Лекція №5 Правові засади реабілітації інвалідів.

Фахівець із соціальної роботи – це особа, яка має необхідні інтелектуальні, моральні, особистісні якості для виконання особливого, інтегрованого, універсального виду діяльності у соціальній сфері.

Фахівець із соціальної роботи.

Перелік платних послуг, порядок їх надання і витрачення одержаних коштів встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань молодіжної політики. Прибутки від надання платних послуг спрямовуються виключно на соціальне обслуговування та допомогу дітям та молоді.

Права та обов’язки фахівця із соціальної роботи з дітьми та молоддю визначаються та затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань молодіжної політики.

З метою законодавчого закріплення правового статусу соціальної роботи прийнято ЗУ «Про соціальні послуги». Норми цього закону розкривають зміст термінів:

- соціальний працівник – професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги;

- соціальні послуги – різні види послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, для забезпечення їхньої життєдіяльності та повернення до повноцінного життя;

- складні життєві обставини – обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно « інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість тощо».

Соціальні послуги можуть надаватися:

- державними і комунальними спеціалізованими підприємствами, установами та організаціями, підпорядкованими центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування;

- іншими підприємствами, установами та організаціями, створеними відповідно до законодавства України, які не мають на меті отримання прибутку від цієї діяльності.

Надання допомоги особам, які потребують соціальних послуг зумовлено обов’язками держави у пенсійному забезпеченні, наданні пільг, допоміг тощо.

Клієнт – особа, яка звертається в соціальну службу за допомогою внаслідок того, що не може власними зусиллями вирішити певні соціальні, соціально – психологічні, соціально – педагогічні проблеми і потребує допомоги.

Користувач соціальних послуг – особа, яка є об’єктом соціального впливу з боку соціального працівника з метою соціалізації, соціальної адаптації тощо.

В Україні професія «соціальний працівник» введена до класифікатора професій, з 1990 року. Вимоги до фахівця обумовлені тим, що професія соціального працівника спрямована на соціальну сферу, тому необхідною умовою для вибору цієї професії є соціальна спрямованість особистості, наявність відповідних соціальних якостей: гуманізму, доброзичливості, справедливості, відповідальності, терпеливості, врівноваженості, готовності стати на захист клієнта, прийти на допомогу, підтримати.

Основою професійної діяльності соціального працівника є компетентність і професіоналізм. Компетентність означає відповідність рівня знань та умінь змісту виконуваних посадових обов’язків, а також уміння досягати мети.

Компетентність забезпечується базовою освітою, самоосвітою у процесі практичної діяльності, вивчення досвіду, підвищення кваліфікації на курсах, семінарах.

Професіоналізм – це поєднання знань, умінь, досвіду, прийняття правильних рішень.

Професійна підготовка фахівця із соціальної роботи основана на кваліфікаційних вимогах, що поєднують у собі сукупність професійних вимог, характеристик, показників, цінностей, ролей функцій тощо, Фахівець із соціальної роботи – це особа, яка має необхідні інтелектуальні, моральні, особисті якості для виконання особливого, інтегрованого, універсального виду діяльності у соціальній сфері.

Необхідний рівень загальноосвітніх знань включає знання з антропології, біології, анатомії та фізіології людини, валеології, основ права та економіки.

Соціальними працівниками можуть бути особи, які не мають:

- ускладнених серцево – судинних захворювань;

- нервово – психічних захворювань, неврозів;

- хронічних соматичних захворювань у важкій формі;

- порушень слуху;

- порушень мови.

При прийнятті такого важливого стратегічного рішення, як вибір професії «соціальний працівник», головну роль відіграє схильність до практичної діяльності саме в соціальній сфері.

Схильність соціального працівника до професійної діяльності виявляється в його інтересі до роботи з унікальним об’єктом – людиною. Надзвичайно важливу роль в цьому відіграють вольові риси соціального працівника, його прагнення вступити в контакт з об’єктом, розгорнути пов’язану з ним діяльність. Маючи інтерес до цієї роботи соціальний працівник зацікавлений тим, що він робить. Він діє ініціативно, енергійно, жваво, отримуючи задоволення навіть тоді, коли робота складна і потребує великого напруження сил.

Психофізіологічні вимоги визначають здібності соціального працівника до професійної діяльності. Їх суть полягає у відображенні психічних процесів (сприймання, пам’ять, мислення), психічних станів (втома, апатія, стрес байдужість, тривожність, депресія), уваги як стану свідомості, емоційних і вольових проявів (стриманість, індиферентність, настирливість, послідовність, імпульсивність). Психофізіологічна невідповідність вимогам професії особливо сильно виявляється у складних ситуаціях, коли необхідна мобілізація всіх особистісних ресурсів для вирішення складного нестандартного завдання.

Професійно важливою якістю соціального працівника є соціальний інтелект як складова спеціальних здібностей. У структуру соціального інтелекту входять всі пізнавальні процеси: сприймання, пам’ять, мислення уява тощо. Властивості інтелекту виявляються в здібності працівника аналізувати вчинки інших людей і бачити за ними мотиви, певний творчий потенціал особистості, прогнозувати поведінку в конкретних ситуаціях.

Вимоги до інтелекту – це, в першу чергу, уміння слухати і чути, розуміти внутрішній світ людини, здатність співпереживати, готовність безкорисливо прийти на допомогу, щире сприйняття нестандартних проявів поведінки, зовнішнього вигляду, характеру.

Емоції та почуття мають дуже велике значення в практичній професійній діяльності соціального працівника. Емоційна стійкість обумовлена роботою з різними за віком, інтересами, рівнем культури чи виховання людьми викликає необхідність пом’якшення чи маскування деяких рис власного характеру, обумовлених певним типом темпераменту.

Почуття є важливим виявом сутності та свідомості фахівця. Від того, як соціальний працівник ставиться до тих чи інших об’єктів, до інших людей, своєї справи, залежить успіх професійної діяльності. Без сильної волі неможлива творча діяльність.

Прагнення і рішення завжди нерозривно пов’язані з практичною діяльністю і лише разом з нею утворюють єдиний вольовий акт. Вольові акти завжди опосередковані розумовими процесами, уявленнями і думками, але вони безпосередньо пов’язані з емоціями і почуттями, що виникають у людини наслідок емоційного прагнення її до певних об’єктів.

Питання:

1. Основні напрями соціальної політики у сфері реабілітації інвалідів.

2. Повноваження органів виконавчої влади у сфері реабілітації інвалідів.

3. Поняття інвалідності та її правові наслідки.

4. Реабілітаційні установи для інвалідів, забезпечення їх діяльності.

5. Основні види реабілітації інвалідів.

6. Професійна реабілітація інвалідів.

7. Правове регулювання праці інвалідів.

Зміст соціального захисту інвалідів визначено ст.4 ЗУ «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» від 21 березня 1991р.

Це діяльність держави стосовно інвалідів полягає у створенні правових, економічних, політичних, соціально – побутових і соціально – психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій і громадській діяльності.

Соціальний захист інвалідів полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, орієнтації та сприйняття інформації, протезування, пристосованого житла, у забезпеченні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні проектування населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікації і зв’язку до потреб інвалідів.