Державне регулювання рівня та якості життя населення

Україна виграє лише завдяки традиційному рівню освіти

До 43 країн другої групи з високим рівнем розвитку людського потенціалу належить Україна, яка має середню тривалість життя на рівні 68 років, тривалість освіти – 11 років і понад 6 тисяч доларів ВВП на душу населення.

Середня тривалість життя в Україні на рівні 68 років, тривалість освіти – 11 років і понад 6 тисяч доларів ВВП на душу населення. Україна у цій групі перебуває навіть нижче від Білорусі, Росії і Сербії. Хоча, для прикладу, сусідня Молдова взагалі перебуває у нижній групі – із середнім рівнем розвитку людського потенціалу.

Директор Інституту демографії і соціальних досліджень Елла Лібанова каже, що Індекс людського розвитку в Україні складав донедавна 0,796, і це було добре. Лібанова також наголошує, що Україна перебуває десь у середині країн з високим рівнем Індексу людського розвитку лише за рахунок традиційно високого рівня освіти, бо за іншими показниками вона значно поступається європейським країнам.

За даними нинішньої доповіді ООН, цей показник в Україні знизився у 2009 році до рівня 0,710. Тобто, за останні 5 років Україна втратила свої позиції у цьому рейтингу ООН. На це вплинули такі індекси, як нерівності і бідності, та й середнього рівня тривалості життя, котрий в українців чи не найнижчий у Європі.

Якість життя – ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим. Такі процедури можна розділити на дві основні групи:

• засновані на суб'єктивній самооцінці;
• засновані на зовнішній об'єктивній оцінці.

Всесвітня організація охорони здоров'я визначає якість життя як сприйняття людьми свого положення в житті залежно від культурних особливостей і системи цінностей та в зв'язку з їхніми цілями, очікуваннями, стандартами, турботами. Також вона пропонує оцінювати якість життя по параметрах:

• фізичні: енергійність, втома, фізичний дискомфорт, сон і відпочинок;
• психологічні: самооцінка, концентрація, позитивні емоції, негативні переживання, мислення;
• ступінь незалежності: повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків і лікування;
• життя в суспільстві: повсякденна активність, соціальні зв`язки, дружні зв`язки, суспільна значущість, професіоналізм;
• навколишнє середовище: житло та побут, безпека, дозвілля, доступність інформації екологія (клімат, забрудненість, густонаселеність);
• духовність і особисті переконання.

Рівень і якість життя – інтегровані показники соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують поняття індекс розвитку людського потенціалу, або скорочено – індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни. Індекс людського розвитку має такі три складові:

1) тривалість життя населення;

2) рівень освіти;

3) обсяг ВВП на душу населення.

Задані граничні значення для кожного показника: тривалість життя – 25–85 років; рівень освіти – 0–100 % (кількість років, які провів в режимі навчання після 15 років „середній громадянин”); ВВП – від 200 до 4000 дол. США. Низьким при цьому вважається ІЛР, менший за 0,5, високим – 0,9–1. Економічна комісія ООН, оцінюючи життєвий рівень населення Європи, надає перевагу такому показнику, як кількість товарів та послуг, які населення змогло отримати. Еталонна величина складає 100 %. Рівень життя населення – ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей. Поняття якість життя конкретизує категорію „рівень життя (ІЛР)”. В ООН було запропоновано комбінований показник — індекс якості життя, який характеризує: рівень освіти; медичного обслуговування; тривалість життя; ступінь зайнятості населення; його платоспроможність; доступ до політичного життя тощо.

Конкретними показниками є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок тощо на одну людину (на тис. населення), якість медичного обслуговування, рівень шуму (децибел), швидкість руху в години пік та ін.

З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють: ^ фізіологічний мінімум вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів; соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) — мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Фактори, що обумовлюють рівень прожиткового мінімуму

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача. Кошик споживача — вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя — індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум.

Отже, підвищення якості життя людей, рівня благ основної частини населення є вищим стратегічним орієнтиром держави. Від позиції держави, яка представляє владу, у багато чому, залежать позиції і дії двох інших учасників соціального договору – роботодавців, що представляють бізнес, і профспілок, що представляють інтереси трудящих. Досвід країн, просунутих у соціальнім партнерстві, свідчить, що чим сильніше виражена роль держави як гаранта стійкого і ефективного соціального розвитку суспільства, тим більш схильний бізнес до справедливого розподілу прибутків і тим активніші профспілки. Якщо ж держава явно чи неявно зростається з бізнесом, позиція профспілок послаблюється, що підштовхує їх лідерів до погодження у соціально-трудовій сфері. Судячи по глибині соціального розмежування в Україні, державі потрібно ще багато зробити для того, щоб відповідати статусу соціальної держави.