Розпад СРСР. Трансформаційна криза пострадянських країн

Сучасне кейнсіанство

Сучасне кейнсіанство виступає у вигляді декількох течій. Ще в 1960-1970-х рр. на арені економічної думки з'явився такий великий напрямок, як посткейнсіанство. Історично воно склалося зі злиття двох потоків. З одного боку, це було англійське ліве кейнсіанство, центр якого перебував у Кембриджі, де довге жила й працювала лідер цього плину - Джоан Робінсон (1903-1983). З іншого боку, діяльність таких економістів у США, як Роберт Клауер (нар. 1926), Аксель Лейонхуфвуд (нар. 1933), Хайман Мінскі (1919-1996) й інших. Прихильники сучасного кейнсіанства як і раніше виходять із того, що в капіталістичному господарстві існують стійкі причини, здатні викликати хворобливі відхилення від стабільності зростання й повного використання ресурсів, а тому необхідно втручання держави для їхнього коректування.

Сучасне кейнсіанство навряд чи можна назвати макроекономічною теорією ефективного попиту. Акценти зміщені на інші області аналізу, пов'язані в першу чергу з функціонуванням ринків капіталів, товарів і праці. І тут основна увага приділяється аналізу проблем, породжуваних активним впливом фінансової сфери на хід реального виробництва.

Наступною найважливішою проблемою, розробкою якої зайняте сучасне кейнсіанство, є розвиток теорії ціноутворення як нової основи макроекономіки. Ціль цієї теорії - показати особливості ціноутворення в реальних умовах сучасного капіталізму, коли перевага великих фірм здатних у певних межах регулювати ціни й обсяги виробництва, сполучається з пануванням сильних профспілок і колективних договорів про заробітну плату, коли в процеси ціноутворення втручається держава, тобто в умовах існування регульованих ринків товарів і робочої сили. У цій новій ситуації (недосконалої конкуренції) ціни не змінюються настільки швидко й еластично, щоб у досить короткий строк надати рівноваги нове співвідношення попиту та пропозиції («розчистити ринок»). У підсумку фірми реагують на зміну ситуації на ринках коливаннями обсягів виробництва, результатом яких і є тривалі відхилення від стану рівноваги з неповним використанням виробничих потужностей і робочої сили.

В 1970-1980-х рр. радянська економіка продовжувала розвиватися переважно екстенсивно, незважаючи на вичерпання вільних ресурсів. Як наслідок темпи економічного зростання швидко знижувалися. До початку 1980-х рр. радянська економіка ввійшла в смугу стагнації. У натуральному вираженні обсяги виробництва ряду галузей знижувалися, фактично припинилося зростання продуктивності праці. Величезний деформуючий вплив на народне господарство СРСР мало масштабне нарощування військових витрат, які зросли з початком війни в Афганістані в грудні 1979 р. Офіційний військовий бюджет становив в 1985 р. 19,1 млрд руб, однак дані про реальні військові витрати ретельно засекречувалися. За західними оцінками, радянські військові витрати становили /4 ВВП, що перевищувало витрати США. У підсумку радянське господарство не витримувало величезних військових витрат. Підтримувати видимість благополуччя дозволив розпродаж природних ресурсів. Сприятливі умови для цього створили освоєння нафтових і газових родовищ Західного Сибіру, а також стрибок цін на нафту в середині 70-х рр.

Кардинальна проблема стимулів до праці так і не була вирішена, на повну силу в СРСР трудився лише кожний третій працівник. У міру подальшого розгортання НТР все більш явною виявлялася несприйнятливість соціалістичної економіки до науково-технічного прогресу. Другий етап НТР, що почався в 1970-і рр. з винаходом персональних комп'ютерів, і характеризувався різким розширенням діапазону й темпів наукових і технологічних відкриттів, майже не торкнувся радянської економіки. За міжнародними мірками економіка СРСР була неконкурентоспроможна, хоча країна посідала перше місце у світі з виробництву нафти, газу, сталі, залізної руди, мінеральних добрив і ін.

Перші спроби виходу із системної кризи з опорою на тверді адміністративні міри були початі Генеральним секретарем ЦК КПРС Ю. В. Андроповим, дії якого дали своєрідний імпульс майбутнім змінам. У квітні 1985 р. М. С. Горбачов, обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС у березні 1985 р., проголосив курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Головними факторами прискорення повинні були стати науково-технічний прогрес, технічне переозброєння машинобудування, а на цій основі всього народного господарства, і також активізація «людського фактора».

Поступово формувалося розуміння необхідності серйозних перетворень, зміни існуючої економічної моделі. У червні 1987 р. була проголошена економічна реформа, співзвучна з реформою 1965 р., але в деяких аспектах більш радикальна. Ціль її полягала в переході до економічних методів керівництва, до керування інтересами й через інтереси. У цілому механізм цієї реформи не відповідав декларованим цілям, він не змінював основ адміністративно-командної системи керування й мотивацію до праці. Непродумане реформування не дозволяло вирішити найгостріші економічні проблеми і сприяло лише швидкому зростанню народно­господарських диспропорцій.

На тлі погіршення соціально-економічного положення почалося швидке падіння популярності КПРС і перехід ініціативи до рад і нових рухів і партійм. Для економіки це обернулося посиленням соціальної напруженості, початком масових робочих страйків, стрімким наростанням популістських рішень. Стабілізувати економічну ситуацію в країні можна було за рахунок радикалізації реформ і переходу до ринку, на що М. С. Горбачов так і не зважився. Ситуація в економіці виходила з- під контролю. З 1989 р. скорочувалося сільськогосподарське й промислове виробництво. До кінця 1990 р. за обсягом випуску цілого ряду видів промислової продукції СРСР відкотився на рівень початку 1980-х рр. В 1991 р. спад промислового виробництва ще більше прискорився.

Дефіцит союзного бюджету в 1991 р. склав 20% ВВП. Швидко зростала інфляція, наприкінці 1991 р. вона становила 25% у тиждень. Курс долара впав з 10 крб. за долар на початку року до 110-120 крб. наприкінці року. Споживчий ринок був розвалений, золотовалютні резерви держави майже повністю вичерпані. Чистий борг СРСР у конвертованій валюті з 1985 р. по 1991 р. зріс із 18,3 млрд крб. до 56,3 млрд крб., платежі з обслуговування боргу досягли в 1991 р. 16,7 млрд дол. У грудні 1991 р. лідери Росії, України, Білорусії оголосили про припинення дії Союзного договору 1922 р. і створення Співдружності Незалежних держав, яка об'єднала 11 колишніх союзних республік за винятком Грузії й республік Прибалтики. Президент СРСР М. С. Горбачов пішов у відставку. СРСР припинив існування.

На крах, що ступив досить синхронно, соціалістичної системи виявив непідготовленість країн ЦВЕ до подальших перетворень. Під час відсутності історичного досвіду й розробленої теорії трансформації за основу перетворень у всіх країнах були прийняті принципи монетаризму, які надалі конкретизувалися в національних концепціях трансформації.

Перехід постсоціалістичних країн від командно-адміністративної системи до ринкової системи супроводжувався появою нового виду економічних криз - трансформаційних. Глибина перетворень, що відбуваються, обумовлювала й глибину економічної кризи в цих країнах. Навіть найбільш успішним у проведенні реформ країнам за десять років перетворень так і не вдалося наблизитися до докризового рівня економічного розвитку. Найбільша глибина спаду спостерігалася в Україні.

Поняття «трансформаційного спаду» було запропоновано Яношем Корнаї в 1993 р. В основі трансформаційного спаду лежать не тільки специфічні причини, пов'язані зі зміною умов функціонування економіки, але й загальні закономірності виникнення криз, обумовлені факторами, що лежать на стороні попиту: недостатнім інвестиційним, споживчим і державним попитом. Тобто фактори обмеженого попиту переплітаються з факторами корінної перебудови структури пропозиції. У свою чергу зміна структури виробництва викликана перетвореннями у відносинах власності. Ці зміни охоплюють всю економіку й протікають інтенсивно. Дослідження закономірностей трансформаційної кризи й перехідної економіки склали новий напрямок економічної теорії. Ці дослідження дозволять виявити перспективи країн з перехідною економікою, і краще зрозуміти функціонування соціалістичної системи.