ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Органи спеціального державного управління

Органи загального державного управління

Загальні положення.

План.

ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

ОУвЕД, Лекція 6

4. Функції державного управління в сфері екології

5. Служби охорони навколишнього середовища в Україні

Згідно з чинним законодавством «управління в галузі екології - це урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого са­моврядування, громадських об'єднань, спрямована на забезпе­чення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного за­конодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян». Виходячи з цього, об'єктом управ­ління постають суспільні відносини в галузі взаємодії суспільства і природного середовища. Метою управління природокористу­ванням та охороною навколишнього природного середовища є: раціональне використання природних ресурсів, контроль за до­триманням вимог екологічного законодавства і екобезпеки. забез­печення проведення ефективних заходів з охорони довкілля тощо. Досягнення мети забезпечується виконанням державними та ін­шими органами певних функцій. Здійснення цих функцій базуєть­ся як на основних принципах державного управління, так і на специфічних принципах, властивих саме природокористуванню.

Екологічне управління спрямо­ване на суспільні відносини, у яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, спрямо­вана на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охо­рони навколишнього середовища, екологічної безпеки юридичними й фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попереджен­ня екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян. У той же час, виходячи з теорії біотичного регулювання навколишнього середови­ща, головним завданням державного екологічного управління є утримання функціонування систем життєдіяльності в межах несучої ємності навколиш­нього природного середовища, тобто в межах його здатності витримувати певне максимальне антропогенне навантаження.

Загальне визначення управління, яке відображає існуючі відносини в системі «природа—суспільство» та їх антропогенний характер, можна сфор­мулювати так: управління— це свідомий вплив людини на різноманітні гос­подарські і природні об'єкти та процеси, що відбуваються в навколишньо­му середовищі, а також на людей, пов'язаних із ними, який здійснюється для отримання бажаних результатів. У суспільстві найпоширенішою озна­кою управління є інформація, яка створюється людиною у вигляді сигналів, команд, документів, висловлювань та інших інформаційних впливів, що спрямовуються на окремих людей, колективи, суспільство тощо. У цьому розумінні управління являє собою усвідомлений інформаційний вплив лю­дини на об'єкт управління. Цей вплив є енергетично слабким, але наслідки його можуть бути надзвичайно потужними і масштабними за своїм характе­ром (наприклад, кризовий стан навколишнього природного середовища як результат невдалого й шкідливого управління).

Державне екологічне управління, метою якого є запобігання виснажен­ню природного потенціалу і яке спрямоване на недопущення перевищення несучої ємності біосфери, — це завдання-мінімум. Завдання-максимум по­лягає в екологізації функціонування всіх сфер життєзабезпечення, досяг­ненні і підтримці необхідної якості здоров'я і життя населення, належного стану навколишнього середовища, гармонізації взаємовідносин суспільства і природи.

Суб'єктуправління здійснює управляючий вплив на об'єкт управління, який відповідно до такого впливу змінює свою діяль­ність, кількісні та якісні параметри стану або впливу на навколишнє сере­довище. Об'єкти управління слід відрізняти від об'єктів охорони навколиш­нього середовища, до яких належать навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів; природні ресурси, як залучені до господарського обігу, так і ті, що не використову­ються в народному господарстві в певний період (земля, надра, води, атмо­сферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ); ландшафти та інші природні комплекси; території та об'єкти природно-заповідного фонду, а також здоров'я і життя людей.

Об'єкт управління може здійснювати вплив на довкілля у двох на­прямках: «від природи до людини» (вилучення природних ресурсів) і «від людини до природи» (забруднення навколишнього середовища). Вплив на навколишнє середовище є кінцевим продуктом діяльності об'єкта управління. Але, виходячи зі специфіки екологічного управління, саме характе­ристика дії об'єкта управління на довкілля є критерієм ефективності функціонування державної системи екологічного управління (ДСЕУ), тому цей вплив слід розглядати як вихід ДСЕУ.

Держава, як і всі її суб'єкти господарювання та населення, перебуває під постійним фізичним впливом навколишнього середовища, що залежить як від певних об'єктивних природних чинників, так і від дії об'єктів уп­равління.

Будь-якому управлінню передує формування цілей. Людина організовує свою діяльність таким чином, щоб виконати певне цільове завдання. Відповідно управління, спрямоване на досягнення такого завдання, нази­вається цільовим.У цьому відношенні ДСЕУ є цілеспрямованою системою, оскільки її діяльність направлена на досягнення певних екологічних цілей.

Цілі формулюються на стадії створення систем управління. І згідно з ними конструюється структура, визначаються системні функції, які мають забезпечити розв'язання цільових завдань. Зв'язок, що існує між цілями, структурою та функціями, потрібно розглядати в динаміці, він має підляга­ти трансформації відповідно до розвитку системи управління.

Поява нових цілей управління майже завжди потребує перебудови структури системи — введення нових елементів, організації нових зв'язків, забезпечення нових функцій. Здатність системи управління швидко перебу­довуватись для досягнення нових цілей характеризує її динамічність, мане­вреність, а отже, й ефективність щодо забезпечення потреб і безпеки дер­жави, реагування на зміну геоекологічної ситуації. Нова парадигма збалан­сованого розвитку висунула нові цілі як у цілому у сфері державного управління, так і у сфері екологічного управління. Реалії сьогодення поля­гають у тому, що комплекс традиційних цілей, притаманних для ДСЕУ, доповнюється новими цілями, що стосуються гармонізації відносин суспільства і природи. Отже, виникає суперечність між новими цільовими завданнями і старою структурою, не призначеною для їх виконання. Тому в результаті системного аналізу мають бути сформульовані нові цілі та завдан­ня ДСЕУ, вказані існуючі застарілі структура та функції, запропоновані загальні підходи до їх модернізації.