Ринок золота.

Ринок інформації.

Ринок інформації – це сукупність економічних відносин з приводу збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Від якості та обсягу інформації залежить правильність прийнятого рішення між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, основне завдання яких – збирання і продаж інформації. За цей вид послуг вони беруть комісійну плату (від 1,32% до 20% від ціни). Своєрідною ціною на ринку інформації є плата за рекламу.

Важливий елемент ринку інформації – інформація про конкурентів. Збирання, обробку і передачу її в окремих країнах Заходу називають інформаційно-статистичною базою підвищення конкурентоспроможності. Збирання інформації здійснюється насамперед підчас візитів команди спеціалістів і стосується тривалості технологічного циклу, пропускної здатності устаткування, рівня запасів, особливості організації виробництва, конструктивних і технічних можливостей виробів, рівня структури і витрат. Засобом збирання відповідної інформації є перегляд професійних журналів, зустрічі з фахівцями, запрошення консультантів тощо. Відтак узагальнюються найважливіші результати, визначаються основні нормативи та показники діяльності фірм, розробляється план розвитку на близьку та віддалену персрективу.

Ринок золота – це сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі продажу золота. Здійснюють її консорціуми місцевих банків (банкірські доми) і спеціалізованих фірм, які займаються очисткою металу (афінаж) і виготовляють злитки, ставлять на них клеймо, зберігають. Продавцями золота є золотодобувні країни, власники приватних і державних запасів золота. Покупці цього товару – промислові компанії, які використовують золото у промислових цілях, ювеліри, інвестори, тезавратори, спекулянти. Найбільшу кількість золота продають для використання у промислових цілях.

Комплексне визначення структури ринку, яке вже зазначалося, передбачає з¢ясування не лише його основних об¢єктів, а й головних суб¢єктів (внутрішнього та зовнішнього ринку). Таковими є:

- населення,

- фірми,

- держава.

Тепер розглянемо інфраструктуру ринку – сукупність допоміжних організацій, установ, посредників, діяльність яких покликана прискорювати просування товарів і послуг на різноманітних ринках.

Серед елементів інфраструктури ринку центральне місце належить біржам (товарним, фондовим, валютним, біржам нерухомості, праці та ін). Інфраструктура фінансового ринку – це фондові та валютні біржі, комерційні банки, страхові компанії.Інфраструктура ринку робочої сили – біржі праці, посредницькі та державні служби працевлаштування. Елементами інфраструктури ринку товарів і послуг є товарні ярмарки та товарні біржі, мережа торгових посредників, сервісні центри, фірмові та комісійні магазини, брокерські фірми, центри та пункти прокату.

Біржі бувають:

- загальними (різні товари),

- спеціалізованими (певні товари та цінності).

Біржа – це місце, де лише укладаються торгівельні угоди. Мета товарних бірж – надання послуг в укладанні угод, з`ясування товарних цін, визначення та полегшення товарообміну.

Є два основних вида угод:

- угоди на реальні товари завершаються переходом товару до покупця;

- ф¢ючерські угоди передбачають перехід товарів до покупця через певний час.

Важливими елементами інфраструктури є також:

- Торгівельні будинки – спеціалізовані фірми, які торгують однорідними товарами на власний попит або за дорученням клієнтів.

- Мережа роздрібної (реалізація товарів кіцевого споживання) та оптової торгівлі (продаж великих партій товарів).

- Аудиторські, страхові, фінансово-кредитні установи та організації.

- Аукціони – публічні торги предметів розкоші, творів мистецтва, хутра.

Загалом інфраструктура охоплює величезний економічний простір між продавцями та покупцями. Вона організує укладання контрактів, просуває товарні потоки, регулює збут та обслуговування споживачів. Структура ринку відображає його місце у системі організації суспільного виробництва. Але безпосередній вплив ринку на організацію економіки передусім виявляється за визначенням А.Сміта, через дію "невидимої руки" ринку, або механізм його саморегулювання, серцевиною якого виступає механізм ціноутворення. Для аналізу ринкового механізму необхідно з¢ясувати головні параметри ринку: попит, пропозицію, ціну, кон¢юнктуру, рівновагу.

Попит – це платоспроможня потреба, або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари. З підвищенням цін покупці програють і навпаки.

Пропозиція – сукупність товарів з певними цінами, які готові продати виробники.

Ринкова ціна – це фактична ціна, що встановлюється на ринку. Вам вже відомо, що основою ринкових цін виступає вартість товару, суспільно необхідні затрати праці на його виробництво.

Кон¢юктура – співвідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку. Кон¢юктура змінюється під впливом різних факторів і масштабів виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі. Саме взаємодія попиту і пропозиції нерідко визначає долю товаровиробників.

Рівновага – повний або частковий збіг між обсягом та структурою попиту на товари та обсягом і структурою пропозицій.

Між розглянутими параметрами існує тісний взаємозв¢язок і взаємозалежність. У теорії ринкових відносин використовують поняття еластичного попиту, еластичної пропозиції та "ціна рівноваги". Залежність між попитом та пропозицією відображається законом попиту, зміст якого у загальному плані відображає математична залежність П = f (Ц) (рис 1). Відповідно закон пропозиції – Пр = f (Ц) (рис2).

Ступінь зміни попиту чи пропозиції із зміною ціни характеризує еластичність відповідно до попиту чи пропозиції. Її коефіцієнт визначається як відношення зміни

(зростання чи зменшення) обсягу попиту чи пропозиції (в %) до зміни ціни (в %). Для різних товарів цей коефіцієнт різний. Залежно від абсолютної величини коефіцієнта еластичності розрізняють такі види еластичності попиту:

1. (Еп) >1 – попит є відносно еластичним,

2. (Еп) <1 – відносно нееластичним,

3. (Еп) =1 – одинично еластичним,

4. (Еп) =0 – абсолютно нееластичним,

5. (Еп) =¥ – абсолютно еластичним.

І такі види еластичності пропозиції:

1. (Епр) >1 – пропозиція є відносно еластичною,

2. (Епр) <1 – відносно нееластичною,

3. (Епр) =1 – одинично еластичною,

4. (Епр) =0 – абсолютно нееластичною,

5. (Епр) =¥ – абсолютно еластичною.

Можна виділити три типи співвідношень попиту та пропозицій.

1. Пропозиція товарів перевищує попит на них (Пр > П). Така ситуація можлива внаслідок не лише надвиробництва товарів та значного підвищення цін, а й штучного зниження доходів населення.

2. Пропозиція товарів є меншою від попиту (П > Пр). Це може бути повязано як із штучним зниженням цін так і з хронічним дефіцитом товарів. Шляхи нормалізації ринкової кон¢юктури в цьому випадку можна зобразити так:

П > Пр Пр > П,

Це означає перехід від дефіциту товарів до певного дефіциту грошей, який є більш сприятливою ситуацією на ринку. Саме це відбувається у нас (Україні) через лібералізацію цін.

3. Рівновага попиту та пропозиції (Пр = П) (рис. 3).

Попит та пропозиція шоколаду залежно від його ціни (млн. плиток на рік)

В Україні діє чимало бірж: універсальна товарна біржа, універсальна промислова біржа, фондова біржа (цінних паперів) та ін. Найпоширенішими є товарні біржи. Біржі, як установи, ніяких угод щодо купівлі-продажу не укладаять. Укладають угоди – посередники (маклери, брокери, ділери, агенти).