Господарство Середньовіччя

Господарство середньовічної Європи

Форми й шляхи феодалізації економіки добре простежуються на історії Франкського королівства. Відомості про його соціально-економічний лад у період раннього середньовіччя містяться в «Салічній правді» (VI ст.). Вона свідчить про те, що при обробці землі франки використовували плуг із залізним лемешем, борону, а як тяглову силу - биків, коней, ослів. Підсічно-перелогове землеробство поступово витіснялося двопільною сівозміною.

Сіяли зернові культури (полбу, просо, ячмінь) та боби, які й становили основу раціону простолюдинів. Для людей шляхетного походження основу раціону становила мисливська здобич. Тваринництво носило допоміжний характер: розводили велику й дрібну рогату худобу, свиней. З технічних культур сіяли льон, розвивалися садівництво, городництво й виноградарство.

Продуктивні сили в епоху феодалізму розвивалися надзвичайно повільно, однак за кілька сторіч вони досягли помітного прогресу. В ХІ-ХІІІ ст. трипілля стало звичайним видом сівозміни, широко поширилися посіви пшениці, для обробки землі в багатьох випадках застосовувався важкий плуг, як тяглова сила використовувалися коні. Земля вдобрювалася гноєм і мергелем. Одержали подальшого розвитку виноградарство й садівництво, вирощування технічних культур. У результаті розчищення лісів і оранки пустищ розширилася площа оброблюваних земель. Велике значення мало поширення механічних процесів у виноробстві, а також вітряних млинів (з кінця XII ст.). Однак урожаї були низькими, звичайно вони не перевищували сам-п'ять.

Поштовхом до розвитку для феодального суспільства послужили хрестові походи. Лицарі, що побували на Сході, познайомилися з розкішшю, яка стала показником престижу. Тепер феодал уже не задовольнявся домотканим одягом і прісною їжею. Виникла потреба в дорогих тканинах, пряностях, вишуканій меблях. Всього цього не можна було виробити у феоді, але можна було купити. Однак для придбання престижних товарів були потрібні гроші, для чого потрібно було продавати частину виробленого у феоді. Внаслідок цього феодальне господарство починає втрачати свою замкнутість.

Процес втягування феодального господарства в ринкові відносини відбувався поступово, виражався в почерговому скасуванні форм феодальної ренти й привів у підсумку до комутації ренти - переведенню феодальних повинностей на гроші.

Першим кроком стало скорочення й навіть скасування панщини, як найменш ефективної форми господарювання. Наслідком цього стала ліквідація власного доменіального господарства й ліквідація особистої (кріпацької) залежності селян. Селян стали звільняти за викуп і навіть примушувати до цього.

Другим кроком стала заміна натурального оброку грошовим. Феодали, що з презирством ставилися до торгівлі, позбувалися від необхідності самостійно продавати на ринку сільськогосподарську продукцію (найчастіше низької якості), перекладаючи це на плечі селян.

Комутації ренти сприяв також процес внутрішньої колонізації. На нових землях організація доменіального господарства виявлялася ускладненою, тому селяни, що поселялися там, платили оброки.

У силу цих причин французький феодалізм із кінця XIII ст. зазнає значних зміни. Кріпаки ставали спадкоємними користувачами земель на умовах сплати фіксованого цензу й одержували право розпорядження землею. Виникла цензива - спадкоємне земельне тримання. Цензитарій щорічно виплачував сеньйорові ценз - грошову, рідше натуральну ренту. В Х!У-ХУ ст. цензива була основною формою селянського землекористування.

Умови викупу повинностей і волі були важкими, нерідко викупні платежі розподілялися на цілий ряд років і приєднувалися до старої ренти. Продовжували існувати баналітети, діяли вотчинні суди. Зберігалися «велика десятина» (що сплачувалася частиною врожаю), а також «мала десятина» (що сплачувалася продуктами тваринництва) на користь церкви. Різко зросли державні податки. В умовах панування грошової ренти почалося розшарування селянства, у селі з'явилися батраки й багатій