Ієрархічність жанрових систем, жанри-домінанти в них

У кожний історичний період жанри співвідносяться між собою по-різному. Вони, за словами Д.С. Лихачова, “вступают во взаимодействие, поддерживают существование друг друга и одновременно конкурируют друг с другом”; тому важливо вивчати не тільки окремі жанри та їх історію, а й систему жанрів кожної епохи, важливим показником якої є ієрархія жанрів.

Жанри по-різному оцінюються читачами, критиками, авторами “поетик” і маніфестів, письменниками й дослідниками. Вони трактуються як гідні або, навпаки, як не гідні уваги освічених людей; як високі чи низькі; як сучасні чи застарілі; як магістральні чи маргінальні (периферійні) тощо. Ці оцінки змінюються навіть протягом історичного життя жанру, а також і в подальшому.

Ці оцінки й трактування створюють ієрархії жанрів, які з часом міняються.

Ієрархія жанрів – це класифікація жанрів у межах певної жанрової системи з визначенням жанрів-домінант у ній. Основою для ієрархії жанрів можуть ставати різні критерії: родова приналежність творів, їх сприйняття публікою, повторюваність жанрів, канонізація жанрів та ін.

Жанр-домінанта – це провідний жанр жанрової системи (епохи, регіону, напряму, творчості митця тощо).

В.Є. Халізєв: “Некоторые из жанров, своего рода фавориты, счастливые избранники, получают максимально высокую оценку со стороны каких-либо авторитетных инстанций, - оценку, которая становится общепризнанной или по крайней мере обретает литературно-общественную весомость” (Хализев В.Е., Теория литературы, с. 337).

Приклад 1. У класицизмі простежується чітка ієрархія жанрів. Вони поділяються на високі, середні, низькі відповідно до таких критеріїв: тематика, проблематика, герої (характери), мова (стиль). У системі класицистичних жанрів домунуючу роль виконують жанри драматичного роду, а серед драматичних жанрів Н. Буало у своєму “Мистецтві поетичному” особливо виділяє трагедію як найбільш відповідний потребам епохи жанр.

Система прозових жанрів класицизму в російській літературі – трактат, мемуари, подорожі, повчальні романи та ін. - організується “потенційним діалогом” з читачем (Н.Л. Лейдерман). Тут домінують жанри трактату і подорожі з повчальними настановами.

У системі ліричних жанрів класисизму (ода, епіграма, лист у віршах, байка, сатира та ін.) на перший план виходить ода.

Приклад 2. Жанрова ієрархія романтизму містить чимало жанрів – сонет, поема, балада, повість, роман, мемуари, драма, казка та ін. У жанровій системі романтизму переважають ліричні жанри (що свідчить про суб’єктивацію літератури того часу), а серед ліричних жанрів романтизму жанр-домінанта – поема як синтез епічного і ліричного начал, яка дозволяє показати все багатство внутрішнього світу людини, еволюцію її духовного начала. Романтики створили різні види поеми, довели її форму до естетичної досконалості, надали їй жанрової завершеності.

Приклад 3. Система жанрів реалізму складається з різних жанрів, серед яких велике значення відіграють передусім прозові жанри: роман, повість, мемуари, нариси та ін. Серед прозових жанрів домінує роман як епос приватного і суспільного життя, який дозволяє показати людину в її зв’язках із середовищем, суспільством, іншими людьми, природою, тощо. Романна форма якнайкраще відповідає завданню аналітичного дослідження дійсності, міметичного зображення життя, людських типів у типових обставинах.

При розгляді ієрархії жанрів дослідники нерідко використовують поняття “канон”, “канонізація жанрів”.

Жанровий канон – поняття, що означає остаточну традиціоналізацію структурних ознак жанру в процесі його історичного розвитку (Лексикон, с. 202).

Однак слова “канонічний” і “канонізований” мають різні значення (В. Халізєв).

Канонічний – пов’язаний зі структурними ознаками жанру, що оформилися.

Канонізований – це визнаний, поширений жанр, що виходить на перший план у літературному процесі.

За словами, В.Б. Шкловського, певна частина літературної епохи “являє її канонізований гребінь”, інші ж ланцюги існують на периферії, не стаючи авторитетними й лишаючись поза увагою (Шкловский В.Б. Литература вне сюжета // Шкловский В.Б. О теории прозы. – М., 1929. – С. 227). Канонізованою, за Шкловським, називають ту частину літератури минулого, яка визнана кращою, зразковою. Так, для класицизму канонізованою була література античності, вкласицисти всіляко наслідували античні зразки, створюючи власні жанрові канони.

Канонізація літературних жанрів здійснювалася нормативними поетиками від Аристотеля і Горація до Буало, Ломоносова, Сумарокова та ін.

В епоху нормативних естетик канонізувалися високі жанри, а потім ієрархічно піднімаються інші. Як відзначав В. Шкловський, відбувається канонізація нових тем і жанрів, які були до того часу маргінальними, низькими, не вартими уваги. «Блок канонизирует темы и темпы «цыганского романса», а Чехов вводит «Будильник» в русскую литературу. Достоевский возводит в литературную норму приемы бульварного романа».

Б.В. Томашевський: «В смене жанров любопытно постоянное вытеснение высоких жанров низкими» (Томашевский Б.В. Теория литературы. Поэтика. – С. 208-209).

В.Є. Халізєв: “В XX веке, как видно, иерархически возвышаются по преимуществу жанры новые (или принципиально обновленные)в противовес тем, которые были авторитетны в предшествующую эпоху. При этом места лидеров занимают жанровые образования, обладающие свободными, открытыми структурами: предметом канонизации парадоксальным образом оказываются жанры неканонические, предпочтение отдается всему тому в литературе, что непричастно формам готовым, устоявшимся, стабильным” (с. 339).