Риси характеру, які виражають ставлення до інших людей.

Риси характеру.

Риси характеру - індивідуальні звичні форми поведінки людини, в яких реалізується її відношення до дійсності.

Кількість рис характеру, які зафіксовані людським досвідом і дістали позначення в мові, надзвичайно велика. Варіа­тивність їх також виявляється не тільки в якісному розмаїтті та своєрідності, а й у кількісному вимірі. Коли кількісний показник тієї чи іншої риси характеру досягає кінцевої межі норми, виникає так звана акцентуація характеру.

Акцентуація характеру — це межові варіанти норми як резуль­тат підсилення його окремих рис. Під час акцентуації в індивіда про­являється підвищена вразливість до певних стресогенних чинників за відносної стійкості щодо інших. Наявність акцентуацій у люди­ни, як правило, не заважає задовільній соціальній адаптації, але вони є "ахіллесовою п'ятою", дошкульними місцями, місцями най­меншого опору. Підвищений психогенний вплив на ці незахищені сторони особистості несприятливих елементів середовища призво­дить до психічних травм.

Рис характеру дуже багато. В людській мові знайшли відображення найменування більше 1000 рис характеру, тому описати їх всі практично неможливо. Всі ці риси, або, як їх ще називають, якості особистості, поділяються на блоки і групи, які тісно зв’язані між собою, впливають один на одного і відображають відношення людини до різних сторін дійсності, до різних сторін життя.

В усталеному характері риси, що взаємопов’язані і залежать одна від одної, утворюють групи, які називаються симптомокомплексами. Свого часу Б.М.Теплов запропонував класифікацію цих груп. За нею виділяють групи рис характеру особистості, що виражають: ставлення до інших людей; ставлення особистості до себе; ставлення до праці; ставлення до речей.

Виникає в контактах між особистостями і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються історично і виявляються в колективі.

Це ставлення має оцінний характер, у якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. оцінне ставлення до людей виражається в різному змісті рис характеру та різній формі їхнього вияву. Схвалення й осуд, підтримку і заперечення можна висловити у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо

Колективізм - риса характеру, яка виражає прагнення бути в колективі, брати участь в його житті, боротися, замету, які він ставить, надавати товариську допомогу всім членам колективу. Учень в якого добре розвинута ця риса з бажанням допомагає відстаючим, радіє успіхам своїх товаришів, готовий в любу хвилину підтримати їх. Такому учневі легко відмовитися від вчинків, які приносять користь або задоволення тільки йому одному на шкоду товаришам.

Негативна риса, протилежна колективізму, - егоїзм. Дії егоїста спрямовуються корисливими інтересами, прагненнями в першу чергу піклуватися про власне благополуччя, про власну вигоду.

Чуйність -уважне, бережне відношення до людей, уміння вчасно надати ту чи іншу допомогу іншій людині. Уважне і турботливе відношення до людини, повага до неї виражається в прагненні допомогти їй виправити свої помилки, недоліки, негативні риси. Тому пряма, чесна і справедлива товариська критика виступає як особлива форма чуйного відношення до людини, як засіб взаємодопомоги.

Негативною рисою, протилежною чуйності є грубість. Причини виникнення цієї риси найрізноманітніші. Дають про себе знати помилки виховання: відсутність такту у відношенні дорослих до школярів, недостатня повага його власної гідності, прагнення подавити його самостійність, надмірний контроль і дріб’язкова опіка.

Іноді грубість школярів пояснюється наявністю в них неправильних моральних суджень, уявлень (наприклад, деякі школярі вважають грубість ознакою дорослості, мужності, прямоти характеру). Грубість може бути наслідком слабкої волі (невміння стримувати себе, емоцій і почуттів, схильність до імпульсивності і навіть афектів).

Чесність – характеризується бездоганною чистотою вчинків, повагою до чужої і власної і особливо державної власності. Чесна людина добросовісно виконує свої обов'язки, непримиренна до формалізму і безвідповідального відношення до справи з боку інших людей. Вчинки такої людини відрізняються правдивістю, добросовісністю і прямотою. Така людина ніколи не говорить неправди, не хитрує, не обманює, дотримується слова, ніколи не кривдить душею.

Товариськість – ґрунтується на почутті колективізму. Товариські люди знаходять радість і задоволення в спілкування і сумісній діяльності з іншими людьми, відчувають обтяжливе почуття, знаходячись без колективу.

Протилежні риси товариськості - відлюдкуватість, замкнутість. Часто причиною прояву таких рис є меланхолічний темперамент. Іноді, це стійкий прояв образи на незаслужене покарання або негативну оцінку з боку дорослих, іноді реакція на невдачу.

2. Риси характеру, що виражають відношення до самої себе –позитивне або негативне – залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу. схильність віддавати всі свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Деяким людям у ставленні до себе притаманні негативні риси: нескромність, хвалькуватість, кар’єризм, пиха, самовпевненість, безпринципна покора, безпідставна зневага чи занижена самооцінка.

Скромність проявляється у впевненості людини в своїх силах і сумлінному виконанні своїх обов’язків. Така людина не виставляє напоказ свої позитивні якості, не чваниться своїми заслугами. Їй не властиве зверхнє і презирливе ставлення до інших людей, так само як вона не може байдуже ставитися і до всіляких їх недоліків. Вона розуміє, що успіх забезпечується не лише її власними зусиллями, але й зусиллями інших людей, які співробітничають з нею і допомагають їй, так само, як вона, в свою чергу, допомагає їм. Скромна людина ніколи не підкреслює і не перебільшує своїх заслуг, досягнень і особистісних якостей. Скромність - це простота і природність в спілкуванні з людьми, в поведінці, одязі, в манері, в мовленні.

Самокритичність - це вимогливість до себе, уміння твердо оцінювати свою роботу, бачити свої помилки, виявляти свої недоліки і, признаючи їх чесно і відкрито, застосовувати заходи їх викорінення. Самокритична людина більше думає не про те, чого вона вже досягла, а про те, чого вона ще не досягла. Іноді буває й таке - людина занадто строга, вимоглива до самої себе, недооцінює себе. Це породжує невпевненість в своїх силах, самоприниження, сором'язливість.

Почуття власної гідності, самоповага ґрунтується на усвідомленні своїх успіхів в суспільно корисній праці, в боротьбі за суспільно-значимі цілі. Це породжує впевненість в своїх силах, дає людині право поважати себе, не почувати себе непотрібним, нікчемним. Самоповага немає нічого спільного із зазнайством, зарозумілістю - занадто високою оцінкою своєї особистості.

Внаслідок переоцінки дорослими успіхів дітей, їх досягнення, здібностей, постійного наголошення на перевагу одних дітей над іншими, захвалювання їх призводить до прояву в них таких негативних рис як зарозумілість, вихваляння тощо.