Засади правового регулювання підприємництва в Україні

1. Поняття, ознаки та види підприємництва.

2. Принципи підприємницької діяльності.

3. Джерела правового регулювання підприємницької діяльності.

4. Фізичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності.

5. Поняття юридичної особи і її організаційно - правової форми.

 

З переходом економіки України на ринкові відносини відбулися істотні зміни і у сфері правового регулювання. Командно-адміністративна система, основою якої було одержавлення економіки і обмеження самостійності учасників майнових відносин, у цей час уступають свої позиції ринковим регуляторам. У зв'язку з цим помітно підвищується роль приватноправового регулювання суспільних відносин.

Підприємницька діяльність (підприємництво) - складна категорія. Її можна розглядати в різних аспектах: організаційному, економічному, юридичному та ін.

Підприємництво - це насамперед вид людської діяльності. Причому підприємницька діяльність не зводиться до простої сукупності дій. Вона складається з пов'язаних і послідовних підприємницьких заходів (дій), спрямованих до єдиної мети.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Будучи видом людської діяльності, підприємництво різноманітне і складається з різних дій, операцій і вчинків. Основна мета підприємницької діяльності (активності) - виробництво та пропозиція ринку такого товару, на який є попит і який приносить прибуток. В остаточному підсумку - це одержання прибутку (підприємницького доходу). Однак орієнтація на досягнення комерційного успіху не є самодостатньою метою в сучасному бізнесі. Одна з основних конституційних обов'язків підприємців - сплата законно встановлених податків і зборів.

Відзначимо відразу, що суб'єкти підприємницької діяльності переслідують одночасно кілька основних цілей. Поряд зі здобуванням прибутку для них принципове значення набуває також питання про створення власної справи (бізнесу), у рамках якого здійснюється виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг.

Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України (далі – ГК України) підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Дане легальне визначення підприємництва на перший план висуває комерційну мету – одержання прибутку. І це зрозуміло, оскільки нормативне формулювання підприємницької діяльності призначена для оцінки тієї або іншої економічної діяльності й віднесення її до виду підприємництва в конкретній ситуації.

Можливість займатися підприємницькою діяльністю в Україні не залежить від приналежності до громадянства України – цим правом наділені як громадяни України, так і громадяни інших держав, особи без громадянства. Разом з тим, підприємницька діяльність залежить від виконання вимог господарського та цивільного законодавства України, а саме:

Ø наявність повної дієздатності особи, яка наступає з 18 років, а у виняткових випадках (складення шлюбу, робота за трудовим договором або заняття підприємницькою діяльністю з відома батьків, усиновлювачів або опікуна) – з 16 років;

Ø дотримання встановлених державою обмежень щодо здійснення підприємницької діяльності в Україні (за колом осіб, за дієздатністю і правоздатністю, за вироком суду, за видом діяльності тощо);

Ø проходження легалізації підприємницької діяльності;

Ø здійснення підприємницької діяльності у будь-яких організаційних формах, що передбачені законом, за вибором підприємця;

Ø встановлення чіткого напряму діяльності із зазначенням цього виду діяльності у реєстраційних документах. На деякі види господарської діяльності законом встановлена заборона;

Ø наявність відповідного «стартового» (початкового) капіталу для здійснення підприємницької діяльності;

Ø вибір місця здійснення підприємницької діяльності. Для фізичної особи вихідним при реєстрації є місце проживання – житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою – підприємцем; для юридичної особи є її місцезнаходження – адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені;

Ø законом закріплене право підприємців укладати з громадянами договори щодо використання їх праці, але при укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;

Ø самостійна і ініціативна підприємницька діяльність, а саме самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

Ø здійснення підприємницької діяльності на постійній основі;

Ø головна мета – отримання прибутку;

Ø представництво своїх інтересів від свого імені;

Ø несення ризику від підприємницької діяльності за рахунок свого майна;

Ø самовідповідальність за результати своєї праці. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Як і будь-яка діяльність, підприємницька діяльність характеризується рядом ознак, основні з яких знайшли своє відображення в ст. 42 Господарського кодексу України. Так, виділяють наступні ознаки підприємництва:

– ініціативність і самостійність;

– систематичність;

– ризиковий характер;

– цільове спрямування на одержання прибутку;

– самостійна юридична відповідальність;

– соціально відповідальний характер.

Перша ознака підприємницької діяльності - її ініціативність і самостійність. Ініціативність і самостійність підприємницької діяльності відбивається у двох нормах Господарського кодексу України. По-перше, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку діяльність, яку не заборонено законом (ч.1 ст. 43 ГК України). По-друге, незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються (ч. 5 ст. 19 ГК України). Втручання в підприємницьку діяльність органів влади й управління можливе лише у встановлених законом межах.

Друга ознака підприємницької діяльності - творчий та інноваційний характер, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноватор.

Третя ознака підприємницької діяльності - систематичність. Систематичною визнається підприємницька діяльність, яка здійснюється неодноразово, і розрахована на невизначену кількість повторювань, а також тривалий або невизначений період у часі.

Четверта ознака підприємницької діяльності — ризиковий характер, тобто покладання на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів щодо їх превенції або усунення, не пов’язане з винною поведінкою підприємця. Під ризиком слід розуміти можливість наступу певної події, яка викликає майновий збиток.

П’ята ознака - цільове спрямування на одержання прибутку. Не слід змішувати мету підприємницької діяльності і результат такої цілеспрямованої діяльності. Тобто, та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для вилучення її з числа підприємницької. Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Разом з тим, більшість вчених відмічають, що мета одержання прибутку є основною, але не єдиною метою. Так, поряд з основною метою одержання прибутку, підприємці можуть мати на меті й інше (наприклад, благодійність, задоволення потреб суспільства).

Шоста ознака - самостійна юридична відповідальність.

Сьома ознака підприємницької діяльності - соціально відповідальний характер. Хоча соціальна відповідальність має різноманітний зміст і форми для окремих галузей і суб’єктів підприємництва, проте основні зобов’язання існують для всіх підприємців — це зобов’язання підприємців стосовно суспільства, що поширюються на багато сфер (виробляти кращі товари і послуги, гарантувати якість споживчих товарів тощо).

Жоден з ознак підприємницької діяльності не є ні головною, ні єдиною. Всі вони однаковою мірою важливі для наукового визначення підприємництва.

Щодо видів підприємницької діяльності, то підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють: а) державне підприємництво; б) приватне підприємництво.

Державне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: а) державними органами управління, які уповноважені (відповідно до чинного законодавства) управляти державним майном (державне підприємство), або б) органами місцевого самоврядування (комунальне підприємство). Власність такого роду підприємств є формою відокремлення частини державного або комунального майна, частини бюджетних коштів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном, яке перебуває у їхній власності (ні держава не відповідає за їх зобов'язаннями, ні вони самі не відповідають за зобов'язаннями держави).

Приватне підприємництво є формою здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстроване в якості такого) або підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності).

Залежно від змісту підприємництва як форми ініціативної діяльності, спрямованої на отримання прибутку і її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.

Відповідно до інших ознак і, відповідно, критеріїв розрізняють таки види підприємницької діяльності:

Ø за предметом діяльності учасників відповідних правовідносин:

– виробнича підприємницька діяльність (в процесі якої виробляється якась продукція);

– невиробнича підприємницька діяльність (надання певних послуг, виконання певних робіт, торгівля);

Ø за суб’єктом учасником відповідних правовідносин:

– підприємництво без створення юридичної особи (просте підприємництво);

– підприємництво зі створенням юридичної особи (складне підприємництво);

Ø залежно від наявності обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю:

– вільна підприємницька діяльність (необмежена законом);

– дозвільна підприємницька діяльність (з обмеженням законом. Так, наприклад, проведення ломбардних операцій може здійснюватися повними товариствами, а страхування здійснюють фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності);

Ø за законністю здійснення:

– легальна підприємницька діяльність;

– тіньова підприємницька діяльність.

 

2. Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України, основоположними принципами підприємницької діяльності виступають:

- вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності, який відносить вирішення питання про вид діяльності, що буде здійснюватися підприємцем, на розсуд останнього, але з урахуванням передбачених законодавством обмежень (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво» – єдиною статтею, що є чинною у цьому Законі — діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій – лише повними товариствами. Діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих з добавками на основі біоетанолу, здійснюється підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України);

- самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Даний принцип передбачає, що підприємець самостійно планує свою діяльність на підставі укладених з постачальними та покупцями договорів, спираючись на попит, на кон'юнктуру ринку, розпоряджатися прибутком. Разом з тим самостійність підприємця не може бути безмежною, без контролю та регулюючого впливу з боку держави;

- вільний найм підприємцем працівників, що передбачає право підприємця на залучення праці інших осіб. Однак цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства, тобто законодавства про працю та зайнятість. Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. № 803-XII (зі змінами та доповненнями, станом на 08.07.2011р.) роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

- комерційний розрахунок та власний комерційний ризик. Даний принцип співпадає з такою ознакою підприємницької діяльності, як ризиковий характер, і передбачає покладання всього тягаря несприятливих наслідків підприємницької діяльності безпосередньо на підприємця;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. Так, за загальним правилом, підприємці мають право самостійно вирішувати питання щодо розподілу наявного у них прибутку, спрямовуючи його на задоволення як своїх особистих потреб, так і на розвиток підприємницької діяльності, що ними здійснюється (зокрема, прибуток може спрямовуватися як на виплату дивідендів, так і до фондів, які створені підприємцем). Проте даний принцип може бути обмежений законодавцем шляхом встановлення для деяких суб'єктів підприємництва правил щодо цільового використання коштів, обмежень на проведення певних фінансових операцій тощо;

- самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Даний принцип перш за все встановлює можливість для суб'єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб'єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". По-друге, цей принцип надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності.

 

3. Джерела правового регулювання підприємницької діяльності – це зовнішні форми вираження правових норм, які засвідчують їх загально обов’язковість для всіх учасників підприємницьких відносин. Підприємницька діяльність поряд із цивільно-правовими, господарсько-правовими відносинами, також пов’язана з адміністративно-правовими, кримінально-правовими, фінансово-правовими, земельно-правовими, трудовими та іншими правовідносинами, що, в свою чергу, обумовлює включення до джерел відповідні нормативні акти.

До системи джерел правового регулювання підприємницької діяльності можна віднести:

Ø Конституцію України (ст.ст. 41, 42, 54, 55, 66-68 тощо).

Ø Міжнародно-правове регулювання – міжнародні договори та угоди, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (наприклад, Ніццька угода про міжнародну класифікацію виробів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 р., переглянута у Стокгольмі 14 липня 1967 р.);

Ø Закони та інші акти, які мають силу закону:

- Кодифіковані закони (Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Господарсько-процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства, Податковий кодекс, Митний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс законів про працю, Кодекс торгівельного мореплавства та інші).

- Не кодифіковані закони (Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Закон України «Про захист економічної конкуренції», Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про акціонерні товариства», Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Закон України «Про рекламу», Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» тощо).

- Декрети Кабінету Міністрів України (Декрет Кабінету Міністрів «Про стандартизація та сертифікацію», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» тощо)

Ø Підзаконні нормативно-правові акти (постанови Верховної Ради України, укази Президента України (наприклад, Указ Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності» від 22 січня 2000 року № 89), постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» від 4 липня 2001 року № 756), відомчі нормативно-правові акти (накази і розпорядження центральних органів виконавчої влади)).

Ø Регіональні нормативно-правові акти (рішення сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих комітетів, розпорядження голів місцевих адміністрацій, які стосуються підприємницької діяльності).

Ø Локальні нормативно-правова акти (установчі та внутрішні документи суб’єктів підприємницької діяльності).

 

4. Стосовно правового статусу фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності, то спочатку визначимо, що саме розуміється під поняттям "суб'єкт підприємницької діяльності". Це поняття співвідноситься із поняттям "суб'єкт господарської діяльності" так само, як співвідносяться поняття "підприємницька діяльність" і "господарська діяльність", тобто як часткове із цілим. Тому під час характеристики суб'єктів підприємницької діяльності ми будемо, звичайно, звертатися і до загальних ознак, притаманних суб'єктам господарської діяльності. За змістом ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання (підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Частина 2 ст. 55 ГК України містить загальний перелік суб'єктів господарювання, який можна застосувати і для класифікації суб'єктів підприємницької діяльності. Ними вважаються:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, у тому числі до суб'єктів мікропідприємництва, малого підприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб'єктами мікропідприємництва є:

Ø фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

Ø юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб'єктами малого підприємництва є:

Ø фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

Ø юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб'єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб'єкти господарювання належать до суб'єктів середнього підприємництва.

Як ми вже з’ясували, підприємницька діяльність може здійснюватись як складне підприємництво, тобто за умови створення юридичної особи та просте підприємництво, тобто підприємництво без створення юридичної особи (воно здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статусу суб’єкта підприємницької діяльності).

Фізичні особи в Україні мають законодавчо встановлене право на здійснення самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, якщо ця фізична особа не обмежена у правоздатності або дієздатності та зареєстрована належним чином в органах державної влади.

Підприємницькою діяльністю в Україні без створення юридичної особи мають право займатися громадяни України, особи без громадянства та громадяни інших держав, не обмежені законодавством у правоздатності та дієздатності. Право на заняття підприємницькою діяльністю на території України не залежить від громадянства, фінансового або майнового стану фізичної особи.

Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб – підприємців є відкритою.

Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Статтею 50 Цивільного кодексу визначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Водночас у ст. 34 цього Кодексу зазначено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття).

Однак є випадки, при настанні яких неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності.

Один з таких випадків настає у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття. У такому випадку вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. До речі, у разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається та у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність також зберігається.

Повну цивільну дієздатність може бути надано фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

Також повна цивільна дієздатність може надаватися фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Закони України встановлюють ряд обмежень на здійснення підприємницької діяльності. Так, не допускається здійснення підприємницької діяльності народними депутатами України, посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадовими особами органів прокуратури, суду, органів державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, які контролюють діяльність підприємств, нотаріусів (ст. 42 Конституції України, закони України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про державну службу»; «Про міліцію»; «Про прокуратуру» тощо). Крім того, фізичні особи за вчинені правопорушення можуть бути позбавлені права на підприємництво за вироком суду. Також фізичні особи - підприємці не вправі здійснювати страхову діяльність (ст. 2 Закону України «Про страхування»), банківську діяльність (ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), космічну діяльність (ст. 1 Закону України «Про космічну діяльність») тощо.

Фізична особа-підприємєць відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з господарською (підприємницькою) діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Додатково ч. 2 ст. 52 Цивільного кодексу України містить положення, відповідно до якого фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

 

5. Поняття юридичної особи міститься у ст. 80 ЦК України, ч. 1 якої під юридичною особою розуміє організацію, створену і зареєстровану в установленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа є самостійним учасником підприємницької діяльності та виступає в цивільному обороті від власного імені.

Правовий статус юридичної особи характеризується специфікою, що відрізняє юридичну особу від інших суб'єктів господарської діяльності. По-перше, юридичною особою є організація, тобто колективне утворення, що характеризується наявністю організаційної єдності. Організаційна єдність дістає вияв насамперед у визначеній установчими цілями юридичної особи внутрішній структурі, ієрархії, підлеглості органів управління, що складають цю структуру, а також чіткій регламентації відносин між усіма її складовими.

По-друге, юридична особа має відокремлене майно, базою для формування якого є майно, що передається засновником під час її створення. Відповідно, юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, крім випадків, встановлених законом та установчими документами юридичної особи.

По-третє, для набуття статусу юридичної особи організація повинна пройти процедуру державної реєстрації, що випливає з визначення юридичної особи та підтверджено ч. 4 ст. 87 ЦК України. Саме після державної реєстрації організація набуває права виступати в цивільному обороті (укладати угоди та ін.) та інші права, а отже — цивільну право- та дієздатність.

Організаційно-правова форма юридичної особи - це певна сукупність ознак, визначених в правовій нормі: порядок створення (на підставі засновницького договору чи рішення установчих зборів); установчі документи (статут, засновницький договір, меморандум, установчий акт); права та обов'язки учасників (акціонерів, засновників), зокрема наявність чи відсутність об'єктів права власності на пай (частку, акції); відповідальність учасників (акціонерів, засновників) за борги юридичної особи; порядок управління юридичною особою; порядок реорганізації, ліквідації юридичної особи та ін[1].

Окрім того, що юридичні особи приватного права можуть набувати форми товариств або установ, діюче законодавство допускає створення юридичних осіб також в інших установлених законом формах. У формі товариства чи установи можуть бути створені різні за структурою управління, метою, внутрішніми відносинами тощо юридичні особи.

Юридичні особи розділяються на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права (ст. 81 ЦК України). Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органа державної влади, органа влади АР Крим, органа місцевого самоврядування.

Юридичні особи приватного права створюються фізичними особами та/або іншими юридичними особами приватного права, у тому числі для ведення підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть бути створені в наступних формах:

- товариства (підприємницькі та непідприємницькі) – юридичні особи, створені шляхом об'єднання осіб (учасників), що мають право участі в управлінні товариством. У свою чергу підприємницькі товариства можуть створюватися у формі господарчих товариств або виробничих кооперативів;

- установи – юридичні особи, створені одним або декількома засновниками, які не приймають участі в управлінні, шляхом об'єднання (виділення) їх майна;

- інші форми, встановлені законом (зокрема ГК України).

Залежно від виду власності підприємства діляться на приватні, комунальні, державні, підприємства колективної власності й підприємства, засновані на змішаній формі власності. Залежно від способу заснування підприємства бувають унітарними (заснованими одним власником) і корпоративні (засновані двома або більш власниками) (ст. 63 ГК України). Також ГК України оперує поняттями дочірнього підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями тощо.

Підприємства, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, визнається іноземним. Якщо ця частка складає сто відсотків, то підприємство є іноземним. У випадках існування залежності від іншого підприємства підприємство визнається дочірнім. Крім того, юридичними особами, що можуть здійснювати господарську діяльність, а відтак – бути суб’єктами господарської діяльності, є об’єднання підприємств. Згідно зі ст. 118 ГК України об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Вони утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об’єднання підприємств. В об’єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Найпоширенішою формою ведення підприємницької діяльності в Україні зі створенням юридичної особи є господарські товариства.

Діяльність господарських товариств регламентована Цивільним і Господарським кодексами, а також спеціальними Законами – «Про акціонерні товариства» і «Про господарські товариства».

Господарське товариство – це юридична особа, статутний (складовій) капітал якої розділений на частки між учасниками.

Засновниками господарських товариств можуть бути будь-які суб'єкти: держава, територіальна громада, юридичні та фізичні особи – як громадяни України, так і іноземці або особи без громадянства.

Господарське товариство може бути створене як одним засновником (за винятком повного й командитного товариства), так і кількома особами. Засновники (учасники) господарського товариства роблять внески в статутний (складовій) капітал товариства. Внеском учасника можуть бути гроші, цінні папери, інші речі, майнові або інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, у тому числі права на об'єкти інтелектуальної власності.

Чинним законодавством передбачена можливість створення господарських товариств у вигляді:

- акціонерного товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повного товариства;

- командитного товариства.

Основні організаційно-правові форми господарських товариств та їх порівняльна характеристика представлена у таблиці 1.

 

 

Таблиця 1