Поняття, характеристика та види інноваційних процесів.
Б) непрямі, що здійснюються через різних фінансових посередників, які акумулюють фінансові кошти і розміщують їх на свій розсуд у найбільш ефективний спосіб. Такі посередники беруть участь в управлінні об'єктами інвестування, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, називають портфельними.
3. У регіональному аспекті вирізняють інвестиції:
а) внутрішні — вкладення суб'єктів господарської діяльності даної держави;
б) іноземні— вкладення іноземних юридичних і фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;
в) закордонні— вкладення коштів в об'єкти інвестування за межами території даної країни (придбання цінних паперів іноземних компаній, майна тощо).
4. За періодом інвестування заведено відрізняти інвестиції:
а) короткострокові— як правило, тривалістю не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні сертифікати);
б) довгострокові— тривалістю більше одного року.
5. За формами власності інвестиції поділяються на:
а) приватні кошти громадян, кошти підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;
б) державні — фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, державними підприємствами та закладами.
6. Залежно від форми участі інвестора інвестиції передбачають:
а) часткову участь у новостворених підприємствах або придбання частки в діючих підприємствах (пайова участь у різних товариствах);
б) створення підприємств, які повністю належать інвестору, або придбання у власність діючих підприємств повністю;
в) придбання рухомого і нерухомого майна, шляхом прямого отримання або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів;
г) придбання правна використання природних ресурсів, прав користування землею та інших майнових прав.
7. За ступенем ризику інвестиції поділяються на:
а) безризикові — у ряді країн безризиковими вважаються вкладення у короткострокові державні облігації, дохід по них визначає ставка безпеки, що використовується при оцінюванні вкладів як точка відліку інвестиційного ризику;
б) ризикові — ступінь ризику, або ступінь невизначеності, пов'язаний з інвестиціями, залежить від таких чинників, як час, об'єкт вкладення коштів тощо.
8. За формою відтворення розрізняють такі форми інвестицій:
а) у нове будівництво,або будівництво підприємств, будівель, споруд, здійснюване на нових площах і за вперше затвердженим проектом;
б) у розширення діючого підприємства— будівництво наступних черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;
в) у реконструкцію діючого підприємства — здійснення за єдиним проектом повного або часткового переобладнання і перебудова виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою зміни профілю випуску нової продукції;
г) у технічне переозброєння— комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, дільниць.
Об'єктами інвестуванняможуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняється законом.
Суб'єктами(інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори— суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.
Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути виробничо-господарські утворення, держава через свої інституції, фінансові установи, а також інші функціональні учасники.
1. Зокрема, до виробничо-господарських утворень відносять:
акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю,товариства з додатковою відповідальністю, повне товариство,командитне товариство
2. Інституційні інвестори,які створюються у вигляді холдингових компаній, промислово-фінансових груп, концернів тощо з метою поєднання своїх капіталів для спільної інвестиційної діяльності. Зокрема:
Холдингова компанія— це компанія будь якої фінансової імперії, яка володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні тією імперією.
- чистий холдинг, при якому головна компанія виконує тільки функції управління й контролю за діяльністю дочірніх підприємств;
- холдинг,при якому головна компанія, крім функцій управління та контролю, займається також спільно з дочірніми компаніями підприємницькою діяльністю.
Промислово-фінансова група (ПФГ)— це велике угруповання підприємств, банків, інших юридичних осіб, які займаються виробничою, торгівельною, фінансово-кредитною діяльністю. На відміну від холдинга, ПФГ не має компанії, що спеціалізується на управлінні. Ці групи створюються, як правило, на міжгалузевих засадах, що дозволяє здійснювати спільні інвестиції у великі проекти.
Активним учасником інвестиційної діяльності є держава.
3. Крім фінансових установ, активними суб'єктами інвестиційної діяльності є функціональні учасники, до яких належать:
• Фірми - девелопери— юридичні особи, які беруть на себе функції з повної реалізації капіталу, що інвестується. Такі фірми самостійно здійснюють пошук найвигіднішого місця вкладання коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію.
• Фірми - ріелтери— це фірми посередники з торгівлі нерухомістю. Вони працюють не лише за угодами з продавцями нерухомості, а й визначають інвесторам економічну доцільність придбання тих чи інших готових будівель, споруд чи незавершених будівельних об'єктів.
• Інжиніринго — консалтингові фірми— це фірми, які займаються розробкою на договірних засадах різного роду документації — інформаційної, науково-технічної, проектно-кошторисної та інших. За замовленням окремого інвестора інжиніринго-консалтингові фірми виконують також техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляють бізнес-план, здійснюють моніторинг проекту, авторський та технічний нагляд при його виконанні, організовують та проводять тендерні торги.
• Будівельні фірми— виконують весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-кошторисні, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні) та здають інвестору готовий об'єкт «під ключ».
• Аудиторські фірми— виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів та пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.
2. Структура капітальних вкладень підприємства.
Капітальні вкладення - це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.
До складу капітальних вкладень включають:
1) вартість будівельно-монтажних робіт;
2) вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;
3) інші капітальні роботи й витрати (вартість земельних ділянок, роботи із глибокого розвідувального буріння на нафту, газ; проектні роботи, науково-дослідні роботи, вартість придбаних патентів і ліцензій, тощо).
Співвідношення між переліченими видами капітальних витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітальних вкладень.
Відтворювальна структура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове будівництво) відтворення основних фондів.
3. Розрахунки обсягу необхідних виробничих інвестицій.
Процес прогнозування капітальних вкладень охоплює два етапи: перший - обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інвестицій на розрахунковий період, другий - визначення конкретних джерел їхнього фінансування.
Обсяг і складність розрахунків виробничих інвестицій залежить від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві:
1) за кількісними та якісними характеристиками попит на ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певної продукції на відповідному підприємстві;
2) попит на продукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник зацікавлений у відповідному збільшенні обсягу виробництва з допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей;
3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.
За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Розрахунок обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівняння з потребою капіталу для заміни застарілих видів обладнання. Розмір капіталу обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього.
Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворювання основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Для визначення обсягу капітальних вкладень за цим варіантом використовують два методи: перший -попередньо-приблизних розрахунків; другий - прямих розрахунків.
Третій варіант потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки обсягу капітальних вкладень здійснюють за схемою другого варіанта, але додатково враховують значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів.
4. Види та характеристика цінних паперів.
Основою фінансових інструментів є цінні папери.Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів:
1. Основні (боргові та права власності):
• акції;
• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;
• облігації місцевих позик;
• облігації підприємств;
• казначейські зобов'язання республіки;
• ощадні сертифікати;
• інвестиційні сертифікати;
• векселі.
2. Похідні цінні папери (деривативи)
• форвардні (ф'ючерсні) контракти;
• опціони (варанти);
• депозитарні розписки (свідоцтва).
Далі більш детально зупинимося на характеристиці кожного виду цінних паперів.
Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових прав іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Основна відмінність полягає в тому, що іменні папери передаються способом повного індосаменту, а цінні папери на пред'явника обертаються вільно.
Існують наступні види цінних паперів: - акції; - облігації внутрішніх державних і місцевих позик; - облігації підприємств; - казначейські забое'язання; - ощадні сертифікати, - векселі, - приватизаційні папери (сертифікати).
Акція- цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також участі у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.
Акції бувають іменними, на пред'явника, привілейованими і простими.
Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігацій в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого відсотка. Випускаються облігації таких видів:
Облігації підприємстввипускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.
Облігації внутрішніх і місцевих позиквипускаються на пред'явника, а обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.
Облігації зовнішніх державних позик України— це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість звиплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Випускають три види зобов'язань: 1) довгострокові (термін чинності 5-10 років); 2) середньострокові (1 - 5 років); 3) короткострокові (до року).
Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку як самого депозиту, так і відсотків на нього.
Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Інвестиційний сертифікат— це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду.
Вексель— цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.
Особливою групою цінних паперів є похідні цінні папери.
Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 19.04.1999 року № 632 "Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів" визначено, що: дериватив— це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначених ним умовах у майбутньому.
Існують такі форми деривативів:
• Ф'ючерсний контракт— це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання зобов'язань сторонами контракту.
• Опціон— це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.
• Варант— це різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.
Депозитарна розписка (свідоцтво)— це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії який обліковується в іноземній депозитарній установі.
Сукупність зібраних різних фінансових цінностей, які служать інструментом для досягнення конкретної мети інвестора становлять портфель цінних паперів.
5. Методика оцінки ефективності виробничих інвестицій.
Розрізняють загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективністькапітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі. Порівняльна ефективністьвизначається, коли є кілька інвестиційних проектів.
Економічне обґрунтування доцільності капітальних вкладень здійснюється на основі дослідження відповідних інвестиційних проектів.
До основних базових принципів оцінки ефективності капіталовкладень належать:
1. Оцінка ефективності проектів інвестування капіталу має здійснюватись на основі зіставлення обсягу інвестованих коштів, з одного боку, та сум і термінів повернення інвестованого капіталу, з іншого.
2. При визначенні необхідного обсягу інвестиційних витрат необхідно враховувати як основні, так і супутні витрати капіталу.
3. Повернення інвестованого капіталу оцінюється на основі показника грошового потоку від інвестицій.
Під грошовим потоком від інвестицій розуміють грошові кошти, що включають отримані внаслідок здійснення інвестицій чистий прибуток та суму амортизаційних відрахувань:
ГП = П + АВ,
де ГП - грошовий потік, грн.; П - річний прибуток, отриманий в результаті реалізації інвестицій, грн.; АВ - річна сума амортизаційних відрахувань, грн.
3. Приведення до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків від інвестицій
Оскільки грошові кошти під впливом фактора часу знецінюються, вартість нинішніх грошей (тобто їхня купівельна спроможність) вища за вартість грошей, що будуть отримані в майбутньому. Такий вплив часу на вартість грошей враховують шляхом дисконтування майбутніх грошових коштів.
Дисконтування передбачає коригування майбутніх потоків грошей на коефіцієнт, який відповідає певній дисконтній ставці, що враховує ризик та непевність, пов'язані з фактором часу
В умовах очікування сталого річного темпу інфляції застосовують постійну річну ставку дисконту, і теперішню вартість отриманих у майбутньому грошових потоків обчислюють за формулою:
ТДВ=
,
де ТВ - теперішня вартість майбутніх грошових потоків від інвестиційного проекту, грн.; ГП - грошовий потік, очікуваний у t-му році від реалізації проекту, грн.; r - річна ставка інфляції (у вигляді десяткового дробу); t - кількість років; 1/(1 + r)t - коефіцієнт коригування майбутніх сум грошових потоків.
5. Диференційований вибір дисконтної ставки.
Ставки для дисконтування грошових потоків від реалізації різних проектів добираються диференційовано, з урахуванням таких факторів, як очікуваний темп інфляції, премії за ризик та ймовірність низького рівня платоспроможності, тривалість періоду інвестування тощо.
6. Чиста теперішня вартість характеризує загальну абсолютну величину ефекту від реалізації інвестицій. Вона обчислюється як різниця між теперішньою вартістю майбутніх грошових потоків, отриманих протягом періоду експлуатації об'єкта інвестування, та сумою початкових інвестицій:
ЧТВ = ТВ- ПІ,
де ЧТВ - чиста теперішня вартість проекту, грн.; ТВ - теперішня вартість грошового потоку, грн.; ПІ - початкові інвестиції, грн.
Якщо чиста теперішня вартість проекту перевищує нуль, то проект має бути схвалений як прибутковий, якщо ж вона має від'ємне значення або дорівнює нулю - проект слід відхилити, оскільки його реалізація завдасть збитків або не принесе підприємству додаткового доходу на вкладений капітал.
Застосовують два взаємопов'язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій перший (прямий) - коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості),другий - період (строк) окупностікапітальних витрат.
Коефіцієнт економічної ефективності обчислюють:
- для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств це відношення приросту прибутку (зниження собівартості) до величини капітальних вкладень.
- для підприємств, що будуються це відношення загальної суми прибутку до кошторисної вартості проекту.
Кпр=ТДВ/ПІ
Значення коефіцієнтів КпРтреба порівнювати з нормативним коефіцієнтом Кн,що встановлений Міністерством економіки і складає 0,15. Проект є доцільним, коли Епр>Ен.
Розрахунковий строк окупності додаткових капітальних витрат по певному варіантну обчислюється:
Ток= ПІ/ГПдиск,
де Ток – період окупності, роки; початкові інвестиції, грн.; ГПдиск – середньорічна величина дисконтова них грошових потоків, грн.
Середньорічна величина дисконтованих грошових потоків визначається так:
ГП диск= ТДВ/Т,
де ТДВ – теперішня вартість проекту, грн.; Т - кількість років експлуатації об’єкта інвестування, протягом яких очікується надходження грошових потоків.
6. Чинники підвищення ефективності використання кап. вкладень.Основними чинниками, що впливають на рівень ефективності інвестицій:
1) удосконалення проектно-кошторисної справи;
2)поліпшення технологічно-відтворювальної структури інвестицій,
Цей чинник передбачає:
- збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного фонду;
- встановлення раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробничих потужностей.
3) скорочення тривалості інвестиційного циклу;
4)застосування гнучких економічних методів управління інвестиційними процесами.
Сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах поділяються на традиційніта інноваційні.
Інноваційні процеси— це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.
Новини - це результати інноваційних процесів. Нововведення- це втілення нових форм організації праці та управління у діяльність підприємств і галузей.
Технічні новини і нововведеннявиявляються у вигляді нових виробів, сучасних технологій і обладнання тощо.
Організаційні нововведеннябазуються на досягненнях нових методів і форм організації всіх видів діяльності підприємства.
Економічні нововведення- ґрунтуються на методах господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, мотивації та оплати праці тощо;
Соціальні нововведеннявиявляються у різних формах активізації людського чинника (підвищення кваліфікації, стимулювання творчої діяльності, забезпечення високого рівня безпеки праці).
Юридичні нововведення- нові і змінені акти і закон, що регулюють господарську діяльність підприємств.
Інновації класифікують за рядом ознак:
1.За результатами: наукові, технічні, конструкторські, виробничі, інформаційні;
2.За темпами впровадження: стрибкоподібні, швидкі, зростаючі, уповільнені, затухаючі;
3. За масштабами: глобальні, транснаціональні, регіональні, місцеві;
4. За результативністю: зростаючі, високі, низькі, стабільні;
5. За характером ефективності: фінансові, бюджетні, економічні, соціальні;
6. За розповсюдженням: одиничні, дифузійні;
7. За охопленням очікуваної частини ринку: локальні, системні, стратегічні;
8.За глибиною внесених змін: радикальні(базові), покращуючи, модифікаційні;
9. За місцем у виробничому процесі: сировинні, технологічні, продуктові.
Інноваційна діяльність— це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг. Вона включає в себе:
- випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій;
- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
- реалізацію довгострокових науково-технічних програм із великими термінами окупності витрат;
- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни;
- розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих, технологій, спрямованих на покращення соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.
Інноваційна діяльність складається з інноваційного процесу,який охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання та представляє собою період від зародження ідеї до її комерційної реалізації.
Розрізняють три форми інноваційного процесу:
Простий внутрішньо організаційний інноваційний процес— це процес створення й використання нововведення у межах однієї організації.
Простий міжорганізаційний інноваційний процеспередбачає відокремлення функцій створення й виробництва нововведення від функції його споживання. Це означає, що воно стає предметом купівлі-продажу.
Розширений інноваційний процесзнаходить свій вираз у появі нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника — початківця, що сприяє за допомогою взаємної конкуренції удосконаленню споживчих якостей товару.
Сьогодні в Україні головними цілями науково-технічного та інноваційного розвитку є:
♦ підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України;
♦ створення ефективних механізмів збереження, розвитку та ефективного використання національного науково-технологічного потенціалу;
♦ технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкурентоспроможних на світовому та внутрішньому ринках;
♦ збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоемких галузей виробництва, зменшення залежності економіки від імпорту;
♦ організаційне включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави;
♦ відродження творчої діяльності винахідників та раціоналізаторів виробництва;
♦ розвиток людини як особистості, збереження та захист її здоров‘я.
Рис 11.2. Модель інноваційного процесу.
Об'єктами інноваційної діяльностіє:
- Інноваційні програми та проекти.
- Нові знання та інтелектуальні продукти.
- Виробниче обладнання та процеси.
- Інфраструктура виробництва й підприємництва.
-Організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.
- Сировинні ресурси, засоби їх видобування й переробки.
- Товарна продукція.
- Механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.