Органічний світ.

На рубежі раннього і пізнього палеозою відбулись значні зміни у складі органічного світу землі, спричинені процесами, які протікали на поверхні планети, як наслідок каледонського орогенезу (утворення численних гірських систем, скорочення площі океанічних акваторій і пов'язана з цим арідизація, континенталізація клімату). Зміни у фізико-географічному середовищі планети викли- кали істотне оновлення органічного світу.
Рослини поступово завойовують сушу. Таласофітна ера розвитку рослин в пізньому силурі змінилась палеофітною, початок якої знаменується поширенням псилофітів. Узбережжя ранньодевонських морів заселялись їхніми колоніями. До кінця девону псилофіти повністю вимирають, що було пов'язано з гумідизацією клімату, але ще раніше вони встигли дати початок, як вже відмічалося, папороте- подібним, членистостебловим і плаунам. У пізньому девоні особливого поширення набули древні папороті, тому флору цього часу інколи називають археоптерисовою, за назвою роду Archaeopteris. У девонських рослин формуються коренева система, стебло, листя. Від трав'янистих, кущистих форм до кінця девону рослини переходять до деревоподібних. Густі зарості поки що розташовуються у найбільш зволожених місцях, значні площі внутрішніх частин континентів залишаються пустельними. Рослинність девону була однорідною, не диференційованою на флористичні області.
У кам'яновугільному періоді склались надзвичайно сприятливі умови для еволюції рослин - у атмосфері зросла кількість кисню, теплий вологий клімат панував на значних просторах планети, інтенсивні осадки призводили до заболочування величезних ділянок, які покривалися густими тропічними лісами. У лісах карбону росли гігантські плауноподібні - лепідодендрони і сигілярії (висотою 40-50м, з діаметром стовбура 1-2 м), предки сучасних хвощів - каламіти (висотою 10-30м, з діаметром стовбура до 1м), а також різноманітні папороті, перші голонасінні. На місці тропічних лісів карбону формувалися потужні поклади торфу, які згодом перетворилися в пласти кам'яного вугілля, тому флору раннього карбону іменують ще антракофітовою - (від грецького антракос вугілля).
В середньому та пізньому карбоні рослини заселяли вододільні простори, тому на їх розповсюдження почали впливати кліматичні особливості. В середині карбону появляються перші ознаки термічної диференціації рослинності, а в пізньому карбоні поясна зональність вже досить чітка. Відомий палеоботанік А.М.Криштофович виділяє для цього часу три фітогеографічні зони (області): тунгуську, або північну помірну, гондванську , або південну помірну, і вестфальську , або вологу тропічну. Вестфальська флора займала Західну і Південну Європу, Середню і Центральну Азію, Південний Китай, Індонезію, Північну Америку і була подібною до тепло- і вологолюбивої флори раннього карбону. Тут переважали каламіти, сигілярії, лепідодендрони, деревоподібні папороті - рослини без річних кілець, з ознаками гігантизму. Тунгуська флора (Північна Євразія, Кузбас, Північна Джунгарія) була більш дрібною, низькорослою. її основу складали кордаїти-голонасінні великі дерева з річними кільцями, які утворювали кордаїтову тайгу, а також папороті. Гондванська флора розвивалась на Гондвані у періоди міжльодовиков'їв і відзначалась ще меншою, ніж тунгуська, різноманітністю видів, низькорослістю та пригніченістю форм. Поширені були насінні папороті (p.Glossopteris - звідси і назва цієї флори - глосоптерієва), трав'янисті хвощі, місцями росла кордаїтова тайга.
У пермському періоді, особливо у другій його половині, в зв'язку з арідизацією клімату, в тропічній зоні вологолюбиві плауни, хвощі і папороті поступово витісняються голонасінними росли нами - хвойними, гінкговими, цикадовими. Флора дістає ксерофільний характер, що проявлялось у зменшенні загального розміру рослин, скороченні площі листа, заміні товстого і соковитого листя тонким, сухим і шкіристим. Величезні ліси кам'яновугільного періоду змінюються дрібними і рідкими оазисами, розкиданими по долинах річок. У кінці пермі і в тріасі голонасінні завойовують усі кліматичні зони, останньою змінилась флора помірних зон, що пов'язане, очевидно, із більшою стійкістю, порівняно з тропічною та меншою спеціалізацією.
Слід відмітити також, що в зв'язку із заселенням суші рослинами, а також мікроорганізмами, починаючи з кам'яновугільного періоду, почала формуватись грунтова оболонка Землі. Виникнення кам'яновугільних лісів супроводжувалось одночасним утворенням грунтової оболонки. із морських безхребетних важливу роль у пізньому палеозої відігравали брахіоподи, які особливо поширились у карбоні, а також головоногі молюски, корали, найпростіші. Серед коралів у карбоні досягли розквіту чотирипроменеві (ругози), як одиничні так і колоніальні. Типовий представник колоніальних коралів карбону - рифобудівний рід Lithostrotion. В морях карбону і пермі відклались потужні товщі фузулінових та швагеринових вапняків.
Серед хребетних у девоні особливого поширення набули риби - девон часом навіть називають "віком риб". Панівною групою в цей час були пластиношкірі, або панцирні риби - малорухомі хижі створіння, які вимерли до кінця періоду. До кінця палеозою розвивались акантоди, які дали початок хрящовим та кістковим рибам. Останні в процесі еволюції розділились на три вітки: кистопері, дводихаючі і променевопері. З девонських відкладів відомі рештки зубів хрящових (акули, скати). Проте особливий інтерес для палеонтології викликають кистепері і дводихаючі риби, розвиток яких у девоні був спричинений різким скороченням морських акваторій.
Дводихаючі (відомі і нині) у воді дихають зябрами, а при пересиханні водойми загортаються в плівку і засинають, зарившись в намул. Дихання при цьому здійснюється легенями через отвір у коконі біля рота. Кистепері риби для переповзання із пересихаючих водойм у більш повноводні використовували грудні плавники, як кінцівки чотириногих. Вважалися повністю вимерлою групою тварин, аж поки у 1938 році в індійському океані не було виловлено сучасного представника - рід Latimeria. На даний час відомо вже десятки знахідок цих живих викопних організмів, які в процесі своєї тривалої еволюції (більше 300 млн. років) були витіснені з континентального мілководдя на значні морські глибини і при цьому, на відміну від інших живих потомків древніх риб, майже не змінилися. існує думка, що саме кистепері риби у пізньому девоні дали початок амфібіям. Це були так звані стегоцефали ("дахоголові") - хижі тварини, які живились в основному рибою і вели земноводний спосіб життя. Кам'яновугільний період був часом розквіту стегоцефалів, які населяли заболочені узбережжя озер, боліт, лісові зарослі.
Стегоцефали вимерли до кінця тріасу. В пізньому карбоні і пермі відомі і інші амфібії - так звані жабоящери (батрахозаври) які, на думку окремих дослідників, можуть бути предками рептилій.
Характерні представники - роди сеймурія (Seymouria) і котласія (Kotlassia).
В кам'яновугільному періоді з'являються перші рептилії - котилозаври, які мали суцільний череп, подібний як у жабоящерів, короткі товсті кінцівки та кістяні пластини на спині. Погіршення клімату в пермі сприяло еволюції рептилій, які протягом цього періоду поступово витісняють амфібій. Рептилії заселяли посушливі пустинні і напівпустинні райони, де в них не було конкурентів, крім цього вони володіли цілим рядом переваг перед амфібіями - грубою, сухою, захищеною роговими або кістяними щитками шкірою, розмноженням за допомогою яєць, також захищених роговою чи вапнистою оболонкою і, нарешті, більш розвинутим головним мозком, кровоносною системою і т.ін. Серед котилозаврів відомі хижі, рослинноїдні та комахоїдні форми. Типовий представник - парейязавр або щокастий ящер, рештки якого виявлені в Африці, на півночі Росії. Досягав у довжину 3м, шкіра його була покрита характерними роговими виростами, які відігравали захисну роль. Вважають, що котилозаври були тією групою організмів, яка в подальшому дала початок широкій різноманітності мезозойських рептилій. Зокрема, ще в кінці карбону від них відділилась водна група рептилій - мезозаври, перші плазуни, які перейшли від наземного до водного способу життя.
У пермському періоді із рептилій розвивалися також черепахи, звірозубі ящери(характерний представник іностранцевія(іnostrancevia)-великий шаблезубий хижак),які появилися ще в пізньому карбоні.
На суші значного розповсюдження набули комахи - павукоподібні, скорпіони, таргани, бабки. Деякі з них, із-за відсутності конкурентів, досягали гігантських розмірів, як, наприклад, бабки-меганеври, розмах крил яких доходив до 1 м.
Таким чином, в еволюції біосфери пізнього палеозою можна відмітити такі суттєві події:
- рослинний світ, який ще у девоні носив амфібійний характер, в кам'яновугільному періоді освоює вододільні ділянки материків, що призводить до утворення грунтової оболонки планети;
- починаючи з середини карбону проявляється термічна диференціація рослинності Землі, а разом з нею географічна зональність на материках;
- заселення суші рослинністю спричинило зростання біогенного кисню в атмосфері планети і зменшення двоокису вуглецю, що, в свою чергу, призвело до "вибуху" у розвитку тваринного світу материків у карбоні й пермі;
- виникнення рослинного і грунтового покривів, а також інтенсивне заселення суші тваринами створили умови, при яких різко зросла швидкість міграції хімічних елементів, загальний вплив живої речовини на процеси руйнування, переносу та осадження порід літосфери, тобто, біосфера починає відігравати роль важливої геологічної сили (фактора) в еволюції планети.