Реографія.
Векторкардіографія
Застосовують також метод просторового дослідження електричного поля серця, який називається вектор-кардіографією.
Вектор-кардіограмма – геометричне знаходження точок, які відповідають закінченню вектора рС, положення якого змінюється за час серцевого циклу.
Тканини організму проводять постійний й змінний струми. В організмі немає таких систем, які були б схожі на катушки індуктивності, тому індуктивність його дорівнює нулю. Біологічні мембрани і весь організм мають якості ємності, у зв’язку з цим імпеданс тканин організму визначається тільки омічним та ємнісним опорами. Наявність в біологічних системах ємнісних елементів підтверджується тим, що сила струму випереджує за фазою прикладену напругу. Омічні та ємнісні якості біологічних тканин можна змоделювати, використовуючи еквівалентні електричні схеми.
Частотна залежність імпедансу дозволяє оцінювати життєспроможність тканин організму, що важливо знати для трансплантації тканин і органів. В мертвій тканині мембрани-«живі конденсатори», руйнуються і тканина має лише омічний опір. Різницю частотних залежностей імпеданса отримують і у випадках здорової та хворої тканини.
Імпеданс тканин та органів залежить також від їх фізіологічного стану. Так, при кровонаповненні судин імпеданс змінюється в залежності від стану серцево-судинної діяльності.
Діагностичний метод, якій базується на реєстрації змін імпедансу тканин в процесі серцевої діяльності, називаютьреографією (імпеданс-плетизмографія).
Реографія - метод дослідження пульсових коливань кровонаповнення судин різних органів і тканин, заснований на графічній реєстрації змін повного електричного опору тканин.
Застосовується в діагностиці різного роду судинних порушень головного мозку, кінцівок, легень, серця, печінки та ін.
Реографія поперечна - реографія кінцівки, при якій електроди розташовують на одному рівні щодо її поздовжньої осі; використовується для оцінки функції кровоносних судин певної частини кінцівки.
Реографія поздовжня - реографія кінцівки, при якій електроди розташовують на її поздовжній вісі; використовується для оцінки функції кровоносних судин всієї кінцівки.
Метод заснований на встановленій А.А. Кедровим пропорційній залежності між змінами імпедансу ΔZ по відношенню до його початкової величини Z і приростом обсягу ΔV відносно початкового об'єму V досліджуваної частини тіла за рахунок її кровонаповнення:
ΔV/V=- (ΔZ/Z), звідси V=−ΔZ(Z/V)
Хоча відомо, що на величину Z впливають коливання не тільки обсягу, а й швидкості потоку крові, прийнято вважати, що реєстрована крива змін імпедансу за кожний серцевий цикл (реограмма) відповідає в основному кривий об'ємного пульсу, інтерпретація якої можлива на основі теоретичних принципів механічної плетизмографії і сфігмографіі.
Зміна активного електричного опору викликає зміна повного опору. З технічних причин більш зручно вимірювати саме зміни імпедансу, ніж зміни активного опору постійному струму. У реографія кінетика повного опору тіла людини відображає частоту та обсяг локального кровонаповнення органів.
Для вимірювання зміни повного опору біологічного об'єкта, через нього пропускають змінний струм високої частоти. Оптимальна частота, що застосовується в реографія – 100…500 кГц. При частотах вище 500 кГц згладжуються відмінності в питомій електропровідності між кров'ю і оточуючими тканинами. Зміни повного опору є дуже невеликими, їх величина становить: 0,08 Ом для гомілки і передпліччя, 0,1 Ом для плеча і ступні.
Основна (інтегральна) реограмма відображає зміну імпедансу досліджуваного органу при кровонаповненні. Зростаюча частина кривої виникає внаслідок систоли, а спадна - внаслідок діастоли. Зазвичай одночасно записується диференціальна реограмма, вона є похідною першого порядку за часом інтегральної реограмми і описує швидкість зміни кровонаповнення досліджуваного органу.
Для реєстрації реограмм використовують спеціальні прилади - реографи, виконані, як правило, у вигляді приставок до багатоканальних реєструючих пристроїв (поліграфа, електрокардіографа).