Національно-визвольний революційний рух на землях західної україни. ЗУНР

Із завершенням Першої світової війни почався новий етап національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. В умовах глибокої кризи Австро-угорської імперії 18 – 19 жовтня 1918 р. у Львові відбулося представницьке зібрання українських послів до парламенту та крайових сеймів Східної Галичини і Буковини, єпископату, делегатів українських партій, яке обрало Українську Національну Раду на чолі з адвокатом Євгеном Петрушевичем. У своєму першому маніфесті вона проголосила на українських етнічних землях імперії Українську державу. Між тим, польські політики наполегливо готувалися відновити Річ Посполиту і узаконити свої права на Східну Галичину. З цією метою поляки створили 28 жовтня у Кракові ліквідаційну комісію, яка повинна була розформувати австрійські органи управління і передати всю повноту влади у краї представникам польської адміністрації. Акт передачі мав відбутися 1 листопада 1918 р.

Але події у Львові та усій Галичині 1 листопада розгорнулися по іншому. В ніч на 1 листопада майже 1,5 тисячі українських вояків на чолі з сотником Українського січового стрілецтва Д.Вітовським оволоділи Львовом і встановили українську владу у місті. 1 листопада у Львові були вивішені звернення Національної Ради до населення про створення Української держави. 11 листопада сформовано уряд – Тимчасовий державний секретаріат, на чолі з К.Левицьким, а вже через два дні, 13 листопада, було затверджено конституційні основи новоствореної держави, яка отримала назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) з територією 70 тис. кв. км і населенням майже 6 млн. осіб. Президентом республіки став Євген Петрушевич.

Уже в день 1 листопада у Львові почалися запеклі вуличні бої. Невдовзі польські війська оволоділи Львовом і установили контроль над значною частиною території ЗУНР. У цей час молода українська держава енергійно шукала підтримки на міжнародній арені. Проте світове співтовариство, особливо країни Антанти, не поспішали визнавати українську державність.

За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись зміцнити свої позиції та реалізувати на практиці споконвічні мрії українців, 1 грудня 1918 р. у Фастові укладають попередню угоду про об’єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Урочисте проголошення Акту з’єднання відбулося на Софіївському майдані у Києві 22 січня 1919 р. Тоді ж ЗУНР було перейменовано у Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Однак ця історична подія мала декларативний символічний характер і до справжнього об’єднання справа не дійшла. Фактично ЗУНР продовжувала діяти як окреме державне утворення. ЗУНР і УНР втрачали у цей час позицію за позицією, територію за територією. Водночас політичне зближення західноукраїнської держави з Наддніпрянською Україною дало певні практичні результати. Зокрема, уряд УНР надав ЗУНР грошову та військову допомогу. Реорганізована Українська Галицька Армія (УГА) за участю офіцерів армії УНР налічувала у своїх лавах у середині січня 1919 р. майже 60 тис. осіб. Однак після переговорів Петлюри з Польщею наприкінці 1919 р. про передачу полякам частини західноукраїнської території в обмін на признання незалежності УНР, президент ЗУНР Є.Петрушевич денонсував Акт злуки. Під ударами Польщі, яку підтримували країни Антанти, ЗУНР, незважаючи на відчайдушні спроби відстояти свою незалежність, втратила контроль за власною територією. У квітні 1920 р. голова УНР С.Петлюра уклав договір з Польщею, згідно якому відмовився від претензій на Західну Україну. Більшість її земель (Східна Галичина, Північна Буковина, Холмщина, Закарпаття) так і не змогли добитися незалежності.