Стратегія популяції.

Сенільний, або постгенеративний період.

Цей період також ділять на три підперіоди:

Ø субсенільний,

Ø се­нільний,

Ø підперіод відмирання.

Кожний з них характеризується певними морфо-генетичними ознаками та фізіологічною активніс­тю особин.

Субсенільний підперіод настає після завершення генератив­ного періоду. В деяких рослин, особливо деревних, у цей час пос­лаблюються ростові процеси, ще більшою мірою знижується здат­ність до запилення, запліднення, насіннєвого і вегетативного розм­ноження, втрачається здатність до плодоношення тощо.

Сенільний підперіод є природним продовженням поперед­ньої стадії. Він характеризується подальшим зниженням життєді­яльності особин популяції, в них уповільнюються темпи приросту фітомаси підземних і надземних біогеогоризонтів, скорочується фотосинтетична поверхня, відсутнє насіннєве розмноження, втрачається імунітет рослин до патогенів, відмирають окремі особини тощо.

Підперіод відмирання є останньою стадією сенільного періоду. Вегетативне розмноження обмежене, воно виявляється в сенільній партикуляції, тобто розпаді старої особини на окремі час­тини в результаті руйнування органа, котрий з'єднував їх у єдине ціле. Особини, що виникли в такий спосіб, мають низьку життєздатність, поступово вони відмирають.

Вивчення стратегії популяції як фітоценозів, так і окремих ви­дів (особливо з числа рідкісних і зникаючих) має дуже важливе значення і для оцінки сучасного стану ценофонду, і для розробки заходів щодо його поліпшення чи збереження,і для прогнозування можливих змін рослинного покриву, спричинених змінами умов існування. К.А. Малиновський під стратегією популяції розуміє таку її поведінку (реакцію на дію зовнішніх факторів), котра сприяла б збереженню стійкості структури популяції. Введені до геоботанічної номенклатури такі поняття, як "віоленти", "патієнти", "експлеренти", запропоновані Л.Г.Раменським, не можуть дати справжнього уявлення про стратегію популяції, оскільки вони відоб­ражають лише напрямок еволюційного розвитку її в первинних і вторинних умовах.

Вважають, що біологічними маркерами стратегії на рівні осо­бин є енергетичні витрати на відтворення потомства, а на популя­ційному – чисельність і біомаса, тобто інтегральні характеристики процесів виживання та розмноження. При цьому дуже важливим є пізнання стратегії на двох рівнях: організмовому і популяційному.

Вивчення стратегії на організмовому рівні базується на поліваріантності онтогенезу, тобто на його багатоплановості. Зокрема, в процесі розвитку особини змінюється габітус та життєвість, ви­никають морфологічні ознаки, змінюється співвідношення між ве­гетативним і генеративним розмноженням; відбувається чергування фенофаз, варіює швидкість індивідуального розвитку.

Отже, вивчаючи стратегію популяції на рівні організмів, оцінюють (досліджують) наведені вище варіанти розвитку особин.

Вивчення стратегії на популяційному рівні передбачає інші ас­пекти її оцінки. Насамперед, визначають щільність особин у попу­ляції та фітоценозі; співвідношення між ними у вікових спектрах; розподіл на площі; нагромадження фітомаси; життєвість і типи самопідтримання.

Досить істотною ознакою ценопопуляції є її життєвість, яка визначається наявним співвідношенням вікових станів особин (табл. 2).

Таблиця 2

Класифікація фіто популяцій по спектру вікового складу

(Миркин, Наумова, 1998)

Істотних змін стратегія виду та популяцій зазнає під впливом антропогенних факторів. Відомо, що такі види діяльності людини, як рубка лісу, меліорація, сінокосіння та випас худоби, збір рослин­ницької сировини, прокладання різного роду комунікацій тощо призводять до інсуляризації (від лат. іnsula – острів) популяцій, (тобто розчленування суцільного ареалу на фрагменти), розпаду популяції на локуси, що спричиняється до порушень в обміні гене­тичною інформацією, внаслідок чого виникає небезпека інбридингу, згасання еволюційних процесів.

В умовах антропогенного тиску стратегія особини, як правило, змінюється. На рівні популяції це виявляється у зміні щільності, життєвості, типу самопідтримання, характеру вікових спектрів, оскільки ці параметри популяцій найбільш мінливі.