Соціальні взаємодії і відносини в управлінській діяльності

Управлінська діяльність пронизана соціальними взаємодіями, в числі яких можна виділити три групи: 1) в управлінській підсистемі (суб’єктне управління); 2) в об’єкті управління; 3) між обома цими підсистемами. Відповідно на їх основі виникають соціальні відносини. Народжені різними групами взаємодій, вони відрізняються між собою, але при цьому мають загальне, є однотипними. Це особлива різновидність суспільних відносин – управлінські відносини. Іноді в науковій літературі їх трактують як самостійний клас суспільних відносин подібно до економічних, соціальних, політичний, духовних. Але нам здається, що це одна із різновидностей соціальних (у вузькому розумінні слова) відносин, подібно до соціально-трудових відносин.

Всередині суб’єкта управління, що уявляє собою соціальну систему (наприклад, апарат управління), взаємодії і відносини виникають між службовцями, що функціонують у ньому і займають різні посадові позиції. Виконуючи свої посадові обов’язки, ці люди взаємодіють між собою, що породжує, по крайній мірі, наступні управлінські відносини.

Відносини службової субординації, що полягають в офіціально встановленій підпорядкованості одних службових осіб іншим – безпосередньо чи опосередковано. У межах цих відносин визначається, хто і кому може давати обов’язкові для виконання вказівки і розпорядження.

Відносини координації. Вони виникають, з одного боку, між управлінськими працівниками, які не знаходяться у підпорядкуванні один одному, у більшості своїй маючі однаковий посадовий статус. Їх дії повинні узгоджуватися між собою, щоб система управління функціонувала нормально. З іншого боку, такі відносини складаються між цими категоріями працівників і керівництвом системи, яке повинне забезпечувати злагодженість у роботі підпорядкованих, тобто координацію їхніх зусиль.

Відносини дисципліни, полягають у встановленні і при підтримці в управлінській системі порядку, що забезпечує точне виконання всіма посадовими особами їх функціональних обов’язків і завдань.

Відносини взаємозалежності і відповідальності. Будь-яка управлінська система – це не просто сукупність працівників, кожний з яких виконує свої функції і посадові обов’язки. Незалежно від того, пов’язані чи ні особистими, неформальними відносинами, у службовому плані їх діяльність повинна будуватися так, щоб вони відчували відповідальність перед колегами за вирішення загальних завдань і досягнення загальних результатів. Краще за все такі відносини формуються, коли матеріальне положення працівників управлінського апарату залежить від загальних результатів.

Неформальні, тобто не установлені і не врегульовані офіційно відносини, які мають соціально-психологічну основу. Навіть якщо вони не пов’язані зі службовою діяльністю, у будь-якому випадку, формують соціально-психологічний клімат в системі, впливають на більш чи менш успішне виконання управлінських функцій. Чим вище ступінь згуртованості управлінського персоналу на основі гармонізації особистісних, групових чи суспільних інтересів і мети діяльності, тим ефективніше його управлінська діяльність. Свій вищий прояв ця згуртованість знаходить у такому об’єднанні працівників, зайнятих в управлінській системі, яка називається командою – сукупності однодумців, маючих спільні соціально значущі цілі та інтереси, об’єднаних навколо лідера-керівника.

В об’єкті управління, якщо він складається тільки з людей, котрі виконують лише виконавські функції, і якщо він розглядається самостійно, тобто поза його зв’язками з управлінською системою, управлінських відносин бути не може. Але обов’язково присутні соціальні взаємодії, значущі для характеру управління цим об’єктом.

Візьмемо, наприклад, персонал підприємства, який виступає об’єктом управління з боку існуючої у даного підприємства управлінської системи. При цьому для розгляду ситуації у чистому виді розглянемо невелике підприємство без підрозділів зі своїми управлінськими структурами (цехів і т. д.) Його працівники, за винятком службовців керівної підсистеми (типу заводоуправління), виступають об’єктом управління, є носіями тільки виконавських функцій. Між ними немає офіційних управлінських відносин, а є соціальні взаємодії. Якщо працівники у своїй масі достатньо високо кваліфіковані, їх взаємодія у трудовому процесі складається легше, ніж за низької кваліфікації працівників. Це означає, що в управлінні їхньою діяльністю суб’єкту управління потрібно менше займатися їхнім навчанням, інструктуванням. Якщо працівникам у їх масі притаманна висока дисциплінованість та відповідальність і саме на цьому базуються соціальні взаємодії між ними, управління ними за стилем можу бути більш м’яким, демократичним, а при управлінні колективом незібраним, недисциплінованим чи таким, у якому є внутрішні роздори, воно неодмінно стає авторитарним, диктаторським.

Досить складною і особливо важкою для розкриття суті управлінської діяльності є система соціальних взаємодій і народжених ними відносин між суб’єктом і об’єктом управління, у числі яких можна виокремити наступні види.

Відносини влади (чи домінування) і залежності. Влада – це можливість та здатність соціального суб’єкта нав’язувати свою волю іншим, які виявляються у тій чи іншій залежності, можливість впливати на їхню поведінку, життєдіяльність. Влада, що проявляється в управлінській діяльності і протидіючий стан підвладних, керованих – залежність, а відповідно, і в цілому відносини влади – залежності бувають різними за характером.

Влада може бути панівною, проявлятися у примусі, свавіллі, подібної до тієї, яка спостерігається в автократичних чи тоталітарних державах, а також у тоталітарних недержавних об’єднаннях – деяких сектах, терористичних організаціях, кримінальних структурах тощо. Слід зауважити, що М. Вебер вважав необхідним розрізняти владу і панування. Ознакою останнього є можливість віддавати обов’язкові до виконання розпорядження. Але зовсім не кожна влада діє таким чином. Можна виходити і із такого трактування, що влада буває різна, проявляє себе у різних формах та способах, у тому числі і у такому вигляді, який Вебер називає пануванням.

Базуючись на демократичних засадах політичні та адміністративні структури чи керівні органи демократично утворених суспільних об’єднань здійснюють управлінську діяльність, приймаючи обов’язкові для виконання акти, і в цьому неможна не бачити прояву влади (впливу на життєдіяльність людей), але навряд чи можна це назвати пануванням. Влад, що проявляється у такому керівництві, може бути названою соціальним домінуванням, а підпорядкування її приписам є досить м’якою формою залежності, повністю узгодженою зі свободою людей, що виступають об’єктом управління.

Влада буває і економічна, яка також проявляється в управлінському впливі її суб’єктів (банків, крупних корпорацій тощо) на життєдіяльність людей і хід суспільних процесів. Ця влада здійснюється шляхом видання обов’язкових для виконання іншими актів різними відомими способами. Але відносини, що складаються під час реалізації такої влади управлінської діяльності між її суб’єктом і об’єктом, у багатьох випадках можна назвати відносинами панування і підпорядкування (деколи кажуть диктату крупного капіталу). В інших випадках вони виступають у більш м’якій формі, до якої також підходить термін „соціальне домінування – залежність”.

Влада, що проявляється в управлінській діяльності, може бути владою морального або ідеологічного авторитету – вплив суспільно-політичних і духовних лідерів, ЗМІ та ін. Відносини, що складаються за цих умов, між суб’єктом і об’єктом управління, без сумніву можна кваліфікувати як відносини влади – залежності. У будь-якому випадку ці відносини включаються в себе здійснення соціального контролю над діяльністю тих, хто виступає об’єктом управлінського впливу.

Другий вид відносин – відносини між суб’єктом і об’єктом управління, наприклад, між вищими органами виконавчої і державної влади та органами управління підпорядкованих їм організацій. Сутність цих відносин така сама як і розкритих вище відносин даного виду, існуючих всередині суб’єкта управління.

Існують також відносини функціональної залежності і координації, оскільки в процесі управління виконання одними людьми своїх функцій залежить від діяльності інших і вимагає узгодженням дій людей, які утворюють об’єкт управління, – як рядових виконавців, так і зайнятих в управлінських структурах нижчих рівнів.

Досить важливими є відносини, які виражають характер реакції виконавців на управлінські впливи. Такою реакцією може бути готовність (у тому чи іншому ступені) до рішення поставлених завдань, неготовність і небажання їх виконувати, активна протидія у тій чи іншій мірі. Характером цієї реакції визначаються взаємодії і відносини між керівниками і керованими, примушуючи перших діяти необхідним чином.

Все більш помітну роль в управлінні відіграють і інформаційно-комунікативні відносини. Їх сутність полягає у тому, що керівники і керовані виявляються зв’язаними між собою інформаційними потоками, які ідуть назустріч один одному. Знизу, тобто від об’єкта, йде інформація про настрої керованих людей, про їх сприйняття ситуації, що склалася, про оцінки дій суб’єкта управління і т. д. Мова іде не про отримання інформації, необхідної для здійснення управлінських дій, а більш широкого кола відомостей, що утворюють комунікативний зв’язок між суб’єктом і об’єктом управління.

Інша дуже необхідна сторона цього зв’язку утворюється на підставі інформації, що йде зверху донизу, від суб’єкта управління. Мова йде не про інформацію, що несе у собі чи супроводжує управлінський вплив, тобто такій, що містить ще й вказівки виконавцям про те, що їм належить зробити. Цілеспрямоване формування обох вказаних потоків інформації уявляє собою організацію зв’язків із громадськістю. PR-діяльність, сутність якої часом розуміється неправильно, у спотвореному вигляді, за своєю суттю є надзвичайно корисною. У даному випадку мається на увазі так звана внутрішня PR- діяльність як форма організації зв’язків із громадськістю даної системи. Саме вона в обох своїх проявах – знизу вверх і зверху вниз – формує інформаційно-комунікативні відносини між суб’єктом і об’єктом правління.

Слід також виділити відносини взаємодії, особливо в тому плані, що управлінці самі багато в чому залежать від об’єкту управління, від здатності і бажання керованих людей здійснювати приписану їм діяльність, вирішувати поставлені завдання і т. і. Ця сторона взаємодії виражається у наявності „зворотного” зв’язку об’єкта з суб’єктом управління, який покликаний враховувати у своїй діяльності соціально-психологічний стан і бажання керованих.

На кінець, слід відзначити відносини співучасті керівників і керованих. Світова і вітчизняна практика свідчить про те, що управління виявляється більш ефективним, якщо керованим відводиться не тільки роль виконавців рішень, що йдуть зверху, але вони підключаються до їх розробок і включаються до процесу управління у якості активних діючих осіб. При виникненні такого роду взаємодій між суб’єктом і об’єктом управління виникають відносини співучасті.

Завдання соціології управління полягає у вивченні стану перелічених управлінських відносин і напрацюванні рекомендацій з їх вдосконалення.