Поняття економічних ресурсів у контексті цивілізаційного розвитку

З фізичного погляду можна бачити радикальну зміну моделі глобального ресурсокористування, яка ламає традиційні міжлюдські стосунки на виробництві, навіть соціальні конструкції. Ця зміна викликана низкою причин:

• по-перше, неможливістю дотримання попередньої, витратної пара­дигми через її вже цілком очевидні руйнівні наслідки;

• по-друге, фізичною обмеженістю доступних матеріальних ресурсів, яка унеможливлює задоволення дедалі більших потреб у споживанні;

• по-третє, набагато більшою ефективністю інформаційної економіки, її здатністю краще задовольняти згадані потреби;

• по-четверте, виникненням нових потреб, які втілюються в нові види та форми попиту. Причому такі потреби, як правило, вимагають інноваційності в організації суспільного виробництва, змістом якої є дематеріалізація відтворення та самих потреб, дедалі більша вага інформації, знань, інтелектуальних умінь та способів самореалізації індивідів.

Отож можна говорити про складну систему зворотних зв'язків між ресурсокористуванням та господарськими системами. Взагалі світо­ве виробництво як таке можна вважати економічно доцільним перероб­ленням людством глобальних природних ресурсів. Але ресурсокористуван­ня ми розглядаємо як категорію значно ширшу, ніж таку, що пов'яза- . на тільки з технологією виробництва.

Зміна якості ресурсокористування, наприклад у зв'язку з перехо­дом до інформаційних його видів, означає й принципові зміни еко­номічних систем

У чому проявляються значущість, загальність і невідворотність ре-сурсової проблеми? По-перше, вона безпосередньо зачіпає інтереси усіх людей, народів, країн та регіонів світу, обумовлюючи не тільки відмітні особливості сучасного буття, а й саму парадигму "їхнього по­дальшого існування та розвитку. По-друге, вона має обов'язковий та безумовний характер і не може бути проігнорована або недооцінена, оскільки подібне могло б мати надзвичайно несприятливі та навіть фа­тальні наслідки для мільярдів людей. По-третє, з погляду практичного ставлення до себе вона потребує участі всіх держав з метою комплекс­ного розв'язання численних пов'язаних з нею питань за безумовної відповідальності щодо результативності зусиль.

Під економічними ресурсами ми можемо розуміти ті матеріальні об'єкти (елементи буття, які відповідно до своєї природи піддаються фізичній оцінці), а також цінності ментально-естетичного характеру, що піддаються виробничому, фізіологічному, інтелектуально-духовному переробленню або застосуванню з метою використання їхніх властивос­тей та/або зростання їхньої корисності для людини (суспільства).

Економічна природа ресурсів людства проявляється і в тому, що вони є обмеженими. Це пов'язано з:

• технічною неможливістю їх нелімітованого залучення до процесу виробництва;

• екологічними межами економічного зростання, промислової діяль­ності, кількості споживаної енергії;

• фізичним вичерпуванням природних ресурсів.

Відбувається постійне збільшення обсягів ресурсів, які вилучають­ся з надр Землі, що означає як наближення людства до вичерпання ба­гатьох традиційних джерел природних матеріалів, так і розширення фізичних обсягів виробництва і збільшення навантаження на навко­лишнє середовище. Про динаміку обсягів мінеральної сировини, яка вилучається з надр планети, свідчить рисунок 1.

Рис. 1. Обсяги мінеральної сировини, що вилучається з надр Землі

 

Необмежені та обмежені ресурси

Необмеженими ресурсами вважаються ті, використання яких людст­вом не веде до їх вичерпання у доступній для огляду перспективі. Для точності додамо: у хронологічних і технологічних уявленнях про прос­торово-часові та технологічні параметри цивілізаційного розвитку.

Обмеженими є такі ресурси, запаси яких скорочуються у процесі використання. Класичні приклади обмежених ресурсів — поклади ву­гілля, руд металів, інших мінералів та корисних копалин, газові родо­вища. Фізично обмеженими видами ресурсів є як поновлювані, так і непоновлювані ресурси планети. .

Територія, ділянки суші та моря також є обмеженим ресурсом (табл.1). Як відомо, загальна площа поверхні Землі становить 510 млн кв. км, з яких суходолом є 149 млн кв. км, причому 20 млн кв. км площі суходолу — льодяні пустелі.

Таблиця.1

Земельні ресурси регіонів світу

Регіон     Площа земельних ресурсів, млн км2 Площа земельних ресурсів на душу населення га   Частка від світового значення %
Земельний фонд Рілля Луки й пасо­виська Ліси Решта земель
Європа 10,7 1,5
Азія 44,3 1,4
Африка 30,3 6,4
Північна Америка 22,5 6,1
Південна Америка 17,8 7,3
Австралія та Океанія 8,5 37,0
Весь світ (без Антарктиди і Гренландії) 134,0 3,0

 

Поновлювані та непоновлювані ресурси

До поновлюваних природних ресурсів можна віднести ті з них, які відносно швидко створюються та відтворюються в комплексі своїх ха­рактеристик та суттєвих рис згідно з природними законами. Це — во­да, ресурси флори, фауни та ін. Важливо зазначити, що актуальна еко­логічна проблематика з технічного погляду найбільшою мірою сто­сується стану ресурсів даної класифікаційної групи. .--

риці, інших пустель (у цьому зв'язку особливої уваги потребують ро­дючі грунти в державах з найбільш інтенсивним їх використанням; наприклад, відомо, що Україна з характерними для неї неадекватними підходами до меліорації земель є найбільш розораною територією в Європі). Погіршання стану екосистем, котрі забезпечують природний баланс Світового океану, хижацьке вирублення лісів у Бразілії також стають незворотними. Нарешті, загальна тваринна та рослинна маса, що як системна цілісність є обмеженим та поновлюваним (за відомих умов) ресурсом, обчислюється конкретною цифрою — 20 млрд т, що вказує на загальні ліміти природної репродукції та здатності витриму­вати антропогенне навантаження.

Непоновлювані ресурси — це ті матеріали, передусім корисні копали­ни, які повністю використовуються протягом виробничого процесу. Оче­видно, що з економічного погляду вони виступають як енергоносії та сировина, котрі використовуються у циклі відтворення. Тобто це наф­та, газ, інші енергоносії, руди металів, поклади неметалевих мінералів та інші корисні копалини.

 

Матеріальні та інформаційно-духовні ресурси

Підстави для введення даного класифікаційного критерію з'явили­ся зовсім недавно, і саме в цьому аспекті нині відбуваються найбільш

масштабні зміни у сфері ресурсоперероблення. Вони пов'язані зі зрос­танням потреб людини в інформації, а також з інформаційними мож­ливостями підвищувати ефективність виробничої діяльності.

Матеріальними ресурсами слід вважати речовинні об'єкти й природні явища, енергетичний потенціал як стан матерії, що застосовуються у процесах соціально-економічного відтворення.

Речовинні об'єкти, якщо казати спрощено, — це природні ма­теріали, сировина, а також ті продукти, зокрема й засоби виробницт­ва, які застосовуються у репродуктивних процесах.

Сировинні ресурси являють собою первинну матеріальну, природну субстанцію економічної діяльності людства (окремої країни, регіону) та виступають предметом міжнародного економічного співробітництва.

Сировина, як і будь-які інші природні ресурси, що їх використовує людина у своїй господарській діяльності, має подвійну природу. З од­ного боку, сировина з фізичного погляду є невід'ємною складовою нав­колишнього середовища, в якому відбувається виробнича діяльність людини. З іншого боку, вона — об'єкт докладання трудових зусиль та предмет перероблення. У процесі такого перероблення сировина втра­чає ряд природних властивостей, зберігаючи інші (можливо, такі влас­тивості навіть підсилюються), які людина вважає корисними для себе.

Інформаційними, інформаційно-духовними ресурсами є цінності, пов'я­зані з певними знаннями, даними, відомостями, етико-естетичними, культурними явищами, які використовуються у процесах відтворення та становлять основу прогресу у відповідних нематеріальних сферах.

Інформація створюється людиною, споживається та фетишизуєть­ся нею. Вона постає метою прогресу та виробничих циклів, а також їхнім потужним прискорювачем і навіть необхідною умовою. Інформа­тизація ресурсоспоживання пов'язана з багатьма проблемами соціаль­ного розвитку індивідуального, національного, міжнародного та гло­бального масштабів. Причому цей зв'язок є вельми неоднозначним. Скажімо, зниження матеріального вмісту в продукції, оптимізація енерго- та матеріалоспоживання на базі високих технологій можуть розглядатись як важливий чинник екологізації репродуктивних ме­ханізмів. Разом із тим інформатизація та технологічний поступ зумов­люють безпрецедентно великі виклики розвиткові, збільшуючи масш­таби небезпек технотронної ери.

Інформація — найбільш відкритий за характером вид ресурсів. Здатність ефективно використовувати інформаційний ресурс є важли­вою умовою успішності суб'єкта соціально-економічних відносин. Історичне підтвердження сказаного — різні національні підходи до сприйняття інформації, можливостей її застосування, які, наприклад, спричинили відставання Китаю від європейських країн за часів інфор­маційно-культурної революції Відродження.

Узагальнюючи розгляд окремих історичних фрагментів еволюції ресурсоспоживання, можна констатувати кілька положень.

• Ресурсоспоживання є відносно автономним процесом зі власною логікою та специфічним змістовим наповненням. Еволюція та нас­тупність соціально-економічних систем перебувають у взаємному зв'язку зі змінами моделей ресурсоспоживання, отримуючи від нього важливі складові внутрішньої логіки організації та справляючи утилітарні впливи.

• Як і економіка, ресурсоспоживання приймає як даність численні екзогенні впливи та реалізується у комплексі проявів інтересів діючих суб'єктів та інших складових та чинників цивілізаційного розвитку.

• Вимога ефективності ресурсоспоживання не завжди є безумовно домінуючою. Економічний утилітаризм може мати впливові аль­тернативи у вигляді суспільно-історичних традицій, релігійних об­межень, звичаїв та переконань.

• Неадекватні, занадто великі попит на ресурси та їх споживання, неефективне або недбале ресурсокористування можуть зумовити ситуацію, за якої вплив із боку ресурсокористування руйнує або загрожує руйнацією соціально-економічних, етнонаціональних, цивілізаційних, глобальних систем.