РОЗДІЛ 3.

Функцжтіістсьш теорії поминають ї аналізу соціальної статики перед тни, як перейти до процесівсоціальної динаміки. Функціоналісти (Т.ІІарсонс, Р.Мертон та ін.) аргументовано доводять, що суспільство складається знезалежних частин,кожна з яких допомагає підтримати стабільність цілісної системи. Суспільство має можливість за допомогою культурних нормі і цінностей підтримувати стан рівноваги та балансу.

Вос

І

І

отримує назву постструктуралїшу (або неострукгуралішу), який, так само як і структуралізм, розглядав мову як єдинопридатний фундамент для пізнання, а також для дій та існування.

Основними положеннями постструкгуралізму с:

• теоретичне знання - 'це дискурсивна форма, що породжує тексти:

• емпірична реальність, яку мас витлумачувати теоретичне знаная, теж є сукупністю текстових утворень (опитування, відеозаписи, статистичні дані тощо);

• зміст емпіричних текстів залежить від того, з позицій яких теоретичних текстів вони будуть прочитані;

*'вивчення емпіричних текстів веде до розуміння того, що відбувається}' світі, бічьше, ніж будь-які емпіричні дослідження;

• світ є таким, яким він є, не через якийсь єднаючий фактор, а завдячуючи
відмінностям, що лежать у його підгрунті;

•завдання соціології полягає не в пошуку єдиних принципів та законів існування цього

світу, а у вивченні його відмінностей; *ссгціологи мають зосередитися на аналізі об'єктивної'структури суспільства, а не

на (рсті) окремих діючих осіб, які конструюють суспільство; ⁹ головним для дослідника повинен бути текст, а у тексті - його внутрішня

структура. Авторство тексту особливого значення не мас: важливим с не наміри,

бажання того, хто створює текстову'реальність, а лише "внутрішня гра значимих

складових" (Е. Гідденс). Найбільш яскраво іюетструктуралістеький підхід до соціальної сфери

характеризують праці французького соціолога М. Фут (1926... 1984 рр.) '"Бажевіпля

іцжтізщія£\^Вітитентюшікіі\'^,ікржологж:маньідію^

та покарання", "Історія сексуальності" та ін. В них, зокрема, викладені такі

гонцешуальні підходи, ідеї та висновки:

•* важливим джерелом влади є контроль над людською сексуальністю, що набував

за сучасних умов дедалі бічьшого розмаху. Втволитися з ягід тиску влади можна

лише вивільнившись від верховенства сексу; ■* важливо не те, про що людина могла подумати і не те, наскільки висловлене нею

відображає її справжню думку, а те, що зумовлює систематизацію вичавленого у

висхідній точці (тобто незалежні від свідомості особи чинники, які визначають її

мовну діяльність); ■* недоліки всіх наук про яюдьиіу йдуть від розділення "розумного" і "божевільного",

здорового і хворого, від підпорядкування мораяьтш постулатам. Здійснення

морального контролю над людиною ----- ось основне призначення наук, що

займаються людиною; •* існує зв 'язокміж знанням та силою влади, людина керує собою й собі подібними за

допомогою виробництва та нагромадження знань; ■* історія — це процес переходу від однієї системи владарювання і примусу до іншої;

РОЗДІЛ 2.

⁴ дискурсивно сформовані судження, як і той ■шлях, що вони долають для того,

щоб перетворитися у знання або наукову дисципліну, зумовлюються не

зовнішньою реальністю, а, насамперед, глибинними правилами мовної'діяльності

та її практикою.

Представники різних гілок структуралізму і неосіруктурадізму обстоюють: '-> важливість спеціальних версій лінгвістики для соціальної теорії; н> відносність природи циосностей заявлено від характеру їх означення; '^> першозначущіеть тих, хто визнає (.щпі/іегз), над тим, що визначається; ^ децентралізацію (усунення з центру уваги аналізу) суб'єкта текстуальних

матеріалів; ^с-> тимчасовий характер того, що конструює природу об 'ектів і подій.

Соціологічні концепції технократизму В сучасній соціології все більшого значення надається дослідженням проблем технократизму, теоретико-методологічному з'ясуванню питань, пов'язаних із розмаїттям форм вияву технократичної* свідомості, її типів і носіїв. Зазвичай технократизм у соціології розглядають як концепцію, що наголошує на необхідності передачі державної влади в руки технічних спеціалістів (інженерів, техніків, організаторів виробництва, а також:учених), які тільки й здатні приймати політичні рішення на справжній науковій основі і в інтересах всього суспільства. Як самостійна соціологічна концепція технократизм виник ще на початку XX ех, був тісно пов'язаний з феноменом техногенної цивілізації і віддзеркалював реалії розвитку суспільства в умовах науково-технічної революції.

Теоретично-методологічною основою соціологічних концепцій, які об'єднуються під загальним терміном "технократизм", є "технологічний детермінізм". Сутність цього фундаментального принципу полягає в абсолютизації ролі науково-технічного чинника в історії, в перетворенні його в основу соціального прогресу (зміни в технології с першоосновою змін соціальних інститутів і соціальних дій). У найбільш закінченому вигляді сутність технодетерміністського трактування розвитку цивілізації висловив американський учений //. Байт. Суспільство він розглядає як "сукупність" трьох горизонтальних страт: технологічної, яка є підґрунтям, філософської, яка знаходиться зверху, і соціологічної яка знаходиться між ними. Технологічна система с основною і первинною. Соціальні системи являють собою функції технології, а філософські - віддзеркалюють технологічні сили і соціальні системи.

За методологією технократизму науково-технічні знання нібито стають
творцями світу, технічна раціоналізація породжує соціальио-екшюмічну,
політичну, моральну тощо раціоналізацію. Відповідно до технодетерміністських
принципів виділяються в технократичних позиціях і тини суспільного устрою,
типи цивілізації. Наприклад, американський соціолог Д. Белл (нар. 1919 р.)
дшигь історію на три фази, що послідовно змінюють одна одну:
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ ~-~~~~— ___

► доіндустріальпа, яка характеризує найнижчий етап « опануванні
людиною засобами існування і знаннями;

ї* індустріальна, яка ототожнюється з "класичним " капіталізмом першої половини XX~ст.;

► постіндустріальна,яка знаменує якісний стрибок у розвитку
продуктивних сил, перехід до нових технологій, становлення нових соціальних
відносин на базі інтелектуалізації, комп 'ютеризації, ресурсозберігання тощо.

Залежно від того, яка верства науково-технічної інтелігенції висувається як майбутня "владна еліта" (інженери, менеджери, учені), виділяють такі етапи (або напрями) розвитку технократичних концепцій:

• технократичні (Т. Веблен, Г, Скотт);

« організаційні (Д, Бернхем, М. Беріг, її. Дракер, А. Фріш);

• індустріальні (К. Керр, Д. Гелбрейт);

^• постіндустріальні (Д. Белл, В. Феркіс):

• інформаційні (Масуда, А. Тоффлер, Д. Найсбіст).

Всі ці концепції відбудовуються в межах парадигми спочатку "індустріальногосуспільства'', "постіндуетріального "і "інформаційного " як підтипів загальної технократичної парадигми суспільного розвитку. Концепції інформаційного суспільства, зберігаючи генетичну спорідненість з технократизмом, разом з тим зменшують спробу виходу за його межі. Теоретики інформаційного суспільства прагнуть синтезувати в ньому все найкраще, що було розвинуто на попередніх стадіях розвитку технократизму.

У XX ст. в західних країнах досить помітними с різні напрями футурології. Термін «футурологія» запропонував німецький соціолог О. Флехтхейм. Основні напрями футурології визначились в 60 -і рр. в діяльності «Комісії 2000 року» ери Американській академії мистецтв і наук (під головуванням американського соціолога Д.Белла), а також у доповідях «Римському клубові». До нього часу нагромаджена значна кількість найрізноманітніших прогнозів:

► катастрофічних наслідків інтенсивного виробництва і споживання;

► повернення до традиційних цінностей па основі тривалого зростання виробництва;

► розчинення існуючих соціальних систем в майбутній цивілізації.

До концепцій, які претендують на статус загальносоціологічиих, належать теорії: ^стадій економічного зростання; ^конвергенції; ^соїі'шльної.мобиїтоапі; ^соціальної стратифікації; <=>деідеологЬаіщ і багато інших.

До цього часу в тих чи інших інтерпретаціях зберігається створена у 20-х роках XX ст. теорія деідеологізацп, яка пов'язана з іменем німецького сощолога К.Манхейма (1893-1947 рр.). У 50-60-х роках французький соціології Арон, американський соціолог Д. Белл, німецький соціолог К. Попер та інші надали деідеологіза ції характер соціологічної концепції. Ця концепція прогнозувала, що на Заході наслав «кінець ідеології», що в умовах науково-технічної революції на зміну ідеології прийшла наука.

3 6

РОЗДІЛ 2.

У 60-х роках концепція деідеологізації стала своєрідним доповненням теорії індустріального суспільства, конвергенції та ін.

Щодо соціологічної думки в Росії, то в її розвитку найбільш різноманітним і плідним був період зі середини XIX ст. — початку 1920-х років. Російські вчені розробляли питання соціологічного прогресу, роль особи та широких народних мас в історії, географічні, соціально-економічні, психологічні та інші чинники, що впливають на розвиток суспільства, За радянських часів розвиток соціології був спрямований за одним теоретичним руслом - руслом комуністичної ідеології, і підпорядковувалось потребам будівництва соціалізме в Росії (з 1922 р. — в СРСР) і стимулювання робітничого руху, світової соціалістичної революції В умовах комуністичної диктатури і сталінської тиранії соціологія була практично ліквідована. Тільки після смерті Сталіна (1953 р. з початком розвінчування його особи) почалося її поступове відродження.

У 1958 р. виникла Радянська соціологічна Асоціація. У 1960 р. в Інституті філософії АН СРСР був створений перший соціологічний підрозділ - сектор дослідження нових форм праці й побуту. Пізніше на базі цього сектора утворився відділ конкретних соціологічних досліджень (1964р.). З 1968 р. у Москві почав працювати Інститут конкретних соціологічних досліджень. З 1974 р. почав виходити у світ фаховий журнал "Социологические иследования" (Социс). Протягом 60-90-х роках в Росії сформувався значний загін відомих соціологів-теоретиків і практиків (В.Ядов, Т.Заславська, Б.Грушін, Л.Коган, І.Бестужев, Г.Ваїков, А.Яхієл, Г.Андрєєва, Г.Осипов, ММатонський, А.Уледов та ін). За цей час видано чимало наукових праць ("Шлюб і сім я в СРСР", 1965; "Соціологія в СРСР", ї 966;' ''Індустрія і пращ в СРСР", 1972; "Місто, регіон і народонаселення", 1989: "Етносоцівлогія", 1984; "Економічна соціологія і перебудова"¹, 1990) та навчальних посібників з соціології ("Робоча книга соціолога", 1976: "Теорія і практика соціологічних досліджень в СРСР", 1979; "Соціологічні дослідження: методологія, програма, методи", 1987; "Короткий словник з соціологи', 1989; "Соціологія сьогодні'", 1993; "Основи прикладної соціології¹,1995;). Тільки у 1990-х роках в Росії різними авторами видано понад 30 підручників і навчальних посібників та понад 10 навчальних словників-довідників із соціології.

2.3, Соціологічна думка України

Витоки соціального пізнання в Україні сягають у княжу добу (IX - XIII ст.) і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності. Цінними джерелами протвсоцівлогічних ідей є нерпи літературні твори: «слова», «повчання», «патерики», «життя святих», які складалися для поширення християнства і водночас містили відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу і опосередковано відбивали настрої різних верств.

ІСллглІ^яТоШГ^ 47

 

РОЗДІЛ 2.

Важливим джерелом протосоціологічної думки був твір дрібної о шляхтича з Волині Христофора Ф'шарета (псевдонім) "Апокрисис" (І 5^{У> р.), и якому у релігійній формі відстоюється ідея рівності людей незалежно під місця і становища у житті, дотримання монархом прав і свобод народу, суспільного договору і природних прав.

Виняткове місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI - початку XVII ст. займає мислитель /. Вишенський - виходець з містечка Судова Вишня, біля Львова, Життя українського народу і боротьба в жорстких умовах національного, соціального та релігійного переслідування стали в його писаннях нейтральними темами.

Значний інтерес для /ф»тоюіде/ш?л станошіять шціздіьно - політичні концепції
Києво-Могалянської академії - першого вищого навчального закладу на східних
землях України. Засновником академії був визначний церковний і культурний діяч
київський митрополит Петро Могила {1596 - 1648 рр,). ЦрЦ
Разом з дшими діячами академії С.Яворським, УІІйи

Ю.Кониським, П.Величковським та Ф.Лроксч, розвивав погляди на ілпввід;. світської та церковної влади.

Ф.Прокопович

Важливий вплив на становлення українсько? суспільній || думки, протоеоціологіч-иих ідей XVIII ст. має теоретична спадщина великого мислителя Г. Сковороди (1722-1794 рр,). Провідник демократичних ідей, великий гум ані ст-просвітитель, він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори.

Певний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної осві­ти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського Братства, створеного наприкінці 1845 - початку 1846 рр. До Братства належали М.Костомаров, М.Гулак, Т.Шевченко, П.Куліш, В.Б'шозерський, О.Маркович гаін.

Висловом основних ідей братчиків був твір М. Костомарова "К українського народу'", в якому подано картину світової історії, поневолення. Закінчується вона романтичною картиною "відродження, або повстання України з мертвих".

У суспільно-політичних поемах члена Братства Т. Шев­ченка чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності, проголошується заклик до відновлення козацькоїтрадиції, українського демократизму, віра у воскресіння України та в зміну суспільного ладу, Шевченко вважав за необхідне встановлення демократичної республіки, взірець якої він вбачав у республіканському устрої СІНА. Творчості Шевченка притаманні гуманізм,

людяність, християнська терпимість. Гуманізм Шевченка - виходить із внутрішніх джерел народної морал і та ідеалів. Ідеєю народного права Шевченко обґрунтовував висновок, що закон, який дозволяє бранця продати, купити, зробити рабом і утримувати свавільно, не заснований на жодному праві і є антилюдяним. Діяльність і творчість Шевченка вплинули на розвиток сусігільно-полігачвої та соціальної думки в Україні. Соціально-політичні погляди Шевченка знайшли своє віддзеркалення в поемах "Гайдамаки" (1841 р.), "Гамалія "(1842 р.), "Сой "(1844 р.), "Кавказ " (і 845 р.) та ін.

Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських учених у 80-х роках XIX ст., які друкувалися в часописі "Громада" (Женева) і в окремих виданнях. У цей час у всій тодішній соціології домінуючим методологічним напрямом був позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіщпму, соціал-дарвінізму тощо. Саме під впливом наведених напрямів ї течій перебували учені, які заі ючаткували соціологічні студії в Україні. Характерною ознакою їх діяльності була активна пропаганда положень, уже вироблених західною соціологічною думкою. Учені того часу не стільки турбувалися про продукування нових ідей, скільки про засвоєння уже вироблених. Певною мірою така позиція є зрозумілою, якщо взяти до уваги, що соціологія була наукою новою і до того ж запозиченою. її дійсно необхідно було освоювати. Цим, напевне, і пояснюється некритичне ставлення учених до положень, висунутих попередниками, багато з яких прийматися за аксіоми.

Відомий український економіст, соціолог, публіцист С.А. Подолинський (1850—

1891 рр.) соціологію розглядає як науку про людське сус-пільство. В своїй науковій

творчості поєднував марксистські і еощагі-дарвіністські погляди. Кало соціологічних

інтересів зводиться до проблематики: «виробнича діяльність людей і •господарські

відносини, «соціальна стратифікація, «соціаль-на мобільність,

* взаємозалежність національності і стано-вища індивіда в

суспільстві, «закон боротьби за існування і «закон зростання

солідарності людей. Важливою с думка про те, що одним з

вимірів соціальної стратифікації і умов соціальної

мобільності є приналежність до певної національності. При

аналізі бідності виступив проти мальтузіанства, стверджуючи,

що людство не подвоюється через кожні п'ятдесят років, а ;;

бідність не є наслідком збільшення населення на землі. |

Подолинський висуває ідею, що поряд з боротьбою за існування ■

діє і.'закон зростання солідарності людей. Обґрунтовує тезу, ,, /„ ■ ^: .
. - ... . . ..." „ СА.Подолинськии

пір в громаді, збудованій на основі солідарності, дарвшіетеькии

закон висуватиме на перші позиції в науці, мистецтві, у сфері

морального вдосконалення найбільш розвинутих осіб.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ

С. Подсшинському належить також праця "Ремесла іхвабрики на Україні", яка була надрукована у Женеві 1880 р. У ній вчений аналізує соціальне становище (умови праці, життя, заробіток) різних груп робітників України. їхні відносини з працедавцями тощо. Причини соціальної диференціації С.Подолинський вбачав насамперед у привласненні панівним класом додаткової вартості.

М Драгомст

Коло соціологічних зацікавлень українського громадсько-політичного діяча, вченого і публіциста М.И.Драгоманова (1841 1895 рр.ї співвідношення історії і соціології, питання національності, М.Драгоманов прихильник теорій О.Конта, Г.Спенсера, П.ЖЛрудова. В поглядах на суспільство дотримувався в цілому еволюційної теорії. Важливу роль у розумінні сутності соціальних змін відіграє природнича наука. В питанні про співвідношення різних боків еволюційного прогресу дотримувався погляду, що такі сфери суспільного життя, як економіка і соціальні відносини підлягають органічній еволюції, а зміни в державній і політичній сферах еволюціонують залежно від двох перших. Надаючи великого значення соціологічному підходу до історії, Драгоманов підкреслював, що в такому випадку історія буде не описовою наукою, а розкриватиме закони минулої діяльності людей, тобто даватиме точні знання, як і природничі науки. Розглядаючи нації, Драгоманов приписує кожній ряд певних ознак (мова, будова тіла, одяг, звичаї). Розглядає прогрес як якісну характеристику розвитку суспільства; першопричина прогресу - в об'єктивному русі історії, а шляхи прогресу можуть набувати мирних і немирних форм. Твори Драгоманова: ""Чудацькі думки про українську національну справ}''' (1916 р.), "ІІІо таке українофільство?' (1916 р.).

На формувати соціологічних поглядів українського етнографа, антрополога, політичного діяча Ф. К. Вовка (1847—1918рр.) - мали вплив ідеї О.Конта і Г.Спенсера. Соціологію розглядав як науку про суспільне життя, яка разом зі спеціальною та передісторичною антропологією, етнологією, етнографією є складовою однієї науки - антропології; хронологічно виникненню соціології передують геологія, палеонтологія і біологія. Ф.Вовк приділяв уваї у питанням еволюції. На його думку, закони розвитку біології переносяться на суспільство і дають підстави зробити висновок, що всі суспільні явища і форми виникли не внаслідок впливу на них зовнішніх сил, а є результатом повільного ступеневого розвитку зародків фізичної природи людини. Цілковита однаковість фізичної природи людини зумовлює одноманітність соціальних явищ, а різні умови довкілля зумовлюють їхню різноманітність. Досліджував розвиток етнічних спільної- і таких соціальних інститутів, як наука, релігія і сім'я. Основна праця: "'Студії з української етнографії та етнологи",

Вагомим є внесок у розвиток вітчизняної соціологічної думки українського
економіста і соціолога, громадського діяча, професора Київського університету
50 РОЗДІЛ 2.

М, І. Іібера (1844 - і 888 рр.), який певний час перебував в

еміграції у Швейцарії. Соціологічні інтереси Зібера

зосереджені навколо проблем суспільства, суспільного

розвитку, народо-населення, істеричної соціології. Учений

стверджував, що еволюційний порядок суспільних відносин

зумовлений поступом економічних відносин, а всі політичні,

юридичні та духовні явища в суспільстві є надбудовою над

економічними відносинами. Зібер отстоював ступеневий

розвиток суспільства, зробив порівняльний аналіз

общинного і каліталістич-ного суспільства. Досліджуючи

первісне суспільство, Зібер виділив характерні риси М.1.Зібер

общинної організації первісних народів, які вступають у

різку суперечність із сучасною йому європейською цивілізацією: ^випадковий і непостійний характер праці та споживання, •& відсутність шляхів сполучення між різними племенами. В таких умовах особа фактично позбавлена свободи. А сучасна цивілізація створює умови для розвитку свободи особистості. В питанні про тенденцію зростання народонаселення Зібер критикує погляди Т.Мальтуса і Дж.Мілля. Основна праця Зібера "Вибрані економічні твори".

Одним з найяскравіших українських дослідників у галузі соціології був М М Ковалевський (1851-і916 рр.). Вже 17-річним юнаком він познайомився з "Курсом позитивної філософії" О. Коята. Майже 25 років Ковалевський займався науковою діяльністю за кордоном. Він мав можливість оцінювати погляди сучасних йому соціологів не тільки за їх творами. Більшість з них він знав особисто- Спенсера, Льюіса, Уордо деГрефа, Тарда, Дюркгейма, Маркса та ін. Він був членом Міжнародного соціологічного товариства, певний час навіть головою, безпосереднім учасником його конгресів, членом ряду соціологічних інститутів і автором їх видань. З цього приводу іноді М. Ковалевського не вважають представником української соціології. То наголошують на його європеїзмі, то видають за представника російської соціологічної думки. Але. Ковалевський є типовим представником обширної генії історичної і соціологічної думки України, яка відображала інтереси українського лібералізму 80-90-х років. Соціологічні студії Ковалевського найменше є "російськими". Як зазначав Н. С. Тшашев у книзі "Вступ в історію соціолога' (Лондон, 1947 р.), Ковалевський повністю порвав з російською традицією і створив свою соціологічну систему, яка грунтується на всебічному вивченні соціальних, політичних, юридичних та економічних систем.

Значний внесок М. Ковалевського у розвиток іспюрико-пврівняяьногометоду
є соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб'єктивізму.
(,'аму ж історію він вивчав із соціологічної точки зору, істориком Ковалевський
став з метою кращого опанування соціологією, органічно поєднував у собі історика,
Іі 'ЮРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ 51

з одного боку, і соціолога -з другого. Наявність такого поєднання в його працях дозволяє сказати, що в історії він соціолог, а в соціології- історик. Соціологічна проблематика — центральна, в його творах.

В останні роки свого життя М. Ковалевський багато працював над курсом соціології як менш про суспільні явища ''Сучасні соціологи". Вся його наукова діяльність була пронизана "соціологічним духом ". Дня нього характерним було прагнення до синтезу, до широких узагальнень. Він розглядав соціологію як науку про організацію й еволюцію суспільства, вимагав включити в завдання соціології вивчення не тільки прогресу, а й періодів занепаду, регресу, дисгармонії між окремими сторонами суспільства.

Серед українських мислителів кінця XIX - початку XX ст., безумовно, провідне місце займає /. Я. Франка (1856-1916 рр,), демократ, геніальний митець слова, який відігравав величезну роль у розвитку національної та соціальної свідомості українського народу. В ряді праць І. Франта "прагнув проаналізувати геиезу творення людської суспільності" і держави, вірив у майбутню справедливість, новий соціальний порядок матеріального і духовного прогресу суспільства.

І. Франк» був активним проповідником національної самостійності України. Він вийшов з Української ради-кальпої партії і взяв участь у творенні націонал-демократичної партії, навіть допоміг скласти її програму. Його світогляд опирався на основи гуманізму, раціоналізму і демократизму. І. Франко порвав з федералістичними традиціями Костомарова і Драгомано-ва і став борцем за повну політичну незалежність України. Відомий із своїх праць про Україну американський дослідник К. Манінг назвав І. Франка "скульптором

модерної української нації".

_ * І ^і „ ........................ • -.. /. Франко

Значніш внесок у подальший розвій української соціолога *

зробили такі видатні українські вчені, як М. С. Грушевський, Б, О. Кістаківський, С. С. Дністрянський, М. І. Туган-Барановський та ін.

Найпослідовніше поглибив свої історичні досліди соціологічними студіями М
С. Грушевський (1866-1934 рр.). Він вперше почав застосовувати в українській
історіографії іспюрико-еоцюлогічний метод, розроблений на межі XIX і XX ст.
європейським позитивізмом. Перебування М. Грушевського у Парижі в 1903 р, на
студіях мало переломне значення для його творчості, він з історика соціально-
економічних та суспільних явиш, перетворився на історика-соціолога. Основа
соціологічних інтересів М.Грушевського - Щфактори соціальної'еволюції, ^закони
52 РОЗДІЛ 2.

 

суспільного розвитку, &суть соціології тощо. Критично оцінюючи західні соціологічні теорії (О. Конта, Г.Спенсера, К. Маркса та ін.), М. Грушевський обгрунтував неможливість моністичного розуміння історії, а також неправомірність застосування природничого розуміння закону для пізнання соціальної реальності. У суспільстві можуть діяти лише емпіричні закони, які виключають автоматичність і механічність соціального процесу, оскільки слід рахуватися з психологією, елементами доцільності і моральної регуляції людської спільноти. Крім того, наведені закони діють лише

ЛІ.І/'і

в окремих сферах соціального життя.

Український вчений обгрунтував думку про те, що характерними тенденціями соціального розвитку є диференціація та інтеграція. Чергування цих тенденцій відбувається під впливом комбінування факторів, проте у визначеному соціальному просторі і часі можуть переважати то економічні, то релігійно-психологічш фактори та ін. Отже, М. Грушевський, по суті, відстоював розуміння коливальної динаміки суспільної еволюції, яке є близьким сучасним посткласичним теоріям. У праці "Початкі4 громадянства' '(1921 р.) він критикував суперечливі теорії про початкову суспільну еволюцію, застосовуючи для порівняння й українські матеріали.

Видатним представником групи українських соціологів, які досліджували право, насамперед як суспільне утворення, був Б. О. Кістяківськт (1868-1920рр.). У своїх поглядах він еволюціонував від захоплення марксизмом до неокантіанства. Праці його важливі передусім тим, що він перший глибоко вникав у методологічні питання: "Суспільство і особистість' (1899 р.), "Социстьная наука и право" (1916 р.)« "Право и наука о праве" (1918 р.) та ін.

Ь. и.К істяківськии

Б. Кістяківський дійшов висновку, що перенесення природничо-наукового мислення в соціологію не дозволяє пізнати особливості соціального світу, які відрізняють його від світу природи, Реальність, яку мас вивчати соціологія, є, крім економічних відносин, свідомості та її уявлень, дії людей, зумовлені соціальною дійсністю та її культурними формами. Звернення до цієї реальності - умова здобуття соціологією статусу самостійної науки, відокремлення її від соціальної філософії.

З цих позицій Кістяківський критикував М. Михайловського, для якого домінуючим критерієм при поясяенн і соціальних явищ була категорія можливості. Близько до зазначеної груші українських соціологів стояв і С. С. Дністрянський (1870-1935 рр.). У своїх працях "Звичаєве право й соціальні зв'язки" (1902 р,}, "Погляд на теорії права та держави" (і 925 р.), "Загальна наука права й політики" , (1926 р.)„ "Соціальні форми права' (1927 р.) він висунув теорію зв'язків. Соціальні зв'язки, на його думку, і виникають з необхідності задоволення людьми своїх і потреб. Історико-соціальні зв'язки розвиваються від найменш простих (родини) до найбільш складних, якими є народ і держава. Соціальними зв'язками є також ^церква, ♦ покоління, * суспільні класи і стани тощо. Умова успішного функціонування соціальних зв'язків - наявність норм, які виникають з внутрішнього переконання про взаємну залежність людей в процесі задоволення своїх потреб. Кожний соціальний зв'язок живе своїм особливим життям, має свої особливі цілі і засоби їх досягнення.

Ці твердження дають підставу для висновку, що в соціологічних студіях С.Дністрянського в імпліцитному стані наявні ідеї теорії статусу і ролей. Саме з позиції теорії соціальних зв'язків учений розглядав право як соціальне утворення.

Вагомий внесок у розвиток української соціології зробив
видатний учений-економісг, мислитель і патріот М /. Туган-
Барановський (1865-1919 рр.), який вважав, що без соціології
немає сучасної науки про суспільство. У працях "Основи
політичної економії",, "Сусптьні основи кооперації', "Вплив
ідеіі політичної економії на природознавство та філософію",
"Психологічні фактори суспільного розвитку" та інших він
обгрунтував роль господарства в соціальному житті.
Господарство він визначав як сукупність людських дій,
спрямованих на зовнішній світ для створення матеріальної
обстановки, необхідної для задоволення людських потреб.

Вирішальне значення господарства у суспільному житії грунтується не тільки на тому, що люди, як вважав марксизм, перш ніж займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, повинні їсти, пити і одягатися, а й на тому, що політика, наука тощо мають свою матеріальну основу яка створюється господарством.

♦Отже, підсумовуючи розвиток украшеьгої соціології у початковий період (протягом другої половини XIX ст.), приходимо до висновку, що ряд видатних учених досліджували і публікували свої прані із суспільних наук, що безпосередньо стосувалися проблем соціології. Однак ці праці не були побудовані на наукових принципах і на методології новітньої соціологічної теорії. Ні один з них не дав повної теорії суспільства та його суті, досліджуючи тільки окремі проблеми суспільного життя. Основного завдання - побудувати суто 'теоретичну чи конкретно-соціологічну систему - вони перед собою й не ставили. Свою увагу вони зосереджували на засвоєнні суспільною думкою України західних соціологічних теорій і поширенні соціологічних поглядів серед широких верств. Розвиток вітчизняної соціології в шеляжовтневий період 1917 р. не припинився, хоча й був неоднозначним. Соціологічні студії здійснювалися в умовах повної інтегрованості в радянську соціологічну науку Водночас українська соціологічна думка зазнавала досить відчутний вплив світової соціології, зокрема, соціологічних шкіл США та Європи, де процес подальшого розвитку соціологічного знання в силу певних історичних умов проходив інтенсивніше.

Слід зазначиш, що перші роки більшовицького режиму в Україні збіглися з періодом прискорення інституціоналізації соціології. Деякий час створювалися соціологічні наукові та навчальні заклади, проводилися теоретичні та прикладні дослідження. Наукова і науково-видавнича праця із соціологічних проблем у 20-ті роки майже повністю зосередилась у Всеукраїнській академії наук (далі - ВУА1І). Організації соціолси їчних студій в установах ВУАН присвятив свою діяльність М. Грушевський, повернувшись в Україну у 1924 р. Найближчими співробітниками га прихильниками його поглядів в галузі соціологічних студій були Й. Гермаюе,

уУ^ Увага' "^ч.

уг Основний підсумок початкового періоду полягає в ттатуЧ. що були закладені основи української соціологічної традиції. Виникла⁴ гостра потреба вивчати і зрозуміти нові суспільні явища та науково їх пояснити?⁴ ] Гісля велетенських суспільних і державних катаклітмів та найбільших соціологічних*"' експериментів в історії людства в перших десятиліттях XX сг. українська суспільно-політична шдродженська думка дійшла яерекоиашш: відродження народу як суспільний процес ^може бути '(розумілим і поясненим диню соціологічно, і навіть основне ^питання практичної політики - куди і якими шляхами повинен іти народ - може знайти своє вирішення саме у соціології.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ

II, Клименко, К. Грушевська. Кабінет примітивної культури, очолюваний К. Гру-шевською, досліджував питання генетичної соціології, з 1926 р. видавав річник "Первісне громадянство та його пережитки на Україні". К. Грушевська опублікувала тут свої праці "Спроба соціологічного пояснення народної казки", "Соціологія старовини"' та ін. В цьому ж напрямі працював Ф.Савченко, автор сіу!Щі^іЧ1рітїтивнак}ічьтура^,,р&тш\Ож"Соіііологіяв№ демократії".

Після 1930 р. за умов гоніння на українську науку, поширення політики терору й репресій ослабла зацікавленість соціологічними студіями. Соціологічні установи, якихй так було обмаль в Україні, ліквідовувались, а їхні співпрацівники, уникаючи небезпечної тематики, в основному популяризували соціологічні знання в дусі догми вчення Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна. Соціологія, як наука, втрачає свій самостійний статус, заноситься у "чорніш список" так званих буржуазних наук, стає поволі служницею пропаганди. Конкретна мікросоціологія та соціометрія не встигли розвинутися взагалі, бо заборонені були математична статистика, теорії ймовірності і вибірки, структурно-функціонального аналізу для вивчення радянського суспільства.

З 1936р., з посиленням хвилі репресій, відбувається майже повна ліквідація будь-яких соціологічних досліджень. Такий стан був понад 30 років, незважаючи на тимчасові "потепління" й спроби пожвавлення соціологічних студій у межах академічних установ. Соцішіьно-економічний відділ АН УРСР (1937-1946 рр.) не надав практично жодної вагомої праці соціологічного характеру. Пізніше наукова тематика із соціальних та національних питань була передана створеному у 1947 р. Інституту філософії АН УРСР. Про науково-дослідну працю у цьому Інституті не було відомостей аж до початку 60~х років, коли відділ атеїзму провів соціологічні дослідження на західноукраїнських землях, але воші опубліковані не були. Дещо було надруковано у збірнику "Соціологія на УкраїнГ (К., 1968, ред, Л. В. Сохаиь). Хоча його оголосили як перший український щорічник соціології, проте наступні щорічники так і не з'явилися. Правда, в 1969 р. Інститут філософії АН УРСР видав інший збірник "Філософія та соціологія ", в якому соціології присвячено невеличкий розділ.

Соціологію радянського періоду можна вважати однією із найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому колишньому СРСР. До цього призвели такі фактори:

> повний контроль партії над плануванням, тематикою та проведенням соціологічних досліджень;

> відсутність самостійного статусу соціології як науки та її ототожнення з історичним матеріалізмом у плані вихідних методологічних засад;

> постійний політичний ризик інноваційної соціології;

> протидія соціологічним дослідженням, з одного боку, на ідеологічному грунті, а з другого - на патріотичному, коли більш-менш, об 'єктивні наукові роз-відки, язи" відхилялися від партійної лінії, діставали ярлика "націоналістичних";

РОЗДІЛ 2.

**■ застій у розробці альтернативних теоретичних засад і моделей та бідність самостійних методичних засобів соціологічного аналізу;

> обмеженість державної соціальної статистики та часто їїнедоаповірність;
Р бідна матеріально-технічна дачі соціологи, (грак найновішого обладнання,

елеюпронно-обчиаіювачьної техніки, комп'ютерів; У відсутність належних умов для підготовки висококваліфікованих спеціалістів, у тому числі і за кордоном;

> нерозвинутість наукових не 'язків із зарубіжними соціологами;
Рдефіцти соціологічних праць зарубіжних авторів.

До цього слід додати, одо результати соціологічних досліджень у більшості випадків приховувались, а рекомендації соціологів здебільшого не враховувались. Виразно позначилась непідготовленість працівників органів управління не тільки до самостійного висунення замовлень для соціологічної науки, а й до кваліфікованого співробітництва з нею, запровадження результатів у соціальну практику. Усіх, хто мислив більш-менш неординарно, робили винними за той стан справ, який вони розкривали своїми дослідженнями. Тому соціологія в Україні протягом багатьох років знаходилась у стані регресу.

Лише з початком процесів оновлення суспільства у середині 80-х років змінюється ставлення до соціології та усвідомлюється зростаюча потреба в її дослідженнях. Розвиток соціології стає нагальною потребою національного відродження України. Яскравим виявом цієї тенденції було створення восени 1990 р. Інституту соціології в системі Національної Академії наук. Головний напрям діяльності інституту —■ виявлення закономірностей розвитку українського суспільства в національному і міжнародному контексті, осмислення та узагальнення досвіду перетворення суспільства у справді громадянське. Досягнення цієї мети реалізується, зокрема, в таких напрямах досліджень: '^особливості соціально-статусиої стратифікації в умовах становлення

ринкової економіки; ^> соціальні умови й механізми формування ринкової економіки; ^фактори виникнення і механізми подолання соціальних конфліктів у процесі

трансформації суспільства; ^українська етнічність у сучасному світі та ін.

Інститут має широкі зв'язки з аналогічними зарубіжними інституціями. У ньому працють відомі у нас і за рубежем науковці-соціолош, В. І. Воловим, Л. В. Сохань, В. М. Ворона, М. О. Шульга, А. О. Ручка, В,В.Танчер,Є. і. Головиха, В. 1. Тарасенко, В. Л. Осовський, В. Є. Пилипенко, Н. В. Паніна, С. О. Макеєв, К. К. Грищенко, ЇМ. При-биткова, С.О. Войтович, О.А. Донченко, І.О. Мартишок, СІ. Суїменко та ін,

У цей час відбуваються й інші важливі події для становлення української соціології. Створюється Соціологічна асоціація України, першим президентом якої став професор В, і. Воловин, В університетах відкриваються факультети та відділення для підготовки професійних соціологів, започатковуються соціологічні

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГИ ₅ 7

видання, утворюються спеціалізовані ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора соціологічних наук, починає виходити журнал "Фічософська і соціологічна душка", а з ] 998 р, — часопис "Соціологія: теорія, методика, маркетинг".

Значний внесок у розвиток вітчизняної соціології зробили вчені-соціологи, що працюють у вищих навчальних закладах Києва (М. Захарчегасо, МЛукашевич, М Пірен, М.Гавриленко, Л.НІколаєнко, В, Хмелько, Ю.Яковенко та ін.), Харкова (0.Якуба, В. Астахова, В.Бакіров, В. Соболев, Л.Герасіна, Є. Подольська, І.Рущеню, ВЛДкода, Ю.Чернецький, О. Сидоренко та ін.), Львова (А.Хоронжий, Н. Черниш, В. Піна), Одеси (Т. Попова, Н. Побєда, Е. Гансова, В. Подшивалкіиа, В. Оніщук та ін,), Дніпропетровська (В.Городяненко, В. Полторак) та інших центрів науки і освіти України.

Нині соціологія знаходиться в пошуку власної автентичності, виробляє свою методологі чну базу, шнцептуальну схему та відповідний понятійно-категоріальний апарат. Кардинально переглядається предмет її досліджень .Центральним поняттям, ключовою соціологічною категорією є громадянське суспільство., а сама соціологія — самостійна наука про соціальні стильнога-суб'єкти, механізми їх становлення, фунісціонувшпія й розвитку. Створюються умови для методологічного плюралізму в соціології, існування різних підходів, орієнтацій в соціальних дослідженнях. Українська соціологічна школа набуває рис національної, що знаходить прояв не стільки в проблематиці досліджень, скільки в акцентах на градини* сощапьногумаштарних досліджень української культури в цілому.

На окрему увагу заслуговує висвітлення питання про соціологічні студії українських учених в еміграції, які змушені були покинути Україну. Такі студії активно розвивались з ініціативи М. С. Грушевського, який восени 1919 р. у Відні заснував Український соціологічний інститут (УСІ).Це був перший український науковий заклад в еміграції і діяв до приїзду Грушевського до Києва (1924 р.). До співробітництва в інституті М.Грушевськмй залучив відомих українських учених, які перебували тоді в еміграції (історика й соціолога В. К, Липинського, соціолога В.Старосольськогв, історика й мистецтвознавця Д. В. Антоновича та ін.).

Найважливіші завдання інституту полягали в: ♦■інформуванні світової громадськості про соціальне життя в Україні; ♦підготовці досвідчених, науковців у різних галузях соціології і залученні їх до

самостійної роботи на загальному й українському культурно-історичному і

соціологічному матеріалі; ♦ ознайомленні українського суспільства зі здобутками соціологічної науки на

Заході, її напрямами й методами; ♦пробудженні в українській громадськості інтересу до соціології; ♦ознайомленнізахідних наукових і громадських кіл із соціальною історією

України, її сучасним життям, досягненнями української науки тощо.

Інститут працював у кількох напрямах; збирав бібліотеку, організовував публічні

РОЗДІЛ 2,

виступи, публікації робіт співробітників. Протягом 1920-1923 рр. опублікував ІЗ книг; Після від'їзду М. Грушевського та деяких його співпрацівників з Праги, де функціонував переведений з Відня УСІ, в Україїгу, постала гостра необхідність створення нової української наукової установи. Це завдання успішно виконав відомий український соціолог і громадський діяч М. 10. Шаповал. І листопада 1924 р. він заснував у Празі Український інститут іромадознавства, який під його плідним керівництвом виконав велику роботу в організації соціологічних студій. До співпраці з інститутом було залучено чимало українських вчеиих-суспільствознавців, що перебували в еміграції, а також таких видатних західних соціологів, як А. Блага, С. Чапін, Л.Візе, І. Штайнберг, Е, Ельвуд, П. Сорокін, Р Міхельс, С. Богардус, Е. Росе, Е. Хапупний та ін.

За вісім років існування (до 1932 р. — року смерті М, Шаповала) інститут крім соціологічного часопису «Суспільств»» інаукового збірника «Народознавство», видав праці М Драгоманова «Вибрані твори» (т. і, 1932 р,), В. Ковтя «Національні меншості в міжнародному праві» (1927 р.), М. Мандрики «Сучасне міжнародне право, його сурогати й політична самоволя» (без року видання); В.Петріва «Суспільство і військо», «Нова Україна» (1924 р.); М. Шаповала «Українська соціологія», «Соціологіяукраїнського відродження» (1927 р.), «Загальна соціологія» (1929 р.), «Соціологія України» та ін.

Значну соціологічну роботу в еміграції здійснили українські учені-викладачі соціологічних кафедр, утворених в Українській Господарській академії у Подєб-радах, Вищому Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, відкритому у 1923 р. у Празі, Українському Вільному університеті (Прага). До викладання соціології були залучені такі відомі українські соціологи, як О. Бочковський, В. Старо-сольський, С. Ріпецький, О. Ейхельман, Л. Біленький, С. Русова, В. Цоматщький, М. Шиповая та інші.

За період між двома світовими війнами з'явилось чимало важливих соціологічних праць членів «празького гурту», зокрема: «Націонологія й націографія як спеціальна дисципліна для наукового досліду нації» (1927 р.), «Боротьба народів за національне визволення: Націологічні нариси» (1932 р.) О. Бочковського; «Засади українського урбанізму» (І940 р.) В. Даманицького; «Соціологія і проблеми суспільного виховання в С. Ш. Америки» (1925 р.) М. Мандрики; «Внутрішня форма слова в соціологічній термінології» (1923 р.) В. Старосольського; «Військо і революція» (1923 р.), «Місто й село» (1926р.), «Система суспільних наук і соціографія» (1931 р.) і «Суспільна будова» (б/, р. в.) М. Шаповала; соціологічні праці С. Гольдельмана, О.Ейхепьмана, Т. Олесевича, І Івасюка, В. Садовського, О. Мицюка та ін.

Після Другої світової війни соціологічні студії в еміграції не велися планово. Одна з причин цього — відсутність поважної самостійної інституції (як це було в 20-х рр. XX ст.), яка б об'єднувала українських дослідників. Українські соціолога (С. Мамчур, 1. Задорожний, В. Кисілевськгю, П. Юзик, О.Войщенко, І.Тесля,

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ 59

М. Марунчак, В, Липинський, Д. Донцов, Ю.Бойко, Ю. Дивним, І Майстрюк, В, Нагірний, В. Ісаїв та ін.) досліджують:

• процеси асиміляції, суспільної мобільності та етнічної ідентичності серед українських емігрантів;

• структуру українських інституцій, груп та громад і їх діяльність;

• типологію особистостей і способів їх поведінки у західних суспільствах;

• процеси асиміляціїй акультурацїї та етнічної ідентифікації українців х> СІЛА та Канаді;

⁹ ідеологічні групи та етнічні ідентифікації емігрантських групу США.

& Хоча напрацювання вітчизняної соціології с досить помітними, на жаль, вона ще не ідентифікувалась остаточно із передовою західною соціологією, не інтегрувалась з прогресивними школами і напрямами сучасної світової соціології. Лише органічне поєднання наших соціологічних традицій із досягненнями світової соціологічної думки зможе забезпечити нам створення самобутно)", і водночас .модерної української соціологічної науки, наблизитись до більш-менш адекватного розуміння'.теорії, методології'і методичного аналізу світової'соціології, « трансформувати нагну соціологію у повноцінну науку.

Указом Президента України від 25 квітня 2001 р. "Про розвиток соціологічної науки в Україні" передбачається запровадження державних наукових програм у галузі соціології, створення банку соціологічних даних, розвиток соціологічних і соціально-психологічних служб на підприємствах, в установах, навчальних закладах, викладання "основ соціології" у середніх школах, гімназіях та ліцеях, поширення соціологічних знань серед населення тощо.

1.Серед класиків - засновників соціології можна відмітити п'ять особливо важливих постатей: О.Копт, Г.Спенсер, К.Маркс, Е.Дюркгейм і М.Вебер, які творили в середині XIX ст., започаткували кілька головних напрямків соціології.

2.Помітне місце у розвитку східної соціології класичного періоду відіграють ГЗіжмель, Ф. Тьоніс, В. Парето, Ф. Гіддінгс, Г.Лебон. Л. Уорд, У. Мак-Дугал. Наприкінці XIX - на поч. XX ст. у ряді країн Європи та США виникає соціологічний психологізм

і. У першій пол. XX ст. посилюється увага до емпіричних досліджень, роз­робляються індустріальна соціологія, доктрина людських відносин, соціологія управління, закладаються теоретичні основи сучасного менеджменту. Активно вивчається громадська думка (Інститут Геплапа),

4.Головними теоретичними підходами в соціолога XX ст. є структурний функ­ціоналізм, символічний інтеракиіонізм, феноменологічна соціологія, етнометодологія, структуралізм і постструктуралїзм, неофункціоналізм, технократизм. До певної.міри ці підходи доповнюють один одного. Водночас між ними є значні відмінності, які впливають на способи вирішення теоретичних питань.

5,Щодо розвитку української соціологічної думки, то найтриваліший ГЛКави припадає на протосоціологію (від княжої доби до 60-х років XIX ст.). Безпосередньо її становлення і розвиток пов'язан із представниками Кирило-Мефодіївського Братства і. такими постатями, як С.Подолинський, М. Драгоманов, М. Зібер. !. Франка, М. ірушевський, Б. Кістяківський та ін.

6. Розвиток вітчизняної соціології після більшовицької революції 1917 р. не припи­нився, хоча й був неоднозначним. Найбільш активно соціологічні студії в 20-30 ті рр. проводились українськими вченими, які перебували в еміграції. Лише з 60-хроків XX ст. соціологія емпірична, а пізніше й теоретична почала відроджуватись в Україні. Сьогодні, вона представлена серйознішії вчені Інституту соціології НАН України і багатьох центрів вищих закладів освіти.

(7Г) Запитаннядля роздумів, самоперевірки, повторення

1. Що сприяло виникненню і розвитку соціології як окремої науки?

2. Яка роль О .Коша у становленні соціології?

3. .Який метод лежить в основі соціологічних поглядів Г. Спенсера?

4. Чому К. Маркса називають класиком соціології?

5. Який вклад у соціологію зробив Е. Дюркгейм?

6. Хто був творцем розуміючої соціології і і еорії соціальної дії?

7. Назвіть перших представників соціологічного психологізму?

8. Чим зумовлена поява у XX ст. різних соціологічних шкіл і концептуальних напрямків у соціології?

9. Хто започаткував і розвивав соціологічну думку в Україні у XIX ст.?

і 0. У чому полягають особливості розвитку вітчизняної соціології XX ст.?

11. Які основні етапи свого розвитку пройшла соціологічна думка України?

12. На що націлює Указ Президента України від 25 квітня 200) р. "Про розвиток соціологічної науки в Україні"?

РОЗДІЛ 2.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГИ б І

ТИМ А З

Фундаментальною категорією соціології с категорія "суспільство ". Саме соціологія покли­кана відповісти на питання: що таке суспільство, що є причинами його виникнення, що є його головкою сутністю, які основні засади (закони) , його розвитку і функціонування, як співвідносити я поняття "суспільство", "держава", "країна"}' |§| Різні аспекти суспільства як соціального феном - етапи його розвитку, структури, типології, |1§| взаємодії та взаємовідносин людей, соціальних §(|| спільнот, інститутів та організацій, джерела і 1І1 напрями соціальних, змін, соціологічного розвитку, соціального прогресу, модернізації є предметам

багатьох сучасних досліджень- Про деякі з них і йдеться в цьому розділі. Зосереджено увагу на ознаках, рисах різних видів суспільства, характерних особливостях сучасного суспільство.

|_] План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу;

3.1, Сутність та типологія суспільств.

3.2. Розвиток суспільств.

3.1. Сутність та типологія суспільств

"Суспільства" є буденним поняттям, зміст якого більшість людей ніколи і не намагається сформулювати. Суспільство оточує нас. постійно. Інтуїція з приводу суспільства підказує нам Ери узагальнених уявлення:

1} суспільство - це. люди ( тобто це не одна людина );

2) ці люди чимось об'єднані, що дає 'змогу відрізняти "наших" від "не-на-ших";

3) для людини суспільство є необхідним і і вигідніш}.

Суспільство уявляють ^>як якесь організоване ціле, правила якого краще не порушувати, якщо хочеш в ньому залишатися; ^як якась сила, протистояння якій може маги наслідком покарання: "=>як природна атмосфера, яку не обира­ють, але мають в ній дихати.

РОЗДІЛ ,

Відомо, наприклад, що Арістотель і Платан поняття суспільства і держави використовували як тотожні. В епоху Середньовіччя панував погляд, що суспільство виникло внаслідок Божественної волі. В епоху Нового часу виникнення сусгальства намагались пояснити заключенням суспільного договору між людьми. О.Конт розглядав суспільство як функціонуючу систему, яка ґрунтується на поділі праці. Г.Спежер під суспільством розумів композицію усілякого роду ідей, вірувань і почуттів, які реалізуються через індивідів. Е. Дюркгейм вбачав у суспільстві над індивідуальну реальність, що ґрунтується на колективних уявленнях. За М. Вебером, суспільство - це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних дій.

♦ 3 точки зору соціології, суспільство - це особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя. Воно охоплює всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державно-територіальних кордонів. Суспільству властиві такі механізми саморегуляції, які дозволяють йому підтримувати свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкоряти своїй логіці поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть на відповідній території, відтворювати у своїх діях єдину тканину численних соціальних взаємодій. До основних ознак суспільства (тобто стійких характеристик, які дають змогу відрізняти суспільство як цілісне соціальне утворення від усіх інших - соціальної реальності, соціальних відносин, інститутів, спільнот, культури) належать:

# територія, на якій відбувається консолідація соціальні®:, зв'язків;

♦ універсальність, тобто різносторонній його характер, що передбачає що
воно включає в себе всю багатоманітність соціальних зв 'язків, відносин, всі
соціальні, інституті-/ та спільноти в рамках певного територіального
простору:

$ автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок високого рівня внутрішньої саморегуляції, що забезпечує підтримку та постійне відтворення складної системи соціальних взаємин;

Ф інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів, правил тощо), яку називають культурою.

('УСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА 63

Суспільство як цілісна система має свою внугріїш «о структуру, складається з певних підсистем, які кзасмодіюгь одна з одною це, зокрема: правовії; демогра-/фічна;еконамічна - відносини в прогресі матеріального вирсюніщптухщіссіьна - взаємодія класів, соціальних груп, верств;політична - діяльність державних організацій, політичних інститутів, партій та об 'єднань;духовна - розвиток і взаємодія суспільної свідомості, науки, мистецтва, освіти, рачігії тощоХажш підсистема складається у свою чергу, із своїх власних блоків і елементів, які виковують свої функції тішеного соціального оргаиізма.

Людські суегшгьслта є дуже різними. Людина, раптом перенесена з Канади в плем'я, яке живе в джунглях Амазонки (чи навпаки), була б спантеличена новим соціальним оточенням і не змогла б поводитеся адекватно. Тому кожне людське суспільство - це спеїіифічнийвиїшиксощологічному розумінню.

Водночас соціологічне розуміння потребує порівняння різних суспільств у деяких аспектах, такі порівняння дають змогу відшукати дещо спільне між різними суспіль­ствами.

Якщо спресувати всю історію життя на планеті в один рік, то перші живі істоти сучасного типу умовно з'являються лише о 23.53. Зі грудня від початку цього року, а перші цивілізації-ішше за хвилину до закінчення року Але, незважаючи на такий мізер­ний відтинок часу, культурні та соціальні зміни є вражаючими:

* 15 тисяч років тому наші пращури почата практикувати репігійні ритуали та
малювати на стінах печер;

" 11 тисяч років тому деякі з них почали одомашнювати тварин та рослин; ^ж 6тіюяч[Х}ківтоліулюдііпочімаютьжштиумісгпах,ділиппісязатипашізанягпь, на класи, створювати економічні та пвліишші інститути;

* близько 250 років тому розпочинається індустріальна революція, яка
реформувала світ навколо нас у світ фабрик та літаків, ядерних реакторів,
глобальних комунікацій і т.п.

Історію людства можна класифікувати через обмежену кількість базових типів сустльств. Наукове порівняння передбачає виділення основних параметрів, та підставі яких створюється класифікація основних видів конкретних виявів феномена, що до&тіджуєткя. Суспільство є скл

на класифікація не може його охопиш. Соціолога змушені з різноманітних ознак, харак­терних для суспільства, обирати лише окремі, на підставі яких вони створюють свою

ТИПОЛОГІЮ.

Іноді за головну ознаку обирається наявність писемності, і тоді всі суспільства поділяють па дописьменні і письменні, які володіють абеткою та фіксацією звуку у матеріальних носіях; & клинописних таблицях. 0берестяних грамотах, Ф книгах, Фгазетах, &камп 'ютерах.

64™ "~1>оІДО7ІГ

Інша типологія поділяє всі суспільства на два класи - прості і складні. Критерієм у ньому випадку є кількість рівнів управління та ступінь соціальної диференціації. Прості суспільства - це ті, де немає керівників та підлеглих, багатих та бідних (первісні племена), складні суспільства - це суспільства, де є кілька рівнів управління, декілька соціальних верств населення, що розташовуються зверху вниз із зменшенням доходів.

З появою складного суспільства у світі формуються окремі країни, держави. "Суспільство'", "держава" і "країна" ■- поняття близькі, але не тотожні. За об'ємом вони можуть збігатися, але вони обов'язково різняться за змістом, оскільки віддзеркалюють різні сторони одного й того ж.

Характерним для соціології є розподіл суспільства на традиційне та індустріальне. В основі цієї типології лежить критерій способу здобуття засобів

існування. Найдавніший з них — полювання та збирання. Відповідно виділяють суспільство первісних мисливців та збирачів. Цей період в людській історії ще на­зивають щютаеуспшьсттм або періодом людського стада.

^Протосуспільство має лише декілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв'язках. Соціальні ролі тут одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не включає віру у всемогутнє божество, яке втручається у людські справи, людина вважає, що навколишній світ населений духами, які треба брати до уваги, але ублажати їх не обов'я­зково. Соціальна структура цих суспільств є простою, а культура не диверсифікованою. Поширеним є стереотип, що життя у первісному суспільстві дуже тяжке і складне. Ймовірно, що це не так. Потреби цих людей доволі прості, людина потребує неба­гато часу для того, щоб підтримати свій життєвіш цикл. На думку соціологів, це найбільш "лінивиіГ тип суспільства.

СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА 65

Людина завжди покладалася на полювання та збирання певних культур для виживання. Всі суспільства користувалися цією технологією декілька тисяч років тому, але ще й сьогодні залишилися ізольовані суспільства (наприклад, деякі племена у Центральноавстралійській пустелі), які активно практикують саме цей спосіб життя. Таке суспільство складається з маленьких груп (ймовірнотому, що навколишнє середовище не може підгримувати великі скупчення людей, які покладаються лише на збирання їжі або полювання). Ці первинні групи рідко перевищують кількість 40 членів. Контактів між групами майже немає. Група є однією сім'єю. Сім'я є фактично єдиним інститутом цього суспільства. Вона виконує багато функцій, які пізніше беруть на себе інші інститути: виробництва, навчання, захисту групи. Політичних інститутів немає: статуси в таких суспільствах в основному рівні, хоча іноді індивід з великим авторитетом береться виконувати функцію управління суспільними справами, більшість рішень приймається общиною. Ці суспільства постійно рухаються, оскільки вони завжди повинні збирали і полювати на нових територіях. А тому власність їх обтяжує. Вони беруть із собою у мандрівки обмежену кількість речей. Немає статусу власника, немає власності. Знайшовіни якусь їжу, людина завжди ділиться нею зі своїми родичами. Військові конфлікти є рідкісним явищем у таких суспільствах, ймовірно через те, що вони не мають за що боротися.

^^~*°>~~^**~~ Увага! ^^^%'^^^

^~*-*~*°****^ Сьогодні менш як чверть мільйона людей у світі живуть і і ^"""""""'"'■'-ч^ ^ч<^*^^_ полювання та збирання їстівних рослин. Це становить тільки одну тисячну ^^•^^

^*°***^*~^_щ^^ відсотка від сучасного населення Землі _^~>**~*°*~"^~

На зміну протосуспільству приходить традиційне або доіндустріальпе аграрне суспільство. Виникненню сільськогосподарського виробництва сприяв розвиток перетворюючих функцій людний,

Завдяки становленню та розгортанню виробництва з'явилася можливість за допомогою знарядь праці, створених людиною, отримувані продукти, яких не було в природі, Поступово з полювання виникає тваринництво>, коли люди впевнилися, що приручити тварин більш економічно, ніж здобувати їх на полюванні. Із збирання виростає городниц­тво, а з нього - землеробство, тобто інтенсивне та систематичне вирощування сільсько­господарських культур.

Із хліборобством пов язують зародження держави, міста, класів, писемності — пере­хідних ознак цивілізації. Вони стали можливими за умов переходу від кочового до осідлото способу життя. Значна частина людей вже може не працювати на землі, спеціалізуючись на виконанні інших соціальних ролей, які задомовленістю визнаються необхідними у суспільстві, З'являються міста. Вони, як правило, складаються з людей, які безпосередньо або опосередковано обмінюють свої спеціалізовані послуги на продукти сільського господарства. Набувають сили політичні інститути, влада зосереджується в руках одного індивіда, виника­ють спадкові монархії. Влада монарха, як правило, абсолютна. Від нього залежить життя і смерть його підданих. У найбільш розвинутих аграрних суспільствах з'являються інститути суду та урядової бюрократії. Багатство в таких суспільствах поділено нерівномірно, виникають класи. Релігія набуває рис окремого соціального інституту, в межах якого діють люди, ідо ви­конують спеціалізовані соціальні ролі і часто мають значний політичний вплив. Релігії аг­рарних суспільств включають, як правило, віру в «сім іо» надприродних істот,

серед яких обов'язково є найстарша і найважливіша. Ця віра обумовлена земним досвідом політично-їєрархізованого суспільства абсолютної монархії. З'являються і поступово еволюціонують економічні інститути, зокрема, торгівля. Гроші використовуються як еквівалент обміну. Аграрні суспільства фактично постійно перебувають у етані війни, а це вимагає ефективної воєнної організації. Вперше з'являються регулярні армії. Потреба в транспортуванні та комунікаціях у цих великих суспільствах веде до розвитку мережі доріг та судноплавства. Таким чином, первинно ізольовані суспільства, які розвиваються на базі аграрного виробництва, мають більш складну соціальну структуру та культуру, ніж попередні. Кількість статусів у суспільстві збільшується, зростає кількість населення, виникають міста, формуються нові інститути, політична та економічна нерівність дедалі більше стають невід'ємною рисою соціальної структури. Культура стає більш диверсифікованою. Характерною рисою аграрного суспільства є інерційнісіь, несприйняття новацій. Поведінка індивіда жорстко контролюється, регааментусгься звичаями, нормами та соціальЕШМи інститутами. Всі соціальні утворення освячені традицією, вважаються незмінними. Крамольною є сама думка про можливі перетворення, зміни.

Ф Отже, традиційне аграрне суспільство - це суспільство і малорухомими
соціальними структурами, з таким способом соціокультурної регуляції,
$& ... "

^ який пазується на традиції,

Індустрїаліт як спосіб виробництва з'явився в Англії приблизно 250 років тому і відтоді поширився на всі країни світу, абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств.

Індустріалізм грунтується на використанні наукових знань у виробничих технологіях. Він стимулює використання нових джерел енергії, дозволяє машинам використовувати ту роботу, яку до того було покладено на людей і тварин. Це високо ефективна стратегія ви­живання, яка дає змогу невеликій частині населення годувати більшість. Оскільки винахо­ди та відкриття грунтуються одне на одному, рівень впровадження технологічних новацій у процес виробництва швидко зростає. Мові технології: парова машина, двигун внутріш­нього згоряння, атомна енергія - стимулють зміни в економіці та інших інститутах.

На відміну від інших суспільств, індустріальне суспільство знаходиться у стані швид­ких соціальних змів. Як правило, індустріальні суспільства є достатньо великими. Вони високоурбанізовані, в усіх розвинутих індустріальних суспільствах населення живе або в містах, або навколо них, де зосереджено більшість робочих місць. Суспільний розподіл стає набагато складнішим, комплексним, створюються спеціалізовані типи робіт. Більшість статусів є набутими, а не приписними: індивіді, може народитися в сім^чїбагатія чи бідняка, активно діючи, він може досягти високого статусу чи, навпаки - скотитися вниз по соціальній драбині. Сім'я втрачає багато своїх звичних функцій. Вона перестає бути лан­кою виробництва і більше не несе відповідальності за освіту молоди. Родинні зв'язки стають слабшими. Індивід живе, у своїй нуклеарній сім'ї, окремо від родичів. Послаблюється вплив релігії як соціального інституту. Життєвий досвід індивіда стає більш різноманітнішим, а тому люди починають при гримуватись різноманітних, 'толі конкуру­ючих цінностей та вірувань. Тому традиційна релігія втрачає своє значення як унікальне джерело морального авторитету. Самостійним важливим інститутом стає освіта. ! і [дустріальне суспільство погребує масової грамотності, освіта стає швидше обов'язковим елементом функціонування суспільства, ніж показником елітарності тої чи іншої соціальної

РОЗДІЛ 3.

( УСПШЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМІ

групи. На ранніх стадіях індуетріалізму є глибока прірва в прибутках багатих та бідних. Ллє загальна тенденція індустріальних суспільств полягає в поступовому зниженні напру­ження соціальної нерівності. Спадкові монархії поступаються місцем більш демократич­ним політичним інститутам.

Хоча готовність до збройного конфлікту сягає якісно нового рівня, реальні воєнні конфлік­ти виникають, як правило, рідше. Соціологи з'ясували, що доіндустріальиі європейські суспільства впродовж декількох стопіть знаходилися в стані воєнного конфлікту в середньому

РОЗДІЛ 3.

кожні два роки. Натомість більшість індустріальних суспільств сучасної Європи втягувалися у воєнні конфлікти тільки два рази за сто років. Війна може виявитися руйнівною для розвинутих індустріальних суспільств. У ядерному військовому конфлікті людство може просто не вижити.

В індустріальному суспільстві збільшується кількість вторинних груп -корпорації, політичні партії, державна бюрократія і т.д. Більшість процесів відбуваються в головному у вторинних групах, а не в первинних. Відповідно, значна частина соціальних взаємодій є анонімною і иеперсоніфікованою.

Різноманітні життєві стилі та цінності створюють більш гетерогенну культуру, ніж в доіндустріальних суспільствах. Загальні ж риси індустріальних суспільств подібні. Частково через вплив глобальних масових комунікацій, частково тому, що індустріалізація ставить одні й ті ж вимоги перед соціальною структурою та культурою у будь-якій країні.

Індустріальне суспільство швидко стає домінуючим на планеті. Його тріумф пов'язаний із безпрецедентною ефективністю експлуатації навколишнього середовища, і з перенаселенням, нестачею джерел енергії та інших обмежених ресурсів, проблемами з руйнування традиційних цінностей, масовою анонімністю . Виникають проблеми з адаптацією суспільства до швидких змін у існуючій соціальній структурі.

Різкий стрибок в ракурсі соціокультурної еволюції - саме в такий спосіб можливо охарактеризувати перехід від доіндустріальних (традиційних) • до сучасних (модерних) індустріальних суспільств. Це яскраво демонструє вищенаведена таблиця.

У 70 - х роках XX от., на думку спеціалістів (Д.Бєлл, З.Бжезинський та ін), на зміну індустріальному суспільству приходить постіндустріапьне, правда, не у всіх країнах, а лише в найрозвинутіших. У іюстіцдустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика, інформаційно-комп'ютерні технології і а сфера обслуговування. Безлюдні роботизовані заводські цехи, гігантські супермаркети, космічні станції - ознаки постіндустріаиьного суспільства, яке ще часто називають інформаційним. Глобальні якісні зміни відбуваються у всьому соцїокулмурному комплексі.

Для пості індустріального (інформаційного або технотронного) суспільства характерно: #висунення на перший план (після сільського господарства і промисловості) теоретичної сфери економічної діяльності - сфери послуг; ♦ індивідуалізація виробництва і споживання, визначення провідної ролі науки, знань, отримання і розповсюдження інформації, а також університетів, науковців, менеджерів; •* комп'ютеризація і відкритість суспільства, безперервна освіта і різке зростання творчого начала в праці, професіоналізму, відповідальності. Різницю стартових умов соціального просування визначають вже не расові, статеві або вікові відмінності, а освіта, досвід, майстерність, талант' людини.

і УСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА ло

Увага!

Термін "інформаційне суспільство" запровадив японський

вчений І.Миуда. Таке суспільство характеризується передусім розвитком

виробництва інформаційних, нематеріальних цінностей. Рушійною силою йог

розвитку є використання обчислювальної техніки, розумовий капітал,

безперервна освіта, знання.

Існують й іезші підходи до типологізації суспільств. Зокрема в середині XIX ст. К.Маркс запропонував власну типологію суспільств. Він твердив, що суспільства, які різняться мовою, культурою, звичаями, політичним устроєм, способом і рівнем життя людей, але об'єднані двома вирішальними ознаками - способом виробш-щтва і формою власності, становлять одну суспільно-економічну формацію. Відстала Ефіопія і США — сусіди по формації, оскільки грунтуються на капіталістичному типі виробництва. За К. Марксом, людство послідовно пройшло чотири формації : ♦первіснообщинну, % рабовласницьку, ^феодальну, $капіталістичну, а п'ятою може бути & комуністична.

У 60~х роках XX ст. У. Ростоу виділив такі тини суспільства: * традиційне (аграрне), * перехідне, * промислове, * зріле (індустріальне), * масового споживання. До речі, погляди УРоетоу - одне із джерел теорії індустріального суспільства.

Залежно від своїх уподобань, мети і завдань дослідження соціологи використовують всі наявні типології суспільства.

3,2. Розвиток суспільств

Сучасне суспільство надзвичайно динамічне. Зміни пронизують вс підсистеми і сфери суспільства, всі його рівні, вони є передумовою соціального розвитку. Хоча жодне суспільство не може обійтися без змін, навіть таке, яке свідомо намагається це зробити, тим не менше окремі суспільства чинять більший опір змінам, ніж інші.

За останні 200 років США перетворилися з переважно аграрного суспільства на високо урбанізоване й індустріальне. За той же проміжок часу суспільство пігмеїв бамбугі у Цен­тральній Африці майже не змінилося. Чому? Чому в найбільш важких для життя частинах планети ми зустрічаємо руїни великих цивілізацій? Що спричинило їх розквіт, а потім ко­лапс? Чому в Індії цивілізація зародилася раніше, ніж у Європі? Чому індустріалізм виникає раніше в Європі, а не в Індії? Чи всі суспільства прямують до подібних соціальних форм та спільної долі - постіндустріального способу життя, чи вони будуть різними за формами у майбутньому, так як і в минулому?

Увага! ^*""-~

На всі ці болючі для людства питання були запропоновані відповіді різноманітними соцілогічними теоріями, але жодна з них на сьогодні­шній день не претендує па знання абсолютної істини щодо процесі соціальних змін.

РОЗДІЛ .

Перш за все треба уясиити, в якому сенсі в соціології вживається термін «соціальні зміни», який соціологічний зміст цього терміну. Для цього варта би зробити два уточнення.

По-перше, поняття -соціальні зміни» потрібно відрізняти від поняття «соціальний роз­виток». Поняття «.соціальний розвиток» характеризує лише певний вид соціальних змін, які мають спрямованість на покрашення, ускладнення, вдосконалення і т.п. Однак існує ба­гато інших соціальних змін, які неможливо визнати змінами спрямованими на покращення або вдосконалення, наприклад, виникнення, становлення, зникнення, упадок, перехідній період, перехідний етан і т.п. Це просто зміни, що не несуть в собі ні позитивного, ні не­гативного змісту, вони не спрямовані ні в сторону прогреса, ні в сторону рєгреса. Виходя­чи з них міркувань, в соціології віддають перевагу терміну «соціальні зміни», який не має оціночного компоненту, охоплює широке коло різноманітних змін безвідносно до їх чіткої спрямованості. І !,е поняття фіксує сам факт соціальних змін.

По-друге, соціальні зміни не варта розуміти як взагалі будь-які зміни, що відбуваються у суспільстві. Коли розглядаємо соціальні зміни у соціологічному змісті, маємо па увазі не будь-які зміни, що відбуваються у будь-якій сфері - економічній, політичній, технологічній, а лише зміни в тій сфері, яка є: предметом соціології. Це зміни соціальних систем, соціальної стратифікації, соціальних спільнот, соціальних процесів, соціальних організацій, їх взаємодій.

♦ Отже, за допомогою поняття «соціальні зміни» позначаються зміни, що відбуваються впродовж деякого часу у соціальних спільностях, групах, інститутах, організаціях і суспільствах, в їх взаєминах одне з одним, а також з індивідами. Види соціальних змін можна розглядати за критерієм тих соціальних елементів,

які змінюються. За цією ознакою можна виділити чотири типи соціальних змін.

%> Структурні соціальні зміни --зміни, які торкаються структур різноманітних соціальних утворень. Такими мажна назвати зміни у структурі сім "і(полігамна, моногамна, багатодітна, розширена, иуклеарна), у структурі будь-якої іншої спільності--мало.''групи, професійної, територіальної, нації, суспільства вцілому, зміни в структури влади, у структурі соціокультурних 'цінностей. До цього виду змін можна віднести структурні зміни соціальних інститутів (торгівлі, системи освіти,науки, релігії), соціальних організацій тощо.

•ф Процесуальні соціальні мини - зміни, що торкаються соціальних процесів. Нам постійно доводиться спостерігати зміни, що відбуваються у сфері соціальних взаємодій та взаємовідносин різноманітних утворень: спільностей, інститутів та організацій, особистостей, індивідів. Це відносини солідарності, напруженості, конфлікту, рівиоправ я та підпорядкування, які постійно зна­ходяться в процесі змін.

%> Функціональні соціальні'зміни - зміни, що торкаютьсярізноманітних функцій соц­іальних систем, інститутів, організацій. Так, у відповідності до нової Конституції України суттєві зміни відбулися у функціях законодавчої та виконавчої влади країни:

СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА 11

%> Мотиваційні соціальні шіни - зміни у сфері мотивацій індивідуальної та колективної діяльності. Ймовірно, що характер потреб, інтересів, мотивацій у поведінці та діяльності індивідів, спільностей, різноманітних груп не запишаються незмінними. В'априклад, при переході до ринкових відносин сут­тєво міняється мотиваційна сфера індивідів. На перший план виступають мо­тиви особистого грошового заробітку, прибутку, що впливає на їх поведінку мислення, свідомість.

^ Увага! "~""~"*"—-»^_

^^*~-""Всі види змін пов'язані між собою: зміни одного типу тягнуть за~"~—^^^
«<^"со6ою зміни інших типів. Наприклад, за структурними змінами обов'язково йдуть^>-
—-*^зміни функціональні, за мотиваційними - процесуальні. _^^-""—""*

За характером, внутрішньою структурою, мірою впливу на суспільство, механізмом здійснення соціальні зміни можна поділити на дві великі групи -еволюційні т&революційні. Першу групу складають зміни часткові, поступові, що здійснюються як достатньо стійкі та постійні тенденції до зростання або зменшення якихось якостей, елементів у різних соціальних системах; вони (зміни) можуть на­бувати висхідної або низхідної спрямованості. Еволюційними за своїм характером можуть бути всі чотири види змін, що були описані раніше: •=> структурні, ^функціональні, ^процесуальні та ^мотиваційні.

Усі сфери жштєдіяльності суспільства підлягають в тій чи іншій мірі еволюційним змінам економічне житія, різноманітні спільноти, політичні та організаційні структури, системи цінностей і т.п. Еволюційні зміни можуть бути орі-анізовані свідомо, і в тому випадку вони набувають форми соціальних реформ ( відміна кріпацтва у 1848 р, в Австро-Угорській імперії, реформа П.Сголипгаа на початку XX от. в Росії, економічне реформування у сучасній Україні). Еволюційні зміни можуть відбуватися і стихійним шляхом. Як про таку загальну тенденцію можна говорити про підвищення впродовж останн іх років середнього рівня освіти населення багатьох країн та загальне зменшення кількості неграмотних, хоча в ряді країн ця цифра (за­гальної кіяькосгі неграмотних) залишається довозі високою.

Революційні зміни відрізняються від еволюційних суттєво: & по-перше, тим, що вони не просто радикальні, а радикальні у вищій мірі, вони

передбачають докорінну ламку соціального об 'єкта; ♦ по-друге, - це не часткові, а загальні, або навіть всезагальні зміни; & по-третс, вони, як правило, спираються на насильство. Соціальна революція - предмет дискусій в історії, соціології та багатьох інших суспіль­них наук. К.Маркс називав соціальні революції «локомотивами історії», «моторам» істо­ричного розвитку, В.Ленін трактував їх як «свято всіх експлуатованих та пригнічених», а П.Сорокін назвав російсько-більшовицьку революцію 19 і 7 р, «бійнею», письменник І.Бунін назвав свою книгу про неї «Прокляті дні».

Соціальні зміни включають різноманітні комплексні параметри. .Якщо воду нагріти до 100 °С, вона закипить. Отже, тепло є причиною змін, відповідно можна передбачити, що такі самі процеси відбудуться в подібних обставинах в майбутньому,

72 РОЗДІЛ 3.

Зміни у суспільстві не гак просто вирахувати. Кожне суспільство є унікальним, будь-які зміни - це результат комплексу взаємопов'язаних факторів-технологічних, культурних, політичних, релігійних, економічних і т.п. З'ясувати причину або причини змін у суспільстві через повторення обставин або постановку соціально­го експерименту з метою перевірки наших теоретичних припущень неможливо. Саме через унікальність кожного суспільства іреба бути обережним у використанні досвіду одного суспільства як основи для прогнозів щодо соціальних змін в іншо­му. Соціолога ідентифікують певні специфічні факгори, які у взаємодії з іншими можуть спричинити зміни у всіх суспільствах. Природа та напрямок змін залежить від унікальних умов місця і часу, де вони відбуваються.

Природне оточення суттєво впливає на культуру та соціальну структуру суспільства. Люди, які живуть в арктичній тундрі, виробили інші соціальні форми, ніж ті, які живуть у пустелях або на тропічних островах, Дуже рідко соціальні зміни є прямим наслідком дії природного довкілля, тим не менше таке трапляється. Біля 1500 р. до н.е., наприклад, вулканічне виверження в Егейсь-кому морі створило велетенську хвилю, яка зруйнувала Мінойську цивілізацію на острові Кріт. Взагалі катастрофічні явища можуть спричинити зміни у структурі населення, спровокувати міграції.

Вилив навколишнього середовища на соціальні зміни відбувається в процесі взаємодії соціальних та природних факторів. Суспільства, що розташовані на географічних перехрес­тях, перетворюються на центри соціальних змін. Суспільства географічно ізольовані менше змінюються. Тому не дивно, що найбільш "примітиви?' суспільства в світі знаходяться в гео­графічній ізоляції, віддалені океанами, пустелями, горами, джунглями.

Демографічні шіни. Будь-які значні зміни кількості населення впливають на соціальне життя. Населення, яке зростає швидкими темпами, потребує значних ресурсів. Результат - масові міграційні процеси, які спричиняють культурну дифузію, а іноді військові конфлікти через те, що мігранти займають територію, яка належить іншим народам. Результатом може бути соціальна дезорганізація та конфлікт з приводу обмежених ресурсів у суспільстві. Прикладом може послужи­ти падіння Римської імперії під натиском варварів. Населення, яке зростає повільно або зменшується, створює, проблему виживання самото суспільства.

Зміни у демографічній структурі населення ведуть до соціальних змін. Післявоєнний "бебі-бум" у США привів до диспропорції у демографічній структурі, до необхідності у 50-60-ті роки XX от. збільшити університетський потенціал, У сучасних США це поколін­ня насичує своїми вимогами ринок праці, ринок будівель, інших ресурсів. Покоління не створює певні проблеми для сфери медичного обслуговування людей похилого віку. Медицина повинна зосередитися па проблемах людей похилого віку, геронтологія має певні перспективи для розвитку.

Соціолога ще тільки мають дослідити соціальні наслідки швидкого зростання кількості

населенім Китаю та індії.

ідеї. Яку роль відіграють ідеї, системи вірувань або ідеології в процесі соціальних змін? Це питання одне з найдавніших та найсуперечливіших у соціологічній теорії.

СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА 73

К. Маркс, який вперше поставив цю проблему, аргументовано доводив, що соціальні умови формують певну ідеологію, а не навпаки. З його точки зору не ідеологія соціалізму примушує робітників чинити опір капіталістичному пригнобленню. Саме капіталістичне пригноблення примушує робітників приймати ідеологію соціалізму.

Німецький соціолог М Вебер заперечив таку точку зору. Він твердив, що "протестантська етика" тяжкої праці та відкладеної винагороди сприяла розвитку капіталізму. Неуспіх інших незахідних суспільств у розвитку капіталістичної системи, як він вважав, частково с наслідком відсутності подібної ідеології. Таким чином, він надавав ідеям більшого значення, ніж К.Маркс. Е.Дюркгеїш поділяв таку дужку М. Вебера. Він вважав, що ідеї виникають- із соціальних умов, але вірив, що вони іноді набувають самостійності, незалежності у формі "соціальних фактів", що може мати зворотній вплив на самі суспільні умови, а отже, вия­витися причиною соціальних змін.

Фідеї- виключно важливий елемент соціальних зміну суспільствах, які зорієнтовані на зміни як на спосіб життєдіяльності. Причина полягає у тому, що ми формуємо наше майбутнє в термінах наших уявлень про нього. Наші ідеї визначають те, що ми називаємо потребами і ми діємо, змінюємо наше суспільство у відповідності до потреб, які відповідно детерміновані ідеями.

Події, Термін "подія" соціологи використовують у значенні чогось ненерєдбачу-ваного, якогось випадкового акту, який впливає на процес соціальних змін. Постріл вбтціДж.Кеннеді привів до президентського крісл&ЛіндонаДжонсона і тим самим сприяв не згортанню, а посиленню військового конфлікту у Північно-східній Азії. Крадіжка у готелі "Вотергейт" у Вашингтоні стала початком серії викриттів, які привели до падіння Р.Ніксона та президентства Дж. Форда.

Хоча небагато соціологів намахаються врахувати елемент випадковості як чинник со­ціальних змін, існує переконання, що система в цілому може "визріти" для змін, а окрема "подія" послужити лише спусковим гачком для цих змін. Корупція у верхніх ешелонах влади у США — проблема, яка хвилює американське (і не тільки американське) суспільство. Раніше чи пізніше хтось мав попастися на подібних зловживання:-; посадовими повноваженнями. 'Гак тралилося, що ним став Р.Ніксон. Відсутність належного контролю за використанням зброї врешті-решт повинна була ввалитися в трагедію - трагічно загинув президента Дж.Кеннеді. ¥ Отже, до деякої міри "події" можна пояснити в термінах історичних соціальних обставин. Тим не менше, як правило, випадкова природа "події" ускладнює і без того важке завдання передбачення, прогнозування соціальних змін.

Людські дії. Очевидним джерелом соціальних змін є людські дії, які можуть змінити суспільство незалежно від того, наскільки вони усвідомлені. Доречно говорити про два таїш значимих для процесу соціальних змін дій людей: дії впливових лідерів або інших видатних особистостей, та соціальні рухи або колективна поведінка мас лю­дей.

РОЗДІЛ 3.

Важко переоцінити вплив великої людини на перебіг історичних подій. Саме Ю.Цезар приймає історичне рішення перейти річку Рубікон, здійснити похід на Рим, скинути рес­публіканську форму правління і встановити диктатуру. Саме його дії привели безпосеред­ньо до імперської форми правління . Імперія спадково перейшла до його сина Августа, а пізніше до таких монстрів як Нерон та Калігула. Можливо, якби не було прийняття рішен­ня перейти Рубікон, римську республіку було б збережено, Нерон та Калігула не стали б імператорами, і ціла історія Західної цивілізації розвивалася б інакше ? Ми не можемо поставити експеримент, усунувши Цезаря з історичної сцени.

Історики, біографи обов'язково аналізують дії великих людей і враховують їх у пояс­ненні історичних подій. Соціологи загалом не абсолютизують вплив великої людини на перебіг соціальних процесів. Вони розглядають амбіції та особу лідера як таку, на яку знач­ний вилив здійснює культура, за допомогою якої було соціалізовано цю людину. З точки зору соціологічної перепективи,соціальні зміни, які відбуваються через дії впливових осіб із історії, можна пояснити дією глибинних соціальних сил. Цезарю вдалося зруйнувати Римську республіку саме через те, що вона вже "внзрма" для руйнації, за 50 років до цієї події сама думка про таку руйнацію була б неприпустимою. Якщо б не Цезар, хтось інший спробував би це зробити.

Роль колективних дій в процесі соціальних змін не викликає сумнівів. Колективна поведінка (мода, чутки, бунти) та соціальні рухи (такідкі ставлять собі за мечу реформувати суспіль­ство або навіть здійснити революцію) являють собою спроби людей змінити соціальне середовище. Широкомасштабні рухи - такі як рух за національне визволення, за громадянські права, за релігійну трансформацію - є важливим джерелом соціальних змін.

Технологія - практичне застосування наукових знань як основне джерело соцішіьних змін. Більшість технологічних новацій грунтується на вже існуючих наукових знаннях. Чим розвинутішим є суспільство, тим більш прискореним буде теми технологічних змін. Чим прискоренішими с технологічні зміни, тим більш значними є соціальні 'зміни, які їх супроводжують.

Технологічні зміни впливають на всі сфери відносин у суспільстві. Розвиток медичних технологій продовжує життя людини з тим вносить значні зміни в структуру населення. Новації в індустріальних технологіях витісняють тисячі робітників із своїх робочих місць. Культурна дія набуває нових форм через такі новації, як радіо, телеопчєшія, інтернет, і т.д. Продовжується процес освіти, соціалізація набуває рис перманентної ресощалізації.

Вплив технологій на суспільство оцінюється настільки високо, що деякі соціологи спираються у своїх концепціях на принцип технологічного детермінізму як на основний принцип пояснення змін у культурі, соціальній структурі і навіть історії суспільства в цілому. Американські соціологи К.Каммайер, Г.Рітцер та Н.Йетман роїрізияють три способи, за допомогою яких можна ідентифікувати соціальні зміни, зумовлені змінами технологічно­го характеру.

Ч> Пертий спосіб: зміни в технології створюють проблеми соціального порядку, які потребують певних дій зі сторони людей. Суттєві-технологічні зміни вимагають формування нових соціальних норм, ролей для індивідів та цілих трудових колективів, формування нових цінностей. Так формується культурний лаг, тобто розрив між існуючими нормами, ролями, цінностями і новими вимо­гами, що обмовлені новою технологією.

СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА 75

ЬДругий спосіб: нова техніка, нові технології створюють нові можливості для індивідів та груп в їх діяльності, спілкуванні. Нові можливості соціальної комунікації створені завдяки телефонізації, сприяли поширенню телебачення.

'Ь Третій спосіб: нові технології, як правило, створюють нові форми взаємодії між людьми та різного роду спільнотами. Роботизація технологічних, процесів значною мірою впливає на взаємини робітників у колективі. Спілкування за допомогою телефону суттєво змінило наші форми взаємодії із знайомим, та незнайомими людьми.

Процес соціальних змін в сучасному світі відбувається під могутнім виливом складних та неоднозначних процесів глобалізації, які мають як своїх палких прихильників, так і не менш затятих противників. Виступи так званих анти-глобалістів відбувалися наприкінці XX та на початку XXI століть у різних куточках світу.

Увага!

У соціологічному аспекті глобалізацію трактують як

оагатосторонній процес взаємного поєднання структур, культур і суб'єктів

у світовому масштабі, розмивання географічних меж еоціокультурних норм, як

інтенсифікацію соціальних відносин у світовому масштабі та

посилення взаємозалежності суб'єктів.

Інтенсивність та стрімкість зближення країн і континентів завдячують нині насампе­ред новим технологіям, досягненням у галузі електроніки та інших передових галузях науки. Використання супутникового зв'язку, факсу, інтернету, сотових телефонів зробило світ набагато тіснішим. Як відзначають вчені-фугурологи з Римського клубу, розвиток пе­редових технологій у сфері комунікації є однією з головних і найпотужніших складових глобалізації, яка створила передумови для виникнення нового так званого "інформаційного суспільства". Складність, суперечливість, стрімкість глобалізації породили багато побоювань і міфів щодо її впливу як серед пересічних громадян, так і серед політиків, вчених і громадських діячів 3 одного боку, процеси глобалізації сприймаються якфатальні й неминучі. Вони настільки універсальні й одноеітрямовані, що нівелюють усі відмінності у розвитку країн. З іншого боку, вони сприймаються як далеко не всесильні, як такі, що здатні відступити, іташтовхітувшись на протидію національних цінностей, і спричинити ще більшу економічну диференціацію та культурну відчуженість між окремими країнами, між Північчю і Півднем, між цивілізаціями.

Перелік специфічних факторів, які впливають на процес соціальних змін, можна продовжити. Проблема полягає у тому, чи можна серед означених факторів обрати один -найвшшвовіший, найголовніший у поясненні нього процесу. Один з відомих американсь­ких соціологів свого часу писав: "Будь-яке твердження про те, що процес соціальних змін може бути детермінований економічними інтересами, ідеями або конкретною особою, географічними обставинами неприпустима. Всі подібні теорії, що пояснюють суспільство з допомогою одного-сдиного фактору, відносяться до дитячої стадії розвитку соціальної науки. Кожен окремий фактор залежить від численних інших".

Конкретні умови існування суспільства детермінують, які фактори є
прийнятними, які неприпустимими, а які можна прийняти у змінених формах.
76 РОЗДІЛ 3.

Жителі Сахари, для яких велика рогата худоба є ознакою і формою добробуту відмовилися від "раїрональної" практики вирощування худоби, яка бпривела до змен-Шбінщїгогщгів'яхудоби на користь її фізичних параметрів. Іслам у багатьох регіонах Африки приймався охочіше, ніж християнство переважно через те, що він не сприй­мався як "біла" релігія, а також тому, що дозволяв полігамію, яку переважно практи­кували африканці.

Для пояснення процесу соціальних зміг? існують численні теорії, які можна згрупувати по чотирьох основних категоріях: еволюційні, циклічні, функціональні та конфліктні.

Еволюційні теорії Грунтуються на припущеннях, що суспільства поступово розвиваються (еволюціонують) від простих до складніших форм. Це підтверд­жується антропологічними та історичними дослідженнями

Починаючи від О.Копта, соціологи вважали, що суспільства еволюціонують лише в одному напрямку, що у кожному суспільстві проявляється однолінійний розвиток -- процес віт простого до складного, від гіршого до кращого. Вони розглядали зміни як позитивні та доброчинні, оскільки еволюційний процес передбачав, що суспільства обов'язково сягають нових рівнів цивілізованості.

Еволюційний погляд на соціальні зміни спирався на теорію ЧЛарвіна, яка продемонст­рувала, що всі нові природні форми еволюціонують від своїх предків в напрямку більшої складності. Г.Спексер використав принцип дарвіністськоїтеорії "виживає більш пристосо­ваний" в аналізі суспільства. Він твердив, що західні "расіГ, "класі?', "суспільства" вижили та еволюціонували до вищих рівнів, ніж незахідні, оскільки вони були красне адаптовані до умов виживання. Ця точка зору, відома як соціальний дарвінізм, поширювалася в кінці XIX ст. у Європі та США до початку Першої світової війки і використовувалася для виправдову­вання панування білих над небілими, багатих над бідними, сильних над. слабими.

Такі еволюційні погляди виправдовували колоніальне правління над "відсталими наро­дами". Етноцентричні вірування стосовно того, що всі суспільства еволюціонують лінійно в одному напрямку - до вершин західної цивілізації, забезпечували розвиток ідеології, яка ви­правдовувала політичні та економічні інтереси колонізаторів. Примусове поширення західної культури розглядалося як "місія білої людини" - благородне завдання внесення вищих форм цивілізації в "життя відсталих народів".

Однією з вад еволюційної теорії однолінійного розвитку є те, ш.о вона описувала, а не по­яснювала соціальні зміни. Друга проблема полягала у тому, що ця теорія грунтується на по­милкових інтерпретаціях даних. Напрямок західної історії етноцентрично задавався як "прог­рес" через те, що брався лише один аспект змін - технологічний або економічний розвиток.

Пізні версії еволюційного підходу до розвитку суспільства розглядають цей процес ляше як тенденцію, а не як універсальній закон, і не акцентують свою увагу на аналогіях між сус­пільством та живими організмами. Сучасні антропологи визнають, що процес соціальних змін може бути полілінійяим, інакше кажучи, суспільство може розвиватися в різних напрямках:, не обов'язково так само, як якийсь ідеальний взірець (західна чи східна цивілізація). На відміну від попередніх версій еволюційної теорії, зміни не обов'язково означають "прогрес".

Циклічні'теорії'соціальних змін фокусують свою увагу на циклічній природі змін, що виявляється є періодичному розквіті та занепаді цивічізацїї.

Припущення, що західна цивілізація с верхівкою розвитку, досконалості, виглядає в таких теоріях проблематичним. З'являється навіть питання, а чи не приречена вона так само, як всі інші, до занепаду.

Якою це так, то які сили можна вважати відповідальними за циклічність змін у суспільстві?

Одним із засновників теорії циклічного розвитку вважають О.Шпенгяера. На його дум­ку, цивілізація подібна до біологічного організму і маг такий самий життєвий цикл: • народженім, 'дитинство, 'зрілий вік,'старіння, «смерть.Вся творча активністьприпадає на ранні стадії циклу, по мірі розвитку, з набуттям рис зрілого організму, цивілізація втрачає свій початковий запал, стає більш матеріалістичною і, нарешті, занепадає. Події, що відбува­лися на очах О.Шненглера на початку XX от. - війни, конфлікти, соціальний розклад, свідчи­ли, з його точки зору, про те, що західні суспільства вступили в стадію гниття та розкладу.

Дещо детальніше ця теорія була розроблена англійським істориком/!. Тойїібі. Він вважає, що ключовим концептам теорії мас бути зв'язок "виклик - реакція". Кожне суспільство сти­кається з викликами, що йдуть від навколишнього середовища, пізніше - від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Реагування на ці виклики в кінцевому рахунку і визначає "долю" суспільства. Віхи цивілізованості - це успішні реакції на більшість викликів, якщо суспіль­ство не спроможне реагувати на виклики - воно вмирає.

Циклічні теорії соціальних змін, на перший погляд, більш привабливі, оскільки намага­ються пояснити очевидний факт: всі цивілізації минулого мали зяєш і падіння. Але це зовсім не означає, що історичний і соціальний розвиток обов'язково циклічні. Природний факт, що сонце піднімається та сідає за горизонт кожен день, дає нам можливість передбачити, що подібний процес відбуватиметься у майбутньому. Зміни у суспільстві, тим не менше, не можна звести до таких беззаперечних "законів". Твердити, що циклічні зміни спричинені тенден­цією до змін, що відбуваються циклічно,означає нічого не пояснити, так само, як не пояснює "автоматична тенденція" рух автомобіля. Ці теорії також занадто сильно покладаються на містичні сили (такі як "доля") і не приділяють уваги людським діям.

Т.ІІарсонс розглядає зміни як щось таке, що порушує соціальну рівновагу, з однієї сторо­ни, але в такий спосіб, що в кінцевому рахунку створює якісно нову соціальну рівновагу По мірі того, як суспільство ускладнюється, в ньому відбуваються два процеси змін. По-перше, відбувається процес диференціації (виникають різноманітні інститути, які беруть на себе виконання тих функцій, що раніше були недиференціііоваш). Ці нові інститути мають бути пов'язані один з одним, на цей раз у процесі інтеїрації. Нові норми, наприклад, повинні ре­гулювати відносини між школою та сім'єю, повинні з'явишся так звані "посередницькі інсти­тути" (суди), чиє покликання - вирішувати конфлікти між частинами системі.

Вадою таких фушщіоналістських теорій є все ж таки зосередження радше на соціальній статиці, а не на динаміці. Функціоналісти аналізують інстдау-щональш зміни, яга мають місце лише у сучасних суспільствах.

Теорії конфлікту проголошують основним джерелом соціального розвитку

є суперечність конкуруючих у суспільстві інтересів. К.Маркс наприклад, декларував, що "насильство - це повитуха історії", а Мао Цзедун писав, що "зміни приходять у суспільство через греку рушниці". Суспільству властивасоціальна нерівність, що неминуче породжує конфлікти і несталість суспіль­ства. В цьому плані загальними рисами суспільства є не стабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення.

Напруженість щодо розподілу обмежених ресурсів та цінностей звичайно веде до соціальних змін. Але конфліктні теорії не беруть до уваги всі форми соціальних змія. За допомогою такої теорії можна пояснити, яким чином феодалізм було замінено на капіталізм, але вона не пояснює, чому такий драматичний ефект на розвиток суспіль­ства справляє технологія, чому змінюються форми сімейної організації.

Отже, окремі теорії, що намагаються пояснити соціальні зміни, є неза­довільні. Циклічні теорії занадто суб'єктивні і не пояснюють, як і чому відбуваються зміни. Однолінійні еволюційні теорії теж неприйнятні, оскільки грунтуються на помилкових припущеннях щодо іншій, культур. Поліпінійні ево­люційні теорії визнають генеральну тенденцію: суспільства в цілому розвиваються від малих і простих до великих і складних. Це відбувається по-різному, але обов'язковим компонентом має бути спосіб виробництва. Ці теорії допомагають пояснити, чому відбуваються зміни, але вони не торкаються таких важливих явищ у житті суспільства, як війни, революції і т. п.

Функціоналіст еькі теорії та теорії конфлікту доповнюють одне одного. Ба­зові тези двох теорій прямо протилежні:

Р.Дарендорф зауважив, що хоча всі ці твердження є істинними, вони можуть здаватися суперечливими. Причина цього парадоксу полягає у суперечливій природі самото суспільства. Суспільства - це стабільні, цілісні системи, але вони переживають періоди конфліктів та постійно змінюються. Функціоналі-стський та конфліктний підходи фокусують свою увагу на різних аспектах соціальної реальності: переважно на статиці або переважно на динаміці.

СУСПІЛЬСТВО Як СОЦІАЛЬНАСИСТЕА

Немає такого аргументу, який би став на перешкоді об'єднаній обидвох під­ходів до розгляду процесу соціальних змін: внести принцип напруженості з конфліктної теорії до функціоналістичної теорії- Конфлікт може бути функціональним для соціальної системи, оскільки він попереджає стагнацію (застій ) та стимулює необхідні зміни. Еволюційна теорія в її політичній формі доповнює конфліктний та фушщіоналістський підходи.

ШПроцес соціальних змін, що відбувається впродовж періоду переходу суспільства від доіндустріалізованої до індустріалізованої форми житія, носить назву модернізації. Модернізація - це приклад одного з найбільш значних соціальних зрушень. Вона охоплює кардинальні зміни соціальних інститутів та способу життя людей. її основою виступає розвиток та поширення культури "модернітГ : #ринкових відносин, ♦раціональних цінностей, ^розрахунку та орієнтації на грошовий успіх, бізнес, систему загальнолюдських цінностей.

За умов модернізації на перший план висуваються технологічні та економічні тенденції у розвитку суспільства:

> перехід від простих традиційних методів виробництва ( ткацтво вручну) до викори­стання наукових знань та технологій (впровадженняу виробництво механічних ткаць­ких станків):

> у сшьско.т' господарстві перехід від вирощування на невеликих земельних ділянках всього необхідного для власного споживання до створення комерційних сільськогосподарських підприємству. Це передбачає оплату за врожай наявними грошима, купівлю несіпьсько-господарської продукції па ринку, використання прану найманих робітників;

> у промисловості - заміна праці з використанням сили тварин і людей працею машин, замість плугів з волами - трактори, якими управляють наймані робітники;

> урбанізація;

> вплив на суспільство нерелігійних ідеологій (комунізм, націоналізм);

> втрата сім'єю своєї "виробничої" функції Родинні групи розпадаються на маленькі, иуклеарні сім "і. Основою шлюбу стає особистий вибір, а не вимоги батьків;

> підвищення, рівня грамотності населення, формування офіційних навчальних закладів;

> виникнення нових форм адміністративної організації (бюрократії що пов 'язані із дер­жавною службою).

Всі ці зміни і багато інших відбуваються в процесі модернізації суспільства. Соціологи розрізняють два типи модернізації - органічну та неорганічну.

Органічна модернізація є моментом власного розвитку країни та підготована всім ходом попередньої її еволюції. Як приклад - перехід Англії від феодалізму до капіталізму в результаті промисловоїреволюціїXVII ст. Така модернізація по-

РОЗДІЛ 3.

чинається не з економічної політики, а і культури, зі зміну суспільній свідомості. Модернізація відбувається природним шляхом, внаслідок змін в укладі життя, традиціях, світогляді та орієнтаціях.

Неорганічна модернізація - це відповідь на зовнішній виклик зі сторони більш розвинутих країн. Це шлях "доганяючого "розвитку - спроби правлячої верхівки перебороти історичну відсталість та уникнути залежності від більш розвину­тих іноземних держав. Росія, яка внаслідок татаро-монгольської навали була відкинута у своєму розвитку; на декілька століть, неодноразово намагалася наздогнати передові країни. Саме таку мету мали петровські реформи XVIII ст., сталінська індустріалізація 30-х років, перебудова 1985 р. та економічні рефор­ми, що почалися після 1991 р. в Україні.

Неорганічна модернізація іде шляхом закупівлі зарубіжного обладнання та патентів, запозичення чужих технологи (іноді і шляхом економічного шпигунства ), запрошення іноземних спеціалістів, навчання своїх робітників за межами країни, іноземних інвестицій.

Відповідні зміни відбуваються і в соціальній та політичній сферах: на відміну від органічної модернізації, неорганічна починається не з культури чи змін у суспільній свідомості, його підготовки, а з економіки та політики. Неорганічна мо­дернізація починається з політичних курсів, іде від верхівки юіадної піраміди. Ще у XIX ст. в Росії інтелі генція розкололася на "західників" та '"слав 'янофілів'. Перші виступали за прискорену модернізацію та механічне перенесення західних взірців, другі - за самобутній шлях розвитку, органічну модернізацію. Чисельність перших виявилася недостатньою для того, щоб просвітити, перебудувати широкі маси на користь раціональних цінностей модернізації.

Говорячи про модернізаційиі процеси, трансформацію українського суспільства, не забудемо, що воно тривалий час розвивалось як тоталітарне, тобто уніфіковане суспільство, де небажані для правлячих суб'єктів соціальні відхилення безжалісно припинялися, а люди, групові взаємодії і соціальні процеси знаходилися під постійним контролем. Тому й зараз, на початку XXI ст., громадяни ведуть себе інертно, невільно, не відчувають, що вони можуть щось змінити в суспільстві.

Українське суспільство нібито знаходиться в стадії запізнюючої модернізації, тобто йому слід зробити те, що в умовах соціалістичного розвитку не було зроблено. Потрібне різке зростання середнього класу (верстви), який тільки і може надати соціальній трансформації, соціальним змінам і розвитку певне прискорення і сталість.

Ринок, демократія і свобода совісті стали де-факто "метою" і "правилами" нашого національного розвитку. Але вони ще не вписуються в систему цінностей значної частини суспільства, У нас відсутня належна мобілізація соціального потенціалу. А це безпосередньо пов'язано з умінням владних структур пояснити широким верствам населення вигідність модернізації тепер і в майбутньому.

СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМІ х 1

Ой 8ос

Україна переживає період поступової оздоровчої переорганізації "осучасненая'' суспільства і кращого пристосування до нового світового соціального середовища. Відносно закрита соціальна система стає більш відкритою, здатною сприймати, інтегрувати в себе досягнення постіндустрі-ального суспільства, подолати розбалансованість внутрішніх зв'язків системи, витримати суттєвий тиск зовнішніх факторів гостро-конку рентного середовища і стати повноправленим членом світового співтовариства, під яким розуміється світова соціалізована система капіталізму.

Завдання для України полягає в тому, щоб вже в перші десятиріччя XXI ст. перейти від неорганічної до органічної модернізації, не здоганяти більш передові країни Заходу і запозичувати у них передові технології, а розвиватися в загалі у свому напрямі на власній основі.

/. Всі існуючі і ті, що вже колись існували суспільства, соціологи поділяють на певні типи. У соціології прийнято виділяти декілька типологій. Один з найбільш поширених ~ розподіл суспільств на доіндустріальні (традиційні), індустріальні та постіндустріачьнї.

2. Всі суспільства розвиваються. Соціальні зміни - це перехід соціальних систем, спільнот, інститутів та організацій з одного стану р, інший. Поняття ' 'соціальні зміни'' конкретизують поняття розвитку - незворотиих спрямованих змін матеріальних та ідеальних об 'сктів. Розвиток передбачає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого.

3. Соціологи ідентифікують пенні специфічні фактори, які у взаємодії з іншими можуть спричинити зміни у всіх суспільствах. Серед цих факторів: фізичне оточення, фактор населення, ідеї, події, людські дії, технологія.

4. Для пояснення процесу соціальних змін існують чисельні теорії: еволюційні, циклічні, функціоналістські, теорії конфлікту,

5. Процес соціальних змін, що відбувається впродовж періоду переходу суспільства від доіндустріааьної до індустріальної форми життя, носить назву модернізації.

[?] Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення

1. Що таке «суспільство»? Чому людина не може існувати поза суспільством?

2. Завдяки чому суспільство відрізняються від хаотичного скупчення людей та інших соціальних явищ?

3. Чи можна ототожнювати суспільство з державою? Поясніть.

4. Які історичні тини суспільства ви знаєте?

5. Чим відрізняються між собою філософське і соціологічне пояснення виникнення суспільства?

6. За якими критеріями можна здійснювати типологізацію суспільств? Наведіть приклад.

7. Які існують канали взаємодії, проблеми взаємозалежності між елементами
системи "людина-суспільство"? _____ _______„_„______________

82 РОЗДІЛ 3.

8. В чому полягає різниця між доіидуетріальним, індустріальним та
постіндустріальним суспільством?

9. До якого типу суспільства Ви віднесли 6 сучасну Україну?

10. Чим різняться між собою еволюційні та революційні форми соціальних змін? Які їх причини та наслідки?

11. Які Ви знаєте приклади еволюційних та революційних змін у різні періоди розвитку українського суспільства? Які їх наслідки?

12. Чи існують закономірності у розвитку суспільства? Якщо так, то які? Якщо ні, то чому'

13. Що слід розуміти під терміном "модернізація суспільства"?

14. В чому суть органічної та неорганічної модернізації?

15. Які соціальні зміни відбуваються в сучасній Україні? Розкрийте їх тенденції, рушійні сили, перспективи.

СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА

ТЕМА 4

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА

СУСПІЛЬСТВА ТА СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

суспільства утворює сукупність пустих статусів, тобто не заповнених людьми. Якщо ж ми заповнимо, скажімо, статус "студент" людьми, то одержимо велику соціальну групу - "студенство".

Чим розвинутіше суспільство, тим більше в ньому статусів. В сучасному суспільстві одних тільки професійних статусів біля 40000, сімейно-шлюбних відносин понад 200, багато сотень політичних, релігійних, економічних, демографічних.

Люди відрізняються один від одного кольорам шкіри, професією, віком, місцем проживання, мовою, якою розмовляють та цінностями, якими керуються при виборі життєвого шляху. Таким чином, будь-яке суспільство с внутрішньо неоднорідним, бо складається з частин - спільнот, що їх творять люди, відмінні одні від одних за. ознаками, які мають природний характер, чи виникають в результаті їх суспільного співжгогипм. Які з цих відмінностей є суспільно важливими і чому, як впливає на соціальне самопочуття особистості приналежність до певних, соціальних спільнот, що формуються за наведеними та Іншими ознаками, і як вони впливають на життєдіяльність суспільства? Ці та інші питання й розглядаються в цій темі.

|_] План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

4.1. Сутність та основні елементи соціальної структури,

4.2. Соціальна стратифікація; поняття та. види,

4.1. Сутність та основні елементи соціальної структури

Суспільство - складна соціальна будова, яка характеризується структурно організованою цілісністю і багатозначними людськими відносинами. Вну тріїш ш картина цієї соціальної будови віддзеркалюється в її соціальній структурі.

* Соціальна структура суспільства - це сукупність його елементів і взаємозв'язків міме ними. * Гіершоцеглинками соціальної структури суспільства є спштусуіролі.Дрклалую про поняття ''статус'' і "роль" йдеться в темі "Соціологія особистості". Тут же важливо наголосити, що перші надають їй статичність, усталеність, нерухомість, а другі - динамічність, рухомість. Будь-який статус складається із ролей, а ті -із сукупності прав і обов'язків, які за традицією суспільство закріплює за статусом. Права і обов'язки визначаються соціальними нормами. Соціальну структуру

РОЗДІЛ 4.

І Соціальні статуси взаємопов'язані один з одним, ачє не взаємодіють _т між собою. Взаємодіють між собою тільки суб'єкти (володарі, носії

статусів, тобто люди, У соціальні відносини вступають не статуси, а їх

носії.

* Соціальні відносини зв 'язують між собою статуси, але реалізуються

• ці відносини через людей — носіїв статусів.

Хоча статуси безпосередньо не вступають у соціальні відносини, а тільки опосередково - через їх носіїв, вони головним чином визначають зміст і характер

соціальних відносин.

В громадській думці з часом виробляється, з вуст в вуста передається, але, як правило, ні в яких документах не реалізується ієрархія статусів і соціальних груп, де одні цінуються і заважуються більше інших. Місце в такій незримій ієрархії називається рангам.

Як вже зазначалося, ролі на відміну від статусів, надають динамічності соціальній структурі суспільства, роблять її рухливою. Соціальна роль є динамічною характеристикою сгатуса, це модель поведінки, орієнтованої на даний статус, на виховання прав і обов'язків, які приписані конкретному статусу. Але приписані правіша поведінки - соціальні норми характеризують не статус, а саме роль. Роль має справу не з соціальними відносинами (як статус), а з соціальною взаємодією. Отже:

* Структура (від. лат, зітсіита - будова чого-небудь; певне взаеморозташування складових частин

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СПЕЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

Асоціальні ролі і соціальні норми відносяться до соціальної взаємодії;

Асоціальні статуси, права і обов язки, функціональний взасмозв >иок статусів відносяться

до соціальних відносин: Асоціальна взаємодія характеризує динаміку суспільства, соціальні відносини - його статику.

Між статусом і роллю є проміжна ланка - очікування людей (еспектакці'і). Скажімо, від професора студенти очікують досить визначеної поведінки - поведінки професора, а не поведінки прокурора на судовому процесі. Роль індивідуальна у відповідності із статусом. Тільки така поведінка, яка відповідає очікування тих, хто функціонально зв'язаний зданим статусом, називається роль.

Отже, соціальна роль неможлива буз таких умов, як * очікування членів групи, функціонально зв'язаних з даним статусом і Асоціальні норми, які фіксують коло вимог до виконання цієї ролі. Статус відзеркалює схожість людей, а роль - їх відмінність.

Кожний індивід (або людина.) може успішно себе, утвердити, самореалізувати, зайняти той чи інший соціальний статус (статуси) і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми. В якості висхідної підсистеми в соціальній структурі людських відносин виступає соціальна група, яка виконує роль; іроміжної ланки в системі "суспільство — група - особистість ".

♦ Соціальна група - це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальнішії і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

0Нестійкі групи відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі і. т. п.; Фгрупи середньої'усталепності - трудовий колектив фірми, студентська трупа, бригада будівельників і тлі.; *Ь усталені групи - такі,як нації або класи.

^Великі соціальні групи - групи, які існують в маштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об" єднання і т.д,}; -середні соціальні група - це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції і т.гг: ♦..малі соціальні групи - об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) - трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т. д.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, в тому; що зміна однієї частини групи змінює стан всіх інших частин.

Основоположником вчення про малі групи вважають англійського соціоло­га Ч. Кулі, який на початку XX ст. ввів поняття "первинна група ". Його кон­цепція досі є класичною теоретичною основою для аналізу малих груп. Останні він класифікував як первинні групи, розуміючи під ними такі, які характеризуються тісними взаємними контактами "обличчя до обличчя ", інтим­ними зв'язками індивідів.

• Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється
на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових
інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось
виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структуроваиій підпорядкованості
(наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військо­
вий підрозділ, футбольна команда і т. д.).

* Неформальна група складаєтея стихійно і не має особливих документів,
які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на підставі
загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі
об'єднання (наприклад, сім'я, дружня компанія, злочинна зграя і т. д.). Пове­
дінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами,
відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

За змістом соціальні групи можна поділити ще на п'ять груп: ^соціально-класові(верстви, стани, касти, класи); ^соціапьно-етнічні (роди, племена, народності, нації); ^соціачьно-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки іт.д.): •^соціально-професійні, або корпоративні(вчитеяі, лікарі, шахтарі та ін.); ^соціально-територіальні (мешканці Автономної республіки Крий, областей, районів, міст і т.д.).

♦ Соціальні спільнота - це емпірично фіксовані, реально існуючі об 'єднан­ня індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об'єкт соціального вплив}', володіє шерджментними властивостями, тобто знову виникає в результаті об 'єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окреміш індивідам. Наприклад, у товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі не освічені, О с н о в н ш і и іс тор и ч н ш і и д є т ерл ііиан т ам и ф орму вання со ц і ал ь и их спільнот є: ⁹ умови соціальної реальності, які вимагають об 'єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);

* спінені інтереси значної кількості індивідів;

* розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організації людей як і різні соціальні інститути (наприклад, інституту права і законодавства);

* спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих і опосередкованих! контактів.

К6

РОЗДІЛ 4.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СПЕЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

Показниками соціальної спільноти як цілісності є: © умови житгє- діяльності: © спільні інтереси взаємодіючих індивідуумів; ® прихильність конкретних соціальних інститутів і цінностей; © еоціаяьно-професіоиапьш характеристи­ки індивідів, об'єднаних у спільність; Ф приналежність до історично складених територіальних утворень.

Соціальні спільноти різняться між собою за якісними типовими ознаками (наприклад, національними, психологічними і т. д.) з за кількісними показника­ми, тобто величиною.

Серед соціально-психологічних показників необхідно виділити рівень згур­тованості соціальної спільності, а також характер взаємодії між індивідами. Якщо спільності є великими територіальними або національними об'єднання­ми, то, як правило, поруч з безпосередніми існує значна кількість опосередко­ваних зв'язків, коли люди належать до однієї спільності і сповідують спільні інтереси, навіть не будучи знайомими один з одним.

Польський соціолог' Ян Щепапський пропонує виділяти два великих типи спільностей: природні, які існують в реальності (територіальні, соціальні), і номінальні (наприклад, спільність українських підприємців , фермерів і т. д,). Вказані спільності він поділяє на фіксованій соціальній системі, до яких відно­сяться класи, професійні групи, і нефікстані (наприклад, рух зелених).

Кожна людина належить до величезної кількості різних спільнот і для того, аби фіксувати свою приналежність, ми повинні виділити якісь досить надійні показники. Соціальна ідентифікація суб'єкта з різними спільностями може відбуватися через систему таких стратифікаційних показників, як економічна, політична або культурна стратифікація, а також через функції і соціальні ролі, які виконує індивід в даній спільності.

В соціологічній культурі при аналізі соціальної структури суспільства, вживається і таке слово, як "соціум" (від лаг. зосішп- загальні, спільні). Соціумом найчастіше називають великі усталені і відносно відокремлені соціальні спільноти, етнічні, класові, територіальні і навіть ті чи інші суспільства в цілому, а також соціальне оточення людини.)

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут (лат. тзііШгшл - улаштування, установлення). Саме через той або інший соціаль­ний інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних ірун і соціальних спільностей. В соціології соціальний інститут розглядається як:

> певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства:

> сукупність соціальних норм і культурних, зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії,

>* система поведінки у відповідності з цими нормами.

Поняття "соціальний інститут" запозичено соціологією з юридичної на­уки, де воно означає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-

правові відносини (інститут наслідування, шлюбу та ін.) і використовується дос­татньо широко, хоча найчастіше і поза точним визначенням. Наприклад, симпати-ки функціоналізму розглядають інститути як спрямовані на задоволенім "потреб " індивідів або суспільства, тоді як прихильники феноменології цікавляться тим, як люди створюють і видозмінюють різні інститути, а не просто реагують на їх існування.

Нерідко термін "інститут " використовують для позначення конкретних форм комплексів функцій, які виконують деякі члени груші від імені всієї групи, а іноді цим терміном іменують соціальні ролі, особливо важливі для групи або суспільства (інститут материнства). Згідно зі структурно-функціональним підходом, соціальний інститут розглядають як сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сфери людської діяльності та організовують їх в систему ролей, статусів, що й утворює соціальну цілісність. В цьому контексті соціальний інститут є узагальненим показником (в порівнянні з роллю) у соціальній структурі суспільства, бо він складається з багатьох ролевих позицій та їх компонентів.

Не зважаючи на цю багатоманітність теорій соціальних інститутів, можна виділити певні загальні елементи, які характеризують будь-який соціальний інсти­тут.

По-перше, у всіх групах, які мають зачатки шетитуціоналізації, існують певні способи дії вігі, імені членів групи як цілого; ці способи дії повинні виконуватися незалежно від особистих інтересів включених в даний інститут індивідів.

По-друге, будь-який соціальний інститут мас функції, які можуть носити різний характер. Серед них *ті, що регулюють поведінку членів суспільства, соціальних іруті; *"гі, що забезпечують стабільність суспільного життя; ♦ті, що створюють можливість задоволення різних потреб; Фті, що здійснюють інтеграцію прагнень, дій і відносин індивідів і забезпечують внутрішню згур-тованість спішності.

По-третє, в рамках окремих соціальних інститутів виділяється система соц­іальних ролей.

Інститути, таким чином, є символами порядку і організованості в суспільстві. Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов'язані з актуаль­ними потребами (інститут черги, інсіюуг шлюбу і т. д.).

Залежно від сфери дії і функцій розрізняють такі соціальні інститути підро­зділяються на:

> ратційні які визначають ролеву структуру суспільства за найрізномаштнішіти категоріями: від статі і віку до виду занять і. здібностей;

> релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також: санкції, що карають порушників максимів (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв 'язані з релігіє/о, наукою, ідеологією, мистецтвам і т, д.);

> інтегративні інститути, пав 'язані і соціальними ролями, відповідальними за