Розвиток соціальної думки в Київській Русі
Розвиток вітчизняної соціологи у XX ст.
Початок української соціології.
Соціальні ідеї у творчості членів Кирило-Мефодіївського товариства.
Розвиток ідей Просвітництва в Україні.
Соціально-політична думка в Україні у XV! - XVII ст.
Розвиток соціальної думки в Київській Русі.
ТЕМА 4. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ
Структуралізм і постструктуралізмнаголошують на тому, що існує залежність між властивостями суспільних явищ і процесів та їх структурою. Структура є порівняно стабільним способом взаємозв'язку суб'єктів соціальної поведінки і одночасно володіє певною незалежністю від індивідів та інших суб'єктів соціальної дії. Структура відіграє роль стримуючого та спонукального чинника. Представниками цього напряму є французькі соціологи Клод Леві-Стросста Мішель Фуко.
Витоки української протосоціології сягають часів Київської Русі, про що свідчать пам'ятки усної та писемної творчості. В них втілені перші спроби осмислення подій, явищ, процесів соціального характеру. Своєрідним відображенням сутності людських стосунків, в яких помітну роль відігравали звичаї, забобони, традиції, обряди, а з часом певні громадські закони, є український фольклор (пісні, думи, казки, легенди, приказки).
З появою писемності певні сторони тогочасного соціального буття
процедур і техніки проведення дослідження, хоча її здійснення контент-аналізу з допомогою ЕОМ певною мірою компенсує його. 12.2. Метод спостереження у соціології
Спостереження у соціології- це реєстрація соціальних процесів, явищ або їх окремих елементів. Процедура спостереження трудомістка. Дослідник у спостереженні безпосередньо контактує і взаємодіє з реальними соціальними явищами.
Переваги методу спостереження роблять його важливим джерелом інформації при аналізі соціальних процесів, явищ. Спостереження дає змогу безпосередньо стикатися з конкретними проявами важливих соціальних явищ і процесів в усій складності зв'язків і залежностей, які впливають на них. Воно допомагає конкретизувати і поглибити уявлення процесів і явищ, відтворюваних на основі інших джерел інформації.
Суттєва особливість спостереження у соціології полягає в емоційності сприйняття соціологом об'єкта спостереження. Немає неупереджених дослідників, і про це теж не слід забувати, дбаючи про об'єктивність даних спостереження. Ще одна особливість - складність, а інколи й неможливість повторного спостереження. Як правило, спостереження використовують разом з іншими методами.
Види спостереження можна класифікувати, спираючись на різні засади. Передусім спостереження класифікують, зважаючи на умови їх організації (польове, лабораторне), атакож на місцезнаходження дослідника (включене і невключене).
Польове спостереження- спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації. Значна частина соціологічних робіт є результатом польових соціологічних досліджень, які особливо придатні у дослідженнях розвідувального та аналітичного типу або на відповідних етапах комплексного дослідження.
Лабораторне спостереження- таке. спостереження, за якого умови навколишнього середовища визначає дослідник. Його найчастіше застосовують в експериментальних дослідженнях або на етапі експериментальної перевірки гіпотез. При лабораторному спостереженні широко застосовують різноманітні допоміжні технічні засоби.
Включене і невключене спостереження розрізняють залежно від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації.
Невключене спостереження- спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем.
Характерний приклад невключеного спостереження - спостереження за масовими процесами, коли спостерігач знаходиться на достатній відстані від об'єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу; а також спостереження, мета якого - описати соціальну атмосферу, в якій відбувається подія.
За мотивами створення розрізняють спровокованіта неспровокованідокументи. Спровокованими документами можна вважати твори школярів на задану тему, листи до газет з приводу того чи іншого конкурсу тощо. Неспровокованими документами є особисті документи, створені за ініціативою їх авторів: особисте листування, щоденники, листи в органи управління тощо.
Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні) та формалізовані.
Неформалізований метод- тлумачення документа через з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту, оцінку його змісту згідно з політичними, моральними або естетичними критеріями. Він передбачає зовнішній і внутрішній аналіз документа. Зовнішній аналіз -це відновлення обставин створення документа в історичному І соціальному планах. Внутрішній аналіз - безпосередній аналіз змісту документа, спрямований на виявлення розбіжностей між фактичним і літературним змістом, встановлення рівня компетентності автора, систематизацію відомостей, які містяться у документах.
Недоліки традиційного аналізу документів вимагали пошуків нових методів їх розгляду. Ними стали формалізовані, кількісні методи. Формалізований метод покликаний подолати суб'єктивізм традиційного методу.
Формалізований метод- пошук таких ознак документа, які б відображали істотні сторони його змісту.
Під формалізованим методом найчастіше розуміють контент-аналіз(від англ. - аналіз змісту). Контент-акаліз- це точне дослідження змісту текстових масивів з метою виявлення чи виміру соціальних тенденцій, репрезентованих цими масивами. Це специфічний вид науково-пізнавальної діяльності, метод соціального (переважно соціологічного) дослідження. Визначивши емпіричні об'єкти, дослідник розробляє методику контент-аналізу. При застосуванні формалізованого методу аналізу документів вдаються до різних категорій, які повинні бути адекватно відображені у змісті досліджуваного документа. Таким відображенням є одиниці аналізу, їх поділяють на смислові та якісні.
У дослідженнях масових комунікацій для формалізованого аналізу тексту виділяють смислові одиниці: поняття у різних його виявах (слово, термін, сполучення слів); тема, висловлена у смислових образах, статтях, частинах тексту; імена людей, географічні назви, суспільні події, факти тощо.
Позитивна якість формалізованого методу полягає у тому, що він дає змогу уникнути впливу суб'єктивних зміщень дослідника у сприйнятті та інтерпретації змісту документів, Цей метод забезпечує досить високий ступінь надійності одержуваної Інформації. З його допомогою можна досліджувати не тільки проблеми сьогодення, а й минулого, а також їх генезис. Один з основних його недоліків - складність та громіздкість
знайшли своє писемне відображення. Перші літературні твори -„повчання", „проповіді", „патерики", „житія святих", „слова" - певною мірою відображали і тогочасні соціальні відносини, побут, культуру, настрої різних верств населення.
Однією з найважливіших протосоціологічних пам'яток першої половини XI ст. справедливо вважають „Руську правду" Ярослава, складену на підставі норм тогочасного звичаєвого права, що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини. Низку її ідей було покладено згодом в основу Литовських статутів, законодавства гетьманської доби.
У творі першого київського митрополита Іларіона„Слово про закон і благодать" (XI ст.) поряд з похвалою великому князеві Володимиру, уславленням хрещення Русі говориться про співвідношення Закону, уособленого Старим Заповітом, та Благодаті (Новий Заповіт).
Низку протосоціологічних ідей містить „Повчання дітям" Володимира Мономаха(XII ст.), де проголошуються ідеї гуманності, справедливості, милосердя, відповідальності, необхідності забезпечити мир у державі.
Важливі відомості про тодішнє соціальне життя містить „Печорський патерик",у якому йдеться про життя києво-печерських ченців.
Історики соціологічної думки знайшли чимало цікавих спостережень, міркувань у „Слові о полку Ігоревім"(XII ст.), пройнятому передусім ідеєю об'єднання руських земель і подолання міжусобиць.
Різноманітним історико-соціологічним матеріалом насичені літописи Київської Русі ХІ-ХІІ ст., найпомітніший серед яких „Повість минулих літ",автором якого є Нестор-літописець. Головна його ідея полягає в обстоюванні єдності руської землі та політичної незалежності.
Вихід на історичну арену Галицько-Волинської держави засвідчив „Галицько-Волинський літопис", який є важливим джерелом вивчення соціального життя на західноукраїнських теренах.