Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1923-1939 рр. Приєднання західноукраїнських земель до Радянської України

Після першої світової війни західноукраїнські землі були анексовані Польщею, Румунією і Чехословаччиною - державами, що утворилися на руїнах Австро- Угорської імперії. Ці країни значно відставали з економічної точки зору від розвинутих країн світу. Українські землі перебували в них на положенні колоній, тобто економічний розвиток українських територій з населенням більше 7 млн. людей відзначався аграрною орієнтацією і гальмуванням розвитку промисловості з боку урядів, які були зацікавлені в підвищенні соціально-економічного статусу корінних районів. Післявоєнна відбудова народного господарства відбувалася повільно, в умовах значної інфляції. Характерною тенденцією було послаблення позицій австро- німецького капіталу і посилення впливу англійського, французького, американського і польського капіталу. З огляду на галузеву структуру переважний розвиток мали лісохімічна, нафтова та озокеритна, калійна, а також цукрова галузі промисловості.

Лише в 1928 р. спостерігаються ознаки економічного піднесення, але вже 1929 р. українські території, як і всю Європу, охоплює глибока економічна криза. Безробіття стає хронічним явищем. Величезний резерв робочої сили, що утримується за рахунок вихідців з села, дозволяє утримувати досить низький рівень заробітної плати у промисловості, наслідком чого був низький життєвий рівень у містах Західної України.

Схожою була соціально-економічна ситуація і на селі. Хоч аграрний сектор і відігравав визначальну роль в економіці західноукраїнських земель, становище сільського господарства було тяжким через низький рівень урожайності зернових культур та низьку продуктивність праці. На полях практично не використовувалися засоби механізації, селяни застосовували ті ж самі знаряддя праці, що й у ХІХ ст. Крім того, земельні реформи, проведені у Польщі, Румунії та Чехословаччині, передбачали передачу поміщицьких земель польським, румунським та чеським колоністам. Урядова підтримка колоністів була одним з пріоритетів державної політики в зазначених країнах. В той же час більшість селянських господарств на українських землях були малоземельними, значна частина взагалі безземельними. Десятки тисяч селян, господарства яких розорювались, залишали рідний край і емігрували до Північної Америки.

Таким чином, у 1920-193 0-х рр. іноземні держави, до складу яких увійшли західноукраїнські землі, проводили по відношенню до них колоніальну політику. Це було одним з важливих факторів кризового стану економіки Західної України. Крім економічного відчутним був також і політичний тиск на населення Західної України. Адекватною реакцією українців у політичній площині став національно-визвольний рух, у економічній - розгортання кооперації в сфері споживання, аграрного виробництва, торгівлі, фінансування та кредиту.

Початок другої світової війни мав безпосередній вплив на долю України. Відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа радянські війська у вересні 1939 р. зайняли західноукраїнські землі. У 1940 р. до УРСР було приєднано також Буковину. Радянська влада націоналізувала промисловість регіону і експропріювала землі польських колоністів з наміром перерозподілити їх серед українських селян. Значні кошти спрямовуються на реконструкцію та подальшу розбудову промисловості. Вже на початку 1941 р. фактично було ліквідовано безробіття в Західній Україні за рахунок зростання будівництва, промислового виробництва, а також переселення робітників у східні райони України.

У сільському господарстві після перерозподілу земель бідняцькі господарства були звільнені від оподаткування, в той же час було посилено податковий тягар на заможних селян. У 1940 р. почалася колективізація в Західній Україні, створювалися машинно-тракторні станції. Але насильницькі методи колективізації призвели до соціальної напруги. Хвиля репресій з боку радянського режиму, що торкнулася спочатку лише управлінського апарату та інтелігенції, була поширена на селянство. Уже з осені 1939 р. починається депортація українців, що чинили опір колективізації та іншим насильницьким заходам радянської влади, до східних районів Росії та Казахстану. За два роки до початку Великої Вітчизняної війни було депортовано до Сибіру та Казахстану близько 20% населення Західної України.

Взагалі в 1939-1941 рр. важким було політичне та соціально-економічне становище населення і Західної, і Східної України, не зважаючи на те, що Україна в цілому в цей період стає важливим елементом соціально-економічної системи всього Радянського Союзу, його головною вугільною та металургійною базою (понад 50% загальносоюзного виробництва, 2/3 виробництва залізної руди, 2/3 виробництва чавуну, близько 50% виробництва сталі), а також основним виробником продовольства (третина союзного виробництва зерна, 60% виробництва цукру, понад 50% виробництва олії).