Тимчасове переведення може відбуватися як за ініціативою власника, так і за бажанням працівника.

З інвалідами, які направлені на роботу відповідно до рекомендацій МСЕК, трудовий договір з умовою проходження випробування не укладається. «ч. 3 ст. 26 КЗпП».

Згода інваліда на випробування на має ніяких правових наслідків, тобто його не можна звільнити на підставі ст. 28 КЗпП. Відмова в укладенні трудового договору в цьому випадку не допускається і може бути оскаржена в суді «ч. 2 ст. 17 ЗУ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, п. 6 ч. 2 ст. 232 КЗпП».

Треба зазначити, що ст. 24 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів, або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.

У разі відмови у прийнятті на роботу, ненадання роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або за недодержання інших умов трудового договору і законодавства про працю адміністрація підприємства, установи, організації відшкодовує витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця постійного проживання, а також витрати на проїзд супровідника, якщо всьому є потреба.

Після прийняття інваліда на роботу може виникнути необхідність у переведенні його на іншу роботу чи переміщення на інше робоче місце або звільнення з роботи.

Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.

Залежно від терміну переведення їх поділяють на два види:

- переведення на іншу постійну роботу, тобто без зазначення терміну переведення (ч.1 ст. 32 КЗпП);

- переведення на іншу тимчасову роботу, тобто не обмежений, законодавчо визначений час.

Останній вид, у свою чергу, поділяється на такі підвиди:

- уразі виробничої потреби (ст. 33 КЗпП);

- у зв’язку з простоєм (ст. 34. КЗпП); - переведення за станом здоров’я згідно з медичним висновком (ст. 170 КЗпП);

- переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 178 КЗпП).

Пленум ВСУ України у постанові «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. №9 роз’яснив, що ч. 3 ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняє. У зв’язку з цим не можуть застосовуватись як такі, що суперечать Конституції, правила ст. 32, 33, 34 КЗпП, відомчих положень чи статутів про дисципліну, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором.

На цій підставі ст. 33, 34 КЗпП подані в новій редакції. У ч.2 ст. 33 вказані випадки, коли власник або уповноважений ним орган має право переведення працівника строком до 1 місяця на іншу роботу, не зумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я.

Особи, які в період перебування у трудових відносинах стали інвалідами внаслідок загального захворювання чи побутової травми, на підставі ч.1 ст. 170 КЗпП підлягають за їхньою згодою переведення на іншу роботу на тому підприємстві відповідно до рекомендацій МСЕК. Останні дають висновки про необхідність переведення на більш легку роботу без обмеження терміну. У разі тимчасового погіршення стану здоров’я висновок про необхідність переведення на іншу роботу дає ЛКК лікувальної установи за місцем проживання чи роботи інваліда.

Відповідно до ч.3 ст. 6 ЗУ «Про охорону праці», у редакції 21 листопада 2002 р., за працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) на весь період до відновлення працездатності або визнання їх інвалідами у встановленому порядку.

У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи власник зобов’язаний забезпечити відповідно до медичних рекомендацій його перепідготовку і працевлаштування.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 КЗпП не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому самому підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в іншій структурний підрозділ у тій самій місцевості, доручення роботи на іншому агрегаті в межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я.