Теорія П.Сорокіна

Теорія М.Вебера

Теорія К.Маркса

Згідно з концепцією стратифікації К.Маркса основними критеріями диференціації населення є володіння власністю на засоби виробництва і контроль за ними, а також володіння ринками збуту. Оскільки вона зумовлює поділ індивідів на два полярних класи, які відчувають своє класове становище і формують свою ідеологію та певний тип свідомості та поведінки, то результатом цієї соціальної стратифікації є антагоністичні протиріччя і класова боротьба. Таким чином, марксистська концепція намагається пов’язати ідеологію з економічним детермінізмом і неминучою класовою боротьбою, яка виключає будь-які прояви солідарності.

Веберівський підхід до стратифікації побудований із врахуванням наукового доробку К.Маркса в даній площині, але модифікує і розвиває його. Спробуємо виділити спільні та відмінні риси цих теорій. По-перше, хоча Вебер приймає точку зору К.Маркса про те, що положення класу базується на об’єктивно даних економічних умовах, але вважає, що класові поділи грунтуються не лише на контролі за засобами виробництва, але й на економічних відмінностях не пов’язаних безпосередньо із власністю.

По-друге, крім класової стратифікації, виділяє ще дві: статусну і партійну. Статус, на думку дослідника, характеризує відмінності між соціальними групами за соціальним престижем. На відміну від класової диференціації, статусним відмінностям притаманна велика частота змінності. Крім того, статус обумовлює різноманітний стиль життя індивідів, членів певної соціальної групи. Напротивагу класовій та статусній стратифікації, партійна є важливим аспектом влади і впливає безпосередньо на дві попередні.

На думку П.Сорокіна, існують три основні форми стратифікації в суспільстві. Це економічна, політична, професійна, які тісно переплетені одна з одною і яким відповідає ієрархічна власна структура розшарування на вищі і нижчі прошарки.

Будь-яка соціальна група завжди соціально стратифікована. Ця диференціація у групах набуваає різних форм і може бути виражена в поділі за статтю і віком; привілейованих у лідерстві; у поділі праці; у рівнях життя і економічній нерівності. Враховуючи багатовимірність соціального простору, П.Сорокін пропонує виділити його два параметри: вертикальний і горизонтальний. Переміщення індивіда по соціальній драбині вверх він називає соціальним сходженням, а переміщення вниз — соціальним спуском. Основну увагу дослідник приділяє вертикальній соціальний деференціації — за стратами.