Інтерфейс користувач — система

Комп'ютерні системи підтримки прийняття рішень призначені розв'язувати задачі для користувачів, а тому невіддільною скла­довою їх роботи має бути точне використання параметрів, здобу­тих від користувача, і повернення йому результатів роботи сис­теми. При цьому якщо система працює коректно, але подає ре­зультати у спосіб, який є незручним для користувача, то роботу такої системи не можна вважати задовільною (людському факто­ру при створенні СППР приділяється головна увага). Загальне побажання користувачів полягає в тому, щоб зі складними інфор­маційними системами можна було працювати успішно, оминаю­чи тривалий і дорогий етап навчання. Усе це зумовлює ряд вимог та особливостей побудови користувацького інтерфейсу СППР.

Фактично, для особи, що приймає рішення (ОПР) система підтримки прийняття рішення — це інтерфейс користувача. Інтерфейс користувача охоплює всі механізми, якими команди, запити і дані вводяться в систему під­тримки прийняття рішення, так само як і всі методи, якими ре­зультати та інформація виводяться системою. Якщо ОПР не має доступу до моделей і даних і не може легко переглядати резуль­тати, система не може забезпечувати підтримку рішення. Тому якщо інтерфейс не відповідатиме їхнім потребам і очікуванням, ОПР часто повністю відмовлятимуться використовувати систему незалежно від потужності моделювання або придатності даних.

Ключ до хорошого проекту інтерфейсу користувача полягає в поданні інформації так, щоб користувачі могли оцінити само­стійно повний потенціал системи. Сьогодні це більше мистецтво ніж наука. З набуттям досвіду проектувальники стануть більш гармонійно підходити до того, що потрібно користувачам, і змо­жуть краще задовольняти їх завдяки вдалій комбінації кольорів, правильному розміщенню вікна введення та висновку і взагалі приємному робочому оточенню.

Інтерфейс користувач-система забезпечує зв'язок ОПР із СППР та її компонентами. При проектуванні й розробці інтер­фейсу необхідно додержуватись певного еталону, який має три ключові аспекти:

мову дій — що може робити користувач під час спілкування із СППР. Мова дій охоплює операції від звичайного користування клавіатурою чи функціональними клавішами та сенсорними па­нелями до джойстика і усних команд звичайною мовою;

мову відображення — що бачить користувач у результаті ро­боти системи. Варіанти вибору щодо мови відображення досить різноманітні: використання знакових чи рядкових принтерів, ек­ранів, графічних засобів, кольору, графопобудовачів, звукового виводу тощо;

базу знань — що необхідно знати користувачеві, щоб вести ді­алог із системою. Базу знань може знати користувач чи вона мо­же міститися на папері (як посібник) і бути доступною як сукуп­ність діалогових команд підказування (із застосуванням нав­чальних засобів) чи деяка комбінація перелічених компонентів.

Діапазон засобів користувацького інтерфейсу охоплює шість по­колінь розвитку механізму людино-машинної взаємодії.

Розроблювачі інтерфейсу мають приділяти значну увагу його ергономіці, ставлячи за мету забезпечити комфортну й ефективну взаємодію користувачів зі складною системою обробки інформа­ції, а також досягти повноти системи знань, які залучаються до цього процесу.

Можна вирізнити три центральних механізми для організації взаємодії користувачів із СППР:

· формальний діалог, що грунтується на «кмітливості» комп'ю­тера з урахуванням структури його як віртуальної машини;

· природна мова, відбиває особливості мислення конкретної людини, у результаті чого мова реалізується на лінгвістичній ос­нові подання знань, комунікації (зв'язку) і висновку (логічного);

· графічний діалог, що відтворює задану предметну область, зокрема із застосуванням піктограм (графічних зображень об'єк­тів і дій). Останні мають деякий сенс для користувача, а для комп'ютера — це просто положення маркера.

Комп'ютер «надає перевагу» модальності формального діало­гу, причому найперші обчислювальні системи розроблялися ви­ключно для експертів з обчислювальної техніки; такі системи не мали ознак «дружності до користувача» і вимагали від серйозних користувачів знань однієї чи кількох мов програмування. Проте людям зручніше працювати з простішими в користуванні форма­льними засобами мовного інтерфейсу (меню, заповнення форм тощо), а також із графічними інтерфейсами і звичайною мовою.

Формальна мова, природна мова і графіка, а також різні гібри­ди цих елементів являють собою альтернативи для створення ко­ристувацьких інтерфейсів. До окремих інтерфейсних механізмів і критеріїв належать вибір із меню, trackballs (кульковий маніпуля­тор), керування за допомогою команд голосом, підказування го­лосом, клавішні керування курсором, клавіші фіксованих функ­цій, скролінг (вертикальні чи горизонтальні переміщення зобра­жень у вікні екрана), керування вікнами на екрані дисплея, вико­ристання динамічних (електронних) таблиць, миша, визначені користувачем функціональні клавіші, сенсорні екрани.

Питання про те, який конкретний метод чи пристрій користу­вацького інтерфейсу необхідний для мов дій і відображень у СППР, може вирішуватись з двох поглядів — з погляду принци­пів і керуючих вказівок з проектування інтерфейсів інтерактив­них інформаційних систем і з погляду врахування потреб потен­ційних користувачів.

У розпорядженні розроблювачів СППР перебувають різні керів­ні вказівки з проектування інтерфейсів, існують сотні загальних принципів і докладних специфікацій. Зокрема, Сміт і Моз'єр склали 679 вказівок щодо розробки програмного забезпечення користува­цького інтерфейсу інформаційних систем у такому плані:

1. Ввід даних.

2. Відображення даних.

3. Послідовність керування.

4. Керівництво користувача.

5. Передавання даних.

6. Захист даних.

Перелічимо основні принципи, що зумовлюють певний стан­дарт інтерфейсу користувача.

1. Щодо засобів відображення і управління — домагатися, щоб уся відображувана інформація була легко зрозумілою і користу­вач постійно контролював ситуацію; передбачити засоби, що до­помагають користувачеві пересуватися по СППР.

2. Щодо компонента діалогу між користувачем і системою — мінімізувати складність задач вводу даних користувачем та ймо­вірність помилок вводу. Передбачити альтернативні методи вво­ду. Ретельно визначити процедуру обробки помилок.

3. Підтримувати сумісність відображуваної інформації та діа­логу по всій СППР.

4. З метою повторного входу до системи (якщо користувач пе­рервав роботу із СППР) необхідно передбачити засоби зберігання виконаної роботи і забезпечити «дружній» режим повторного входу.

5. Передбачити спеціалізовані й умонтовані засоби протоколю­вання (разом з бібліотекою стандартних протоколів, доступних для користувача), а також діалогове відображення протоколів, діа­логові засоби підказування для полегшення розуміння протоколів.

6. Мати на увазі, що для керівників ключовим засобом інтер­фейсу є графічне відображення, перетворення табличних даних на графіки й діаграми.

7. Необхідно забезпечити точні та ефективні процедури управ­ління базою даних для задач підтримки великих масивів даних (включаючи засоби вводу й оновлення), а також створити засоби супроводження даних, куди належать форми для вводу даних, і забезпечити можливість реєстрації транзакції з метою перевірки.

8. Для прийому зовнішніх даних у СППР необхідно вмонтува­ти засоби інформаційного зв'язку.

Оскільки принципи застосування користувацького інтерфейсу мають, як правило, узагальнений характер, то при виконанні прак­тичної роботи зі створення СППР необхідно ураховувати також і потреби потенційних користувачів. Типи користувачів, задач і ситуацій, пов'язаних з прийняттям рішення, мають визначити специфічні особливості всього процесу розробки користувацько­го інтерфейсу. Для керівників вищої ланки управління конче по­трібна і є більш доречною зовсім інша, ніж для керівників середньої ланки, техніка користувацького інтерфейсу; СППР, орієнто­вані на швидкість реакції або на кризові ситуації, мають зовсім інші вимоги до інтерфейсу, ніж системи підтримки довгостроко­вого планування; альтернативні контексти задач (наприклад, чи передбачається використання СППР для підтримки структуру-вання задачі або для одержання прогнозів) також потрібно ура­ховувати у процесі синтезу або добору формальних засобів та ін­струментів для компонування мов дій і мов відображень людино-машинного інтерфейсу.

Отже, підтримка прийняття рішень у контексті побудови людино-машинних інтерфейсів має характер, явно зорієнтований на людські якості (специфіку роботи) користувача. Слід також за­значити, що сама проблема розуміння ролі СППР з боку користу­вача є неоднозначною, зокрема розрізняють пасивне й активне розуміння цієї системи.

Пасивнерозуміння СППР стосується критерію простоти (друж­нього ставлення) в користуванні або механізму користування си­стемою, тобто роботи термінала, процедур вводу і виводу, синтак­сису використовуваного діалогу. Активне розуміння передбачає жорсткіші стандарти оцінки системи, зокрема ця форма розумін­ня потребує ставлення до СППР з погляду спроможності надання допомоги в рішеннях проблеми, а також визначає ті характерис­тики інтерфейсу, які дійсним і придатним до вимірювання спосо­бом підвищують можливості керівників у прийнятті рішень.

Але при оцінці СППР важливо аналізувати інтеграцію аспекту керування з боку користувача з процесом прийняття рішень за допомогою системи. Тому з метою створення ефективних інтер­фейсів користувача СППР потрібні удосконалення в напрямку обох форм розуміння. Більш того, СППР може бути дуже друж­ньою з погляду комфортності роботи користувача чи навіть фак­тичного використання системи, але не впливати на якість прийня­тих рішень. Можна також уявити ситуацію, коли СППР підвищує ефективність процесу прийняття рішень (особливо в тому разі, ко­ли процедури і правила роботи без системи є дуже суб'єк­тивними або мають очевидні дефекти), але при цьому дістає не­гативну оцінку з боку користувача.

Дослідження і роботи зі створення користувацького інтерфей­су проводяться в багатьох країнах, і тому можна очікувати на по­яву досконаліших механізмів взаємодії користувача і системи. Нині найбільшої уваги заслуговують чотири конкретні альтерна­тивні варіанти користувацького інтерфейсу: інтерфейс, що грунтується на меню; адаптивний інтерфейс; інтерфейс із застосуванням природної мови; графічні засоби для удосконалення діалогу користувач-система.