Діяльність ООН щодо поліпшення екологічної ситуації у світі

ООН із її спеціалізованими установами є найбільш представниць­кою міжурядовою всесвітньою організацією. Вона об'єднує 185 країн і забезпечує їхнє співробітництво у розв'язанні глобальних еко­логічних проблем. При цьому ООН намагається втілювати комплекс­ний підхід до аналізу даних проблем з урахуванням усіх аспектів (міжнародно-політичних, соціально-економічних, науково-технічних) співробітництва, а також гостроти екологічної ситуації в кожній країні.

Широке коло природоохоронних завдань, їхня складність зумови­ли необхідність створення спеціальних організаційних структур, які координують діяльність у цій сфері. Однією з перших виникла ор­ганізація, яка дістала назву «Програма ООН із навколишнього середови­ща» (ЮНЕП). Крім основної функції — координації діяльності у сфері охорони природи, ця організація відіграє роль міжнародного центру, що відповідає за вирішення глобальних екологічних проблем, практич­них природоохоронних завдань і визначає пріоритети щодо фінансу­вання конкретних екологічних проектів.

Під безпосереднім керівництвом ЮНЕП в останні два десятиліття розроблені такі глобальні дослідницькі та оперативні програми, як Всесвітня стратегія охорони природи, Всесвітня кліматична програма, Всесвітня політика щодо грунтів, План дій щодо боротьби з опустелю-ванням, Міжнародна програма з безпеки хімічних сполук та ін. Крім того, ЮНЕП організувала глобальну систему спостереження за станом навколишнього середовища, міжнародну довідкову систему для джерел інформації щодо навколишнього середовища, склала міжнародний реєстр потенційно токсичних хімічних речовин. ^7 Завдяки зусиллям ЮНЕП підписано велику кількість міжнародних договорів і конвенцій, у тому числі Конвенцію ООН із морського пра­ва, Конвенцію про біологічне різноманіття, Конвенцію з контролю за транскордонним перенесенням небезпечних відходів та їх використан­ням, Конвенцію про міжнародну торгівлю видами флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення, дев'ять конвенцій про охорону морів (зокрема й Чорного моря), Монреальський протокол до Віденсь­кої конвенції про речовини, що руйнують озоновий шар. Також укла­дено понад 10 конвенцій щодо спільного вирішення проблем охорони навколишнього середовища на Європейському континенті.

Крім ЮНЕП, у системі ООН функціонує ще багато спеціалізованих установ, які координують та організовують міжнародне співробітницт­во у природоохоронній сфері. До них належать ЮНЕСКО, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Продовольча і сільськогоспо­дарська організація (ФАО), Міжнародна морська організація (ММО), Міжнародне агентство з ядерної енергетики (МАГАТЕ), Всесвітня ме­теорологічна організація (ВМО) разом із Всесвітньою мережею моніто­рингу забруднення повітря.

Сучасна структура організаційного механізму міжнародного спів-\ робітництва у сфері природокористування та охорони довкілля є і такою:

• центральні установи ООН, насамперед ЮНЕП;

• спеціалізовані установи ООН (ЮНЕСКО, ВООЗ, ФАО, ММО, МАГАТЕ, ВМО);

• міждержавні регіональні програми співробітництва (Європейський Союз, Світова організація торгівлі, Співдружність Незалежних Дер­жав, Європейська економічна комісія та ін.);

• міждержавні субрегіональні програми співробітництва (наприклад Програма захисту басейну Чорного моря, Дунаю);

• міждержавні багатосторонні угоди (зокрема Угода про співробіт­ництво в галузі екології та охорони навколишнього середовища держав СНД);

• двосторонні міжурядові угоди;

• міжнародні неурядові організації (Міжнародний союз охорони при­роди і природних ресурсів; Всесвітній фонд диких тварин; Міжна­родна рада наукових союзів та багато інших).

Україна є учасницею майже 250 міжнародних державних галузевих програм у сфері охорони довкілля, 47 двосторонніх міжнародних угод, 25 угод багатостороннього співробітництва, які певною мірою сприя­ють реалізації рішень самітів «Ріо-92» і «Ріо+10».