Освітня діяльність єзуїтів в Україні

У ХVІ ст. на території України широку освітню діяльність розгорнули єзуїти. З 1560 року вони почали засновувати школи на Київщині, Волині, Поділлі та в Галичині. Зокрема, школи були засновані в Ярославлі (1574, вчився Б.Хмельницький), Львові (1608), Кам’янці на Поділлі (1610), Луцьку (1614), Фастові (1625), Києві (1647), Вінниці та інших містах; колегія була відкрита у Вільні у 1570 році (згодом набула права академії). Відповідність цих закладів тогочасним вимогам шляхетської суспільності привертали до себе значну кількість учнів українського походження.

В єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку та польську мови, риторику та діалектику, а у Віленській колегії – філософію та богослов’я. Велика увага приділялася вивченню схоластичної діалектики, котра базувалася на законах формальної логіки, в ті часи була символом єзуїтської науки. ЇЇ положення єзуїти використовували для виправдання своїх огидних вчинків, терору, нехтування найелементарнішими моральними нормами. Єзуїтські школи виховували молодь із зовнішнім культурним блиском, із умінням вільно говорити латинською мовою та писати легкі вірші.

Навколо єзуїтських шкіл згуртувалися вчені-богослови, які всіма силами захищали унію та католицизм, виступали проти православ’я, проти вітчизняних традицій виховання. Використання молитов та щоденне відвідування служби Божої, щотижнева, а пізніше щомісячна сповідь учнів у студентських Марійських братствах, а також уся шкільна система, котра базувалася на засадах сміливої самостійної думки та покорі авторитетові допомагали виконати головне завдання єзуїтів – виховати в учнів релігійний фанатизм і безоглядний послух церкві. Внаслідок такої системи виховання, що панувала в єзуїтських школах, православні у більшості відходили від своєї віри та нації.

Українські прогресивні діячі розуміли, що насильницька полонізація загрожує самому існуванню народу, що польсько-католицькій експансії необхідно протиставити вітчизняну духовну культуру, свою систему духовних цінностей, які б зміцнювали національну самосвідомість і патриотизм народу.

Просвітницька діяльність І.Федорова, його перший буквар (1574 р.)

Іван Федоров (р.н.н. – 1583) – просвітитель, першодрукар. Про рік народження та перші роки життя Івана Федорова майже нічого невідомо. Відомо лише те, що служив він дияконом в одній із кремлівських церков у Москві.

Тогочасний уряд і церкву непокоїло те, що в рукописних богослужбових книгах зустрічалися помилки та неточності. Для того, щоб уникнути цього та друкувати тексти церковних книг під єдиною редакцією та при урядовій цензурі, вирішено було створити друкарню. Невідомим залишається той факт, де Іван Федоров навчився складній справі друку. 19 квітня 1563 року Іван Федоров та Петро Мстиславець почали роботу над друком книги “Апостол”. Лише в післямові до “Апостолу” (1564) можна дізнатися про обставини відкриття друкарні, так як інших документів про історію створення й організацію роботи друкарні Івана Федорова не вдалося виявити. Тож саме “Апостол” була першою друкованою книгою, надрукованою у згаданій друкарні. Дві відомі книги “Євангелія” та “Псалтир” були надруковані трохи раніше в так званій “Ананомній друкарні”.

Наступними двома виданнями Московської друкарні (вересень-жовтень 1565) були два “Часовника” (“Часовник” – невелика за обсягом книга, що використовувалась при церковній службі, одночасно слугувала і для навчання грамоті). На сьогоднішній день є відомості про існування лише 3-х екземплярів цієї книги (Бельгія, Данія, Санки-Петербург).

Трохи з часом склалися тяжкі умови, які підштовхнули Івана Федорова та Петра Мстиславця виїхати з Москви до іншої країни. Про це сам Іван Федоров докладно описав у післямові до “Апостолу”, що був надрукований вже у місті Львові. Причини переїзду до Литви також описані в тій же післямові. Верховний гетьман князівства Литовського Г.О.Ходкевич добре забезпечив друкарів матеріально, а Івану Федорову подарував село ( у знак подяки за його благородну працю).

У Заблудові була влаштована друкарня. З 8 липня 1568 року по 17 березня 1569 тут друкували “Євангелію учительну”. Це була остання робота, над якою працювали разом Іван Федоров і П.Мстиславець. “Псалтир з Часословцем” (23 березня 1570 р.) – останнє видання заблудовської друкарні, котре виконував уже лише Іван Федоров. Ця книга призначалася для церковного служіння, а також використовувалася для домашнього читання.

Укладання Люблінської унії в 1569 році, що з’єднала Польсько-литовську державу, негативно відобразилося на стані українського народу. Видання книг для православної церкви було небажаним з боку нового уряду, а для видавців це було навіть небезпечною справою. Це послугувало причиною закриття заблудовської типографії.

У 1572 році Іван Федоров переїхав до Львова. Через кілька місяців (у 1573 р.) він налагодив виробництво у львівській друкарні (перша типографія в Україні; після смерті Івана Федорова перейшла у власність Львівського братства). Першою книгою надрукованою в цій друкарні була “Апостол” (1574), в передмові до якої Іван Федоров описав своє життя.

У 1574 році побачив світ і Буквар Івана Федорова. Буквар було видано у Львові. Він вважається першою книгою світського призначення для початкового засвоєння особливостей грамоти як дітьми, так і дорослими. Львівський буквар 1574 р. не мав заглавного листа і взагалі назви, складався з двох частин.

На першій сторінці подавалась тодішня азбука кирилиця. Азбука наводилася у прямому та зворотньому порядку (для кращого її засвоєння). Далі Іван Федоров розмістив поєднання приголосних з різними голосними 2 і 3-буквенні сполучення). Як подальший етап панування письмом він подавав три невеликі розділи. Вони були складені так, щоб готувати дітей до вивчення систематичної граматики.

1 розділ: зразки відмінювання дієслів у теперішньому часі, які починалися на кожну літеру алфавіту. Для глибшого засвоєння азбуки тут друкувалися назви букв.

2 розділ: допомагав оволодіти учням складною системою наголосів і предихань слов’янського та давньоруського правописів.

3 розділ: знайомив учнів з іменниками, прикметниками та правописом широко розповсюджених слів.

Другу частину книжки складали релігійні тексти для читання й заучування на пам’ять.

У післямові до Букваря Іван Федоров надрукував звернення до народу, для чого складена та надрукована ця книжка; джерела, з яких брав тексти, висловив своє бажання працювати над потрібними для народу книгами. В кінці післямови розташовані поруч герб міста Львова та видавницький знак Івана Федорова.

Створення підручника грамоти виключно для педагогічних цілей було великою подією в культурному житті. В той час, коли в Україні переслідували та закривали православні церкви, піднімали гоніння на мову, створення Букваря рідної мови мало велике значення в боротьбі за національну самосвідомість. Як відомо, зберігся єдиний оригінал. Зберігається він у колекції українських стародрукарів бібліотеки Гарвардського університету.

У 1575 році Іван Федоров зустрівся з князем Костянтином Острозьким. А 6 березня того ж року князь призначив Федорова управителем Дерманського монастиря. У 1577 році Іван Федоров їздив до Терції. У 1579 році остаточно переселився до міста Острог. Друкарня ж у Львові була викуплена (за гроші князя Острозького) довго продовжувала слугувати справі просвітительства в Україні. В Острозі Іван Федоров надрукував понад 20 найменувань книг.

Друкування великих книг і видані їм букварі, що мали навчальний характер – неоцінений внесок Івана Федорова в розвиток педагогічної справи в Україні.