Що йдуть від різного відчуття і розуміння форми.

Д.С. Наливайко у книзі “Искусство: направления, течений, стили” (К., 1981), а також у статті “Жанрово-стилевая система литературы Возрождения” (Вопросы литературы. – 1979. - № 11) розкрив визначальні особливості художнього сприйняття у добу античності й Середньовіччя, що позначилися на жанрах і жанрових системах.

Ці особливості стосуються передусім ставлення до краси і до форми. Д.С. Наливайко пов’язує ці особливості з типом художньої творчості.

«Что же следует понимать под типом художественного творчества? На наш взгляд, это внутренне целостные системы эстетических понятий и представлений (о красоте, ее природе, структуре, функциях и т.д.), специфическое чувство и понимание формы, которые складываются в различных регионах мира на ранних стадиях развития художественной культуры и остаются в различных модификациях неким ядром, устойчивым динамическим единством художественного мышления на последующих стадиях ее развития… Это ядро художественного мышления, заключающееся прежде всего в специфике чувства и понимания формы, складывается под воздействием таких факторов, как природные условия жизни,.. социальный уклад,.. мифология и религия и др.» (Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили, с. 33).

Особливості естетичного світосприйняття у добу античності (склалося в епоху класичної Греції)

· Раціоналізм, взаємопроникнення гносеологічного та естетичного начал, прагнення до єдності, впорядкованості, відповідності, гармонійності. В. Дільтей:”У греків божественний розум є принципом, який слугує розумною мірою усіх речей і який водночас споріднений із людським розумом; цей принцип відкриває можливості пізнання космосу в його розумності, в його логічному, математичному, гармонійному, імманентно цілеспрямованому змісті”.

· Раціональне переважає над інтуїтивно-ірраціональним.

· Звідси – чітке розмежування суб’єкта і об’єкта.

· Дистанційне сприйняття світу, що виступає одночасно об’єктом пізнання і естетичного споглядання.

· Цільність і завершеність форми, що неначе зупиняє потік буття, надає завершеність і сталість предметам і явищам.

· Звідси й безумовне тяжіння античного мистецтва до статичності, що яскраво виявляється у зіставленні його зі східним мистецтвом, для якого характерні “плинні і динамічні форми” (Д. Наливайко).

· “Еще одной важнейшей конструктивной особенностью эллинского типа художественного творчества является его соотнесенность и соразмерность с человеком и человеческим миром” (Д.С. Наливайко). Відомо, що у грецькій філософії, науці, мистецтві велике значення мали поняття “середини”, “центру”, “міри”. У концепціях давньогрецької культури такою “серединою” і “мірою” була людина. Пропорції людського тіла, гармонія людини – вихідна основа усіх класичних канонів (Поліклет, Вітрувій, Аристотель писали про це).

· Загалом антична естетика грунтувалася на чуттєвому сприйнятті світу, являла світ лише в реальному бутті тіл, предметів, явищ, тому цей світ був замкненим, кінечним; не випадково ця естетика, це мистецтво важко засвоювали поняття безкінечного.

Притаманне класичній Греції естетичне світосприйняття, пов’язане з ним почуття і розуміння форми знайшли відображення в “Поетиці” Аристотеля. Аристотель писав про те, що прекрасне полягає “у величині й порядку”, а головні “форми прекрасного – це порядок у просторі, відповідність і визначеність”. Художній твір має бути зображенням однієї цільної дії, явліти таку цілість, в якій усі компоненти найтісніше взаємопов’язані й взаємообумовлені.Твір уподібнюється гармонійному і пропорційному тілу.

На грунті цього естетичного світосприйняття, почуття і розуміння форми складається тип художнього мислення і творчості, який став домінуючим в античному світі і одним із значущих й активних у Європі нового часу.

У добу Середньовіччя створено мистецтво, що принципово відрізнялося від античного не тільки за змістом, але й за естетичним світосприйняттям, почуттям і розумінням форми. При цьому визначальна роль належить двом факторам:

християнство, що несло крім релігійного, й особливе естетичне сприйняття, іншу художню традицію;

фольклор нових європейських народностей – кельтських, германських і слов’янських, що містив у собі новий художній світ.

Особливості середньовічного естетичного світосприйняття й розуміння форми:

· Відхід від матеріально-чуттєвого сприйняття й розуміння краси. Краса ототожнюється з божеством, розцінюється як його еманація, що проникає в усе суще й лишається чимось абсолютно цільним і безмежним.

· Руйнування античного уявлення про красу як досконалої форми, що грунтується на порядку, відповідності, гармонії. Стихійно-чуттєве сприяняття краси. Краса – божественне начало, розсіяне у світі й покликане вести до свого джерела – Бога.

· Для античності краса була тілесною, пластичною, матеріальною, а для Середньовіччя краса – духовна субстанція, щось недосяжне, але те, що вабить людську душу, веде її до світлі й добра. Звідси художні твори мисляться як твори духовної діяльності.

· З’являється естетична модель, “архетип” розладу мрії і дійсності, з’являються також інші моделі, зоврема, розуміння життя у крайніх контрастах, суперечностях, що не було притманно античності, яка прагнула до синтезу. Середньовіччя створює так звану поетику контрастів. А двосвіття й роздвоєність людської душі (що будуть визначальними для романтизму) також мають витоки у Середньовіччі.

· Натомість гармонійних, впорядкованих, концентричних форм античності Середньовіччя творить форми примхливі, поліцентричні, “відкриті форми”, в яких важливе значення відіграє фантазія, вигадка (вплив фольклору кельтських, германських, слов’янських народностей).

· Поступовий перехід від мімесису, тобто наслідування, до фантазії як провідному принципу художньої творчості. Торжество фантазії в епоху Середнеьовіччя. Сміливість вигадки. (Пізніше це візьмуть на озброєння романтики).

· Образотворча фантазія переважає над аналітичною діяльністю розуму, звідси перевага образу над ідеєю (Г. Гегель).