарської діяльності та управління. Особливі труднощі під час переходу від адміністративних до ринкових методів управління виникають у процесі формування облікової системи. Як відомо, бухгалтерський облік протягом багатьох десятиліть був жорстко регламентованою системою. Сьогодні підприємствам надається можливість вибору способів оцінки, складу бухгалтерських рахунків, методів та процедур ведення обліку на окремих його ділянках. Проте самостійність підприємств законодавчо обмежена державним регламентуванням бухгалтерського обліку, яке представлено переліком методик і облікових процедур, що мають допустимі альтернативи. їх вибір закріплюється відповідною обліковою політикою. Таким чином, важливою складовою обліково-економічної роботи підприємства є вибір та обґрунтування облікової політики, яка забезпечить ефективне функціонування всієї системи бухгалтерського обліку.
Поняття облікової політики є порівняно новим для вітчизняної науки. Не дивлячись на велику кількість публікацій у фаховій пресі, присвячених проблемам формування облікової політики1, залишається багато невирішених питань як теоретичного, так і прикладного характеру. Зокрема, недостатньо відпрацьованими є теоретичні положення, пов'язані з трактуванням сутності, структурних елементів, інструментів облікової політики, наслідком чого є існування суттєвих проблем у практиці ведення обліку. Як показують проведені дослідження у багатьох випадках робота щодо формування облікової політики на підприємствах обмежується складанням наказу про облікову політику, який не рідко має формальний характер, часто переобтяжений інформацією, що дублює інші внутрішні регламенти підприємства. У фінансовій звітності вітчизняних підприємств дуже рідко розкривається інформація стосовно облікової політики попри те, що таке розкриття інформації вимагається П(С)БО.
Особливо гострою є проблема відсутності методичного забезпечення, яке дало б змогу вибирати та обґрунтовувати облікову політику підприємства. Якщо в наукових дослідженнях останніх років намагаються дати відповідь на питання: "Що таке облікова політика?", то питання "Як формувати облікову політику?*' залишається поза увагою науковців.
У фаховій літературі можна виокремити два підходи до визначення облікової політики. Перший підхід практично дублює законодавче визначення облікової політики і трактує її як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємствами для складання та подання фінансової звітності. Другий - визначає облікову політику в широкому розумінні як управління обліком та у вузькому як сукупність способів ведення обліку (вибір конкретних методик ведення обліку)1.
Зауважимо, що вітчизняний підхід до трактування облікової політики дещо відрізняється від прийнятого в міжнародній практиці. Так, згідно з МСФЗ 1 "Подання фінансових звітів" певні принципи, основи, домовленості, правила та практика визначаються як облікова політика, яка має бути розкрита у примітках до фінансової звітності. На перший погляд основний акцент такого трактування полягає у прив'язці облікової політики до фінансової звітності. Аналогічна вимога є й у вітчизняному законодавстві. Проте у виняткових випадках, коли керівництво доходить висновку, що відповідність вимогам стандартів може вводити в оману користувачів фінансової звітності таким чином, що це су перечитиме меті підготовки фінансової звітності, МСФЗ 1, на відміну від вітчизняного законодавства, дає змогу підприємству відхилятися від вимог стандартів. У таких випадках підставою для визначення облікових методів та процедур повинно бути професійне судження. Підприємства зобов'язані розкривати причини і природу відхилень від стандартів.
Отже, облікова політика включає як вибір альтернатив серед рекомендованих МСФЗ, так і методику, що базується на професійних судженнях. Вимоги вітчизняного законодавства є обов'язковими і не передбачають будь-яких відхилень. Вони визначають облікову політику виключно як елемент фінансової звітності. Це не можна вважати недоліком чинного законодавства, адже Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та П(С)БО стосуються насамперед фінансового обліку. Тому під час формування всієї системи обліку не слід обмежуватися визначенням, наданим у нормативних документах. Більш правомірним, на наш погляд, є другий підхід до трактування облікової політики, який визначає облікову політику як інструмент управління системою бухгалтерського обліку.
Поняття "політика" у загальному розумінні означає лінію поведінки, діяльність певного суб'єкта (держави, групи людей) стосовно певного об'єкта задля реалізації намічених цілей. Тобто для формування певної політики (фінансової, інвестиційної, амортизаційної, облікової) необхідно дати відповідь на три запитання.
1. Хто здійснює діяльність? (суб'єкт).
2. Що є об'єктом впливу? (предмет або об'єкт).
3. Як досягти наміченої мети? (методика).
Під поняттям "управління системою бухгалтерського обліку" слід розуміти цілеспрямований вплив на систему збирання, накопичення, узагальнення, оброблення інформації з метою реалізації цілей цієї системи. Система управління також включає такі обов'язкові елементи, як суб'єкт та об'єкт впливу. Суб'єкт управління реалізує свій вплив через відповідні функції, які суттєво різняться на різних рівнях формування облікової політики.
Оскільки облікова політика - це діяльність, пов'язана з управлінням, вона має багато спільного з ним, проте ототожнювати їх не слід. Вони відрізняються за предметом впливу, функціями. Відмінною може бути і мета.
Наведені вище міркування дають змогу визначати облікову політику як цілеспрямовану діяльність людей з управління бухгалтерським обліком задля досягнення поставленої мети.
Облікова політика, як діяльність людей з управління обліком, повинна включати три складові: предмет, суб'єкт, метод.