Неокласичний синтез. Злиття двох підходів
Неокласичний синтез являє собою подальший розвиток і разом з тим до певної міри «примирення» підходів до аналізу економічних процесів. Якщо, приміром, Кейнс досить критично оцінював здатність цін гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури, то представники неокласичного синтезу прагнули «реабілітувати» ціни, доводячи, що вони сприяють оптимальному розподілу й найбільш повному використанню ресурсів. Розглядаючи проблему зайнятості, прихильники «змішаної» системи виражають незгоду з «неповною зайнятістю», висунутою Кейнсом. У той же час корегуються погляди супротивників Кейнса.
Основна ідея «синтезу» полягає в тому, щоб розробити більш загальну економічну теорію, що відбиває зміни в господарському механізмі, результати пізніших досліджень і все позитивне, що міститься в роботах попередників.
Найбільш відомими представниками неокласичного синтезу є американський економіст Пол Самуельсон (1915-2009), американський економіст російського походження Василій Леонтьєв (1906-1999), англійський учений Джон Хікс (19041989).
Особливості неокласичного синтезу:
1. Для неокласичного синтезу характерні розширення й поглиблення тематики досліджень. Мова йде не про корінний перегляд, а про розвиток загальноприйнятої теорії, створенні систем, що поєднують та узгоджують різні точки зору.
2. Широке використання математики як інструменту економічного аналізу.
3. Прихильники неокласичного синтезу уточнювали старі й розробляли нові проблеми відповідно до змін, що відбуваються в індустріальній основі й механізмі ринкової економіки. Дискутуючи з опонентами, вони прагнули синтезувати традиційні погляди з новими поданнями й підходами.
Деякі автори вважають трохи умовним сам термін «неокласичний синтез». Виражається незгода з позиціями й трактуванням провідних теоретиків. В основному критика зводиться до двох моментів.
По-перше, теоретикам неокласичного синтезу дорікають у невиправданому звуженні кола розглянутих проблем. Будучи активними прихильниками математизації економічної науки, вони цікавляться в першу чергу й головним чином тими питаннями, які піддаються формалізації, можуть бути виражені за допомогою формул і рівнянь. А те, що виходить за межі строгих кількісних оцінок, наприклад, уточнення цілей суспільного розвитку, шляхи досягнення національної згоди, опиняється за межами чистої теорії.
По-друге, увага нерідко концентрується на другорядних питаннях, на розгляді окремих змін і побічних процесів. Корінні, принципові, структурні зміни виявляються забутими економістами неокласичної школи. Досить часто досить важливі процеси, глибинні взаємозв'язки, довгострокові тенденції залишаються долею представників неортодоксальної економіки.