Економічний розвиток Західної України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Реформа аграрних відносин стала відправною точкою розвитку капіталістичних виробничих відносин також і в західноукраїнських землях - Галичині, Буковині та Закарпатті, що входили у ХІХ столітті до складу Австро-Угорської імперії. Кріпосне право в цій державі було скасоване в 1848 р. спочатку угорським урядом (на Закарпатті), а потім і австрійським урядом (в Галичині і на Буковині). Скасовувалися кріпосні повинності з компенсаціями поміщикам за рахунок держави, селянин, як і поміщик, ставав власником землі. В цілому ситуація в аграрній сфері на Західній Україні після реформи 1848 р. була значно ліберальнішою, ніж у пореформеній Росії. Проте шляхта зберегла свої маєтки та грошові доходи у вигляді викупних платежів під гарантії уряду. Велика земельна власність збереглася, але з кінця ХІХ ст. через купівлю-продаж поміщицької землі відбувається скорочення поміщицької власності, земля поступово переходить до купців, селян, орендарів. Крім того, з 1868р. почав діяти закон, відповідно до якого селяни могли вільно розпоряджатися надільною землею. Це призводить до розширення та зміцнення приватної власності на землю та майнового розшарування селянства, земля концентрується у заможної його частини. Поширюються індустріальні технології в сільськогосподарському виробництві, застосовуються сільськогосподарська техніка, така як сівалки, молотарки, сортувалки та інші, переважно в заможних селянських господарствах та в значній частині поміщицьких. Галузями спеціалізації сільського господарства в Західній Україні були зернове виробництво (переважно овес та жито), тваринництво, на Буковині та в Закарпатті також садівництво і виноградарство.

З точки зору промислового розвитку Західна Україна залишалася відсталою провінцією Австро-Угорщини. У дореформений період незначний розвиток мали традиційні галузі - текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, лісова. Провідною галуззю було гуральництво. Проте все виробництво було зосереджене на мануфактурах та невеликих підприємствах, технічний рівень яких був низьким. Значну частину промислової продукції давало ремісниче виробництво. Селянська революція і аграрна реформа 1848 р. заклали підвалини економічного пожвавлення у другій половині ХІХ ст. З'являються нові підприємства, причому, фабрично- заводського типу, поступово впроваджуються механізація і нові технології. Але ці процеси в західноукраїнських землях відбувалися в значно менших масштабах і повільніше, ніж на інших територіях Австро-Угорської імперії. Це пояснювалося рядом суб'єктивних та об'єктивних обставин, у тому числі й урядовою політикою, відповідно до якої західні провінції імперії знаходились у кращих економічних умовах, ніж українські землі.

У 60-х рр. ХІХ ст. Західна Україна отримала залізничне сполучення з Європою. Але це не мало такого великого впливу на економічний розвиток, як в інших країнах. Промисловість продовжувала розвиватися однобічно, багато в чому через колонізаторську політику австро-угорського уряду. Уряд розглядав західноукраїнські землі як сировинний придаток та ринок збуту. Тому переважного розвитку набули сировинні галузі.

Пріоритетне місце в господарстві Західної України кінця ХІХ - початку ХХ ст. має нафтовидобувна промисловість, що пов'язано із загальним зростанням попиту на нафту у Європі. Впроваджуються нові технології нафтовидобутку, зокрема, глибинне буріння, відбувається технічне переозброєння видобувних підприємств. В той же час розвиток нафтопереробної галузі гальмується, зокрема, через митну політику, яка спрямована на стимулювання розвитку нафтопереробки в західних провінціях. Також певного розвитку набуває виробництво супутнього продукту - озокериту.

Серед інших галузей провідними стають лісопильна, лісохімічна, солевидобувна. Харчова промисловість розвивається повільно. Ще повільніше розвивається легка промисловість через низьку конкурентоспроможність з аналогічними товарами, виробленими в західних провінціях. Практично відсутнє машинобудування.

Характерною ознакою господарського життя в Західній Україні з кінця ХІХ ст. стає кооперативний рух. Широкого розвитку набули споживчі та торгові кооперативи, а також кредитна кооперація, завдяки якій селяни намагалися знайти порятунок від лихварів. З початку ХХ ст. розвивається також виробнича кооперація.