Принципи цивільного права

Метод цивільного права

Метод правового регулювання – це сукупність правових способів, прийомів впливу на формування й розвиток суспільних відносин та на дії їх учасників. За методом правового регулювання можна, наприклад, відмежувати цивільне право та податкове право, спільне між ними полягає в тому, що предметом і податкових, і цивільних відносин можуть бути гроші, але різними методами здійснюється регулювання цих відносин.

Ознаки методу цивільного права:

• юридична рівність, ініціативність учасників цивільних правовідносин;
• самостійний, відокремлений організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин, автономія волі та майнова самостійність;
• диспозитивний характер цивільно-правових норм, можливість вільного вибору варіанта поведінки, не забороненої законом;
• компенсаційний характер засобів захисту порушеного права, спрямований на майно порушника, а не на особу.

У цивільно-правових відносинах не має значення майновий, службовий та інший стан учасників, вони мають однакові права вимоги, щоб їх розглядали як рівних; учасники не намагаються впливати силою, а поважають волю інших, визнають їх цивільні права; вільно, за власною ініціативою вступають у цивільні відносини на еквівалентних компромісних засадах та особистій незалежності; а цивільне законодавство сприяє їм у цьому тим, що у разі, якщо сторони про щось забули домовитися, пропонує їм справедливе вирішення цих прогалин; і тільки як виняток, якщо порушується справедливість, цивільне законодавство забороняє або обмежує, для того, щоб відновити порушені права, компенсувати шкоду та захистити слабкішу сторону у відносинах, тобто, відновити рівність перед законом.

Наприклад, держава є учасником як цивільно-правових, так й податкових відносин. Але в цивільних відносинах держава є рівноправним учасником, власником, продавцем, замовником, підрядником, спадкоємцем тощо, тобто не може приписувати, забороняти, наказувати, щоб державі надали безоплатно якесь майно. Якщо держава бажає стати власником майна, що належить, наприклад, фермеру, то держава зобов’язана домовлятися з ним. Держава як учасник відносин, власник, так само повинна підкорятися законові, як інші учасники, винятки з цього правила можуть встановлюватися тільки законом та відповідати Конституції.

Принципи цивільного права – це визначальні його ідеї та засади, що мають внаслідок їх законодавчого закріплення в нормах права загальнообов’язковий характер. Це такі принципи:

· неприпустимість свавільного втручання в сферу особистого життя людини;

· неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

· свобода договору;

· свобода підприємницької діяльності;

· судовий захист прав;

· справедливість, добросовісність, розумність (ст. 3 ЦК).

Принципи цивільного права нерозривно пов’язані з методом цивільно-правового регулювання, тобто, враховується юридична рівність учасників цивільних відносин тощо. Принципи цивільного права мають велике значення у правотворчості, у практичній діяльності судів при заповненні прогалин права тощо. Мета закону – не вдаватися до деталей правового регулювання, а визначити загальні засади, принципи правового регулювання, які можливо було б застосовувати у конкретних правовідносинах.

6. Загальна характеристика цивільного законодавства

Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Ці норми є початковим етапом дії цивільного права. Цивільне право в об’єктивному значенні – це сукупність юридичних норм, ідей, концепцій, що визначають статус приватної особи, реалізацію цивільних прав та інтересів. Об'єктивне цивільне право не тільки містить у собі поняття «право» у єдності з поняттям «закон», але його треба розуміти як об’єктивний факт, що існує незалежно від дій конкретної людини або подій, тобто це такі майнові та особисті немайнові права, що проголошені Конституцією, законами, є засадами юридичних прав та обов’язків. Наприклад, за радянські часи фізична особа не мала права придбати трактор, оскільки це засіб виробництва, а зараз право отримувати прибутки, використовуючи своє майно, гарантується Конституцією та іншим законодавством, тобто кожна особа може придбати трактор за певними умовами. Об’єктивні цивільні права розглядаються як абстрактна можливість суб’єктів, закріплена цивільним законодавством, бути учасниками цивільних відносин, відповідно об’єктивні обов’язки розглядаються як необхідність бути учасником. Ця абстрактна можливість та необхідність перетворюється у дійсність після відбуття юридичних фактів, коли у суб’єктів цивільного права виникають суб’єктивні цивільні права та обов’язки. Наприклад, суб’єктивне цивільне право вимагати передання певної речі у користування виникає у суб’єкта тільки після укладення договору майнового найму.

Об'єктивне право ще називають позитивним правом, оскільки воно існує як позитивна реальність, як юридично чинне право, як правила, норми, створені державою, що мають зовнішній вираз у законодавстві. Характерною рисою позитивного права є те, що воно створюється законодавчою владою держави та відбиває її інтереси, у тому числі, можливо, вузькокласові, тому свавілля є вірогідним.

Концепція ЦК (система поглядів, думок):

• ЦК забезпечує нормальне функціонування цивільного суспільства, тобто самостійної, незалежної від держави системи відносин між юридично вільними та рівноправними партнерами у всіх сферах життя, у тому числі підприємництві.
• ЦК є кодексом приватного права, у нормах якого втілюється юридичний порядок, що спирається на принцип свободи людини.

Джерела (форми) цивільного права як особливий вияв зовнішнього оформлення права –це:

· Акти позитивного права (цивільне законодавство, зокрема принципи (засади) цивільного права (ст. 3 ЦК), міжнародні договори). Термін “законодавство” слід розуміти широко, включаючи в нього не тільки закони, але й інші нормативні акти (міжнародні договори, кодекси, закони й підзаконні акти).

· Договори, а точніше правочини (ст. 6 ЦК), враховуючи приватний характер та диспозитивність цивільних відносин. Велике значення для саморегулювання цивільних відносин, свідомого прийняття учасниками на себе цивільних обов’язків набуває положення про співвідношення актів цивільного законодавства та договору. Зокрема, установлюється, що сторони договору, як правило, мають право відступити від положень актів цивільного законодавства та самостійно врегулювати свої відносини (ст. 6 ЦК), оскільки існує презумпція диспозитивності норм цивільного права. Тому імперативність норми повинна бути прямо вказана в актах цивільного законодавства або випливати зі змісту, норми або суті відносин.

· Звичаї (ст.7 ЦК).

Структура цивільного законодавства. З урахуванням ієрархії, юридичної сили форми законодавства можлива така класифікація цивільного законодавства:

· Конституція України;

· договори суб’єктів цивільного права, укладені на підставі та розвиткові положень Конституції України;

· Закони України, кодекси та ратифіковані міжнародні договори в галузі цивільного права;

· підзаконні нормативні акти;

· звичаї; усталена судова практика.

Договори суб’єктів цивільного права тому за своєю юридичною силою стоять вище, ніж акти цивільного законодавства, що суб’єкти цивільного права у договорі можуть, як правило, відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК).