Дискусійні методи

Лекція

Лекція — розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми.

Лекція має бути старанно підготовлена щодо змісту, стилю, методичних прийомів. Процес підготовки і прочи­тання її потребує дотримання різноманітних методичних вимог. На підготовчому етапі, який поділяють на фраг­менти: формулювання теми (має бути всеохоплюючою, ці­кавою); визначення виховної мети; складання попереднього плану лекції; добір і вивчення літератури; складання роз-горнутого плану (план-проспект) матеріалів із різноманіт­них джерел, найважливіше передбачити обсяг теоретич­них питань, які збирається порушити лектор, створити модель лекції (завершене ціле). Виклад змісту лекції, йо­го фрагменти: вступ (має бути коротким, чітким, з фор­мулюванням мети), виклад основного змісту (глибоке, все­бічне, логічно послідовне розкриття основних положень), заключна частина (лаконічність, наявність висновків), покликані збудити інтерес в аудиторії до порушуваної проблеми, настроїти на глибокі роздуми.

Лекція може бути епізодичною, належати до певного тематичного циклу або кінолекторію.

Епізодична лекція дає повне уявлення про одне пи­тання чи проблему. Її мають характеризувати науковість,

точність викладу, доступність термінології, насиченість новою інформацією, емоційність мови тощо. Як прави­ло, епізодичні лекції використовують в середніх і стар­ших класах.

Цикл лекцій є сукупністю лекцій, присвячених одній проблемі. Обсяг його залежить від характеру проблеми, складу слухачів, конкретних умов і можливостей для йо­го проведення. Важливе значення має наповнення лекцій цікавим змістом, висвітлення аспектів, які для учнів є найсуттєвішими та найактуальнішими.

Різновидом лекційного викладу є повідомлення. На від­міну від лекції, воно коротше, вузькопланове, компакт­не. Використовують його під час теоретичних семінарів, науково-практичних конференцій, засідань творчих груп, зборів. У центрі повідомлення — розповідь учителя.

Оцінним критерієм впливу педагога на учнів за допо­могою повідомлення є їх реакція (прагнення доповнити фактами, виникнення запитань, дискусійна ситуація та ін.), що свідчить про досягнутий результат. За відсут­ності такої реакції (виняток — стан потрясіння, спричи­нений повідомленням), можна бути певним, що розповідь не справила враження на дітей, не стимулювала їх до сприйняття, висловлення оцінних суджень, пошуку вирі­шення проблеми.

Дискусійні методи (диспут, дискусія) створюють умови для висловлення власних поглядів і переконань, зіставлен­ня їх з позиціями опонентів, обстоювання своєї думки.

Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорен­ня питань, що хвилюють його учасників.

Тематика диспутів має спонукати учнів до глибоких роздумів, пошуку власних вирішень обговорюваної пробле­ми. Обираючи тему диспуту, необхідно з'ясувати, обізна­ність з проблемою, погляди і переконання щодо неї.

Диспути потребують ретельної підготовки, що перед­бачає підготовчий, основний і завершальний етап. Основ­ні завдання підготовчого етапу: визначення теми, мети диспуту (має бути конкретною, орієнтованого на інтереси його учасників), створення організаційної групи (бажано, щоб до неї входили дорослі й учні), розподіл обов'язків, вибір ведучого, анкетування. При визначенні основних пи­тань слід намагатися, щоб вони були значущими для уч­нів, містили в собі приховані суперечності, але позбавле­ними провокативності. Доцільно обговорювати не більше 5—6 питань. Основний етап передбачає розвиток диску­сії на основі сформульованих питань, які мають стимулю­вати роздуми учнів над проблемою, кристалізувати влас­не ставлення до неї. Диспут нерідко розпочинають з проб­лемного запитання до аудиторії, показу інсценованого епізоду літературного твору. Найкращий початок — ко­роткий виступ ведучого, в якому оголошується порядок проведення диспуту, конкретизується предмет обговорен­ня, актуальність, уточнюються окремі поняття.

Важливо, щоб під час диспуту учні уважно вислухову­вали винесені на обговорення думки, обстоювали свою по­зицію, переконуючись у правильності чи помилковості по­глядів як своїх, так і опонентів. Усе це має сприяти роз­криттю та розвитку їх ерудиції, культури, мислення, уміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки, ло­гічно висловлюватись. Ефективність диспуту залежить від того, наскільки невимушеною є його атмосфера. З цією метою складають і оприлюднюють правила поведінки під час диспуту: вільний обмін думками, рівність усіх у супе­речці, головне — факти, логіка, доказовість; непристойні жарти, образи забороняються, гостре влучне слово схва­люється. Девізом диспуту часто обирають слова: «говори, що думаєш, думай, що кажеш». Завершальний етап пе­редбачає короткий аналіз диспуту, найхарактерніших по­зицій, підходів до вирішення проблем, заохочувальні оцін­ки найактивніших учасників диспуту, визначення нових дискусійних проблем.

Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з'я­сування істини шляхом зіставлення різних думок.

Часто дискусією називають спір, суперечку осіб. Для неї характерні чіткість мети, компетентність, науковий підхід до проблеми, повага до аргументів опонента, послі­довна критика міркувань учасників обговорення.

Організовуючи дискусію, слід виходити з того, що найоптимальніша чисельність її учасників має не перевищу­вати 15 осіб, які, розподілившись на групи, розташову­ються у приміщенні у формі кола, підкови. Організаційно дискусії поділяють на фази: визначення цілей і теми; збір інформації (знань, суджень, думок, нових ідей, пропози­цій учасників) з обговорюваної проблеми; упорядкуван­ня, інтерпретація і спільне оцінювання обговорюваної інформації (можливе вироблення колективного рішення); підбиття підсумків дискусії (зіставлення мети з отрима­ними результатами).

Під час дискусії можливе використання різних при­йомів: аргументації (сукупності аргументів на користь будь-якого твердження), дебатів (обміну думками з пев­них питань), демонстрації (логічного розміркування, в процесі якого на підставі аргументів роблять висновок про істинність чи хибність гіпотези), логоманії (вид су­перечки, за якої учасники, не знаючи предмета супе­речки, заперечують аргументи один одного чи не пого­джуються один з одним), неточних висловлювань, по­леміки (суперечка з метою захистити свою точку зору і заперечити думку опонента), софістики (умисне вико­ристання в дискусії помилкових доказів (софізмів), які зовні видаються істинними), евристики (мистецтво спе­речатися, користуючись засобами, розрахованими на пе­ремогу).

Використання дискусійних методів сприяє самоствер­дженню учнів у процесі спілкування з дорослими та одно­літками.

Дебати – як освітня технологія. Різноманітність форматів. Британський формат парламентських дебатів. Компоненти дебатної гри. Сторони дебатів. Участь у формалізованих дебатах, як в інтелектуально-рольовій командній грі, беруть три сторони: учасники, аудиторія і суддівська колегія.