Політична партія. Функції партій.

Найпоширеніша система уявлень про характер й обмеження сучасної демократії була сформульована Максом Вебером, а її модифікований варіант – економістом Йозефом Шумпетером. Ідеї, які вони розробляли, поєднують у теоріюдемократичного елітизму.

Вебер відштовхувався від припущення, що пряма демократія не може служити засобом щоденного управління великою державою, і не тільки тому, що мільйони людей не в змозі регулярно збиратися для прийняття політичних рішень, але також тому, що керівництво складним суспільним устроєм вимагає спеціальні знання й навички.

Вебер вважає, що для того, щоб демократичні системи діяли ефективно, необхідне існування партій, що представляють різні погляди та різні інтереси.Якщо політика партій більш-менш близька, то виборець не може зробити ефективний вибір. Вебер не згодний із твердженням, що однопартійна система може бути хоч у якомусь змісті демократичною.

Шумпетер повністю розділяє погляди Вебера з приводу границь участі мас у політичному житті. Демократія, як стверджує Шумпетер, це правління політиків, а не народу.Політики – це «торговці голосами виборців». Однак для того, щоб заручатися підтримкою виборців, політичні діячі повинні хоча б мінімально відповідати вимогам й інтересам свого електорату. Тільки при наявності суперництва в ході придбання голосів виборців можна уникнути встановлення деспотичного режиму правління. Як ринок, на якому діє конкуренція, забезпечує можливість вибору споживачеві, так і система конкуруючих партій забезпечує деяку можливість політичного вибору.

Погляди Вебера й Шумпетера вплинули на прихильників плюралістичних теорій сучасної демократії.Головним автором цієї теорії є американський вчений Р. Дал.Прихильники плюралістичних теорій вважають, що окремі громадяни практично не можуть впливати на процес прийняття політичних рішень. Однак при цьому, на їхню думку, тенденції концентрації влади в руках урядових чиновників протистоїть наявність численнихгруп інтересів.

Групи інтересів – це організації, члени яких, не претендуючи на вищу політичну владу, намагаються впливати на неї для забезпечення своїх специфічних інтересів. У цьому їх принципова відмінність від політичних партій.

У число таких груп входять:

§ профспілки робітників та службовців;

§ фермерські (селянські) організації й союзи;

§ професійні асоціації підприємців;

§ феміністські, екологічні, правозахисні, пацифістські та інші рухи;

§ союзи ветеранів;

§ філософські клуби та ін.

Плюралістична теорія виходить із того, що політична система сучасних держав в істотній мірі визначається конкуренцією різних групових інтересів. Подібна конкуренція перешкоджає концентрації занадто великої влади в руках якої-небудь однієї групи або класу. Таким чином, існування конкуренції між інтересами різних груп є життєво важливою умовою демократії, оскільки влада при цьому поділяється між групами, не даючи можливості якій-небудь одній групі або класу отримати винятковий вплив. На думку прихильників плюралістичних теорій, на політику уряду в умовах демократії впливають переговори між різними угрупованнями - представниками ділових кіл, профспілок, етнічних груп, організацій по охороні навколишнього середовища, релігійних груп і т.д.

Так само, як і прихильники теорії демократичного елітизму, послідовники плюралістичної теорії вважають, що «народ» не править і не може правити. Сполучені Штати й інші країни Заходу розглядаються як демократичні суспільства. При цьому США вважаються найбільш плюралістичним і тому найбільш демократичним із всіх індустріальних суспільств. Суперництво між різноманітними групами інтересів існує не тільки на національному рівні, але також і на рівні окремих штатів і місцевої влади.

Марксистський соціолог, американець Чарльз Райт Мілз, у своїй відомій роботі «Пануюча еліта» висловив іншу точку зору. Він відзначив, що в ранній період своєї історії американське суспільство на всіх рівнях дійсно було дуже пластична й різнорідним, політична система значною мірою визначалася політикою окремих штатів, діяльність яких загалом координувалася федеральним урядом. Однак згодом усе змінилося. Політична влада сьогодні, на думку Мілза, жорстко координується зверху нечисленною групою людей. Економіка теж колись складалася з безлічі малих виробничих фірм, зараз же в ній домінує група дуже великих корпорацій.Якщо раніше збройні сили були нечисленними й доповнювалися формуваннями поліції, тоді як зараз вони перетворилися в гігантську організацію, що займає ключове положення серед інших державних інститутів країни.

Кожна з цих сфер стала не тільки більше централізованою, але й, згідно з Мілзом, більше однорідною. Люди, що займають вищі пости в цих трьох сферах, як правило, є вихідцями з одного соціального середовища, вони розділяють однакові погляди, мають спільні інтереси і нерідко особисто знайомі один з одним. Вони перетворилися в єдинупануючу еліту, що править країною і, беручи до уваги міжнародне становище Сполучених Штатів, впливають на розвиток подій в усьому світі.

Пануюча еліта, у зображенні Мілза, - це в основному заможні білі люди англосаксонського походження, багато з яких закінчили однакові престижні університети, є членами ідентичних клубів і спільно засідають в урядових комітетах. Бізнесмени й політичні лідери працюють разом і тісно пов'язані з військовими за допомогою контрактів на придбання озброєння й асигнувань на різні поставки збройним силам. У вищих ешелонах всіх трьох сфер - політики, економіки і армії – відбувається постійна взаємодія. Політики мають ділові інтереси, лідери в сфері бізнесу часто прагнуть до політичних постів, вищий військовий склад нерідко засідає в радах найбільших компаній.

На противагу думці прихильників плюралістичних теорій, Мілз вважає, що в Сполучених Штатах існують три рівні влади:

Пануюча еліта займає вищий рівень, приймаючи найбільш важливі політичні рішення, впливаючи як на внутрішню, так і на зовнішню політику.

Групи інтересів, на яких концентрують увага прихильники плюралістичних теорій, діють у середньому ешелоні влади разом з місцевими органами правління. Їхній вплив на основні рішення обмежений.

На самому нижньому рівні перебуває основна маса населення, що не має практично ніякого впливу на прийняті рішення, тому що вони розробляються в ході закритих засідань, де збираються вищі ешелони влади від обох партій. На чолі кожної партії – особи, що мають спільні інтереси і погляди. Тому реальні альтернативи, що надаються виборцям у ході виборів президента або конгресменів, відрізняються настільки не суттєво, що наслідки цих розходжень практично не мають значення.

До подібним до висновків приходили й інші вчені марксистської орієнтації, що проводили дослідження в інших країнах Заходу. Їх висновок – у країнах Заходу існує вищий клас, в руках якого зосереджена непропорційно велика частина багатств держави й представники якого мають значно більше шансів досягти вищих постів у різних сферах, ніж вихідці з менш привілейованих верств.

З іншого боку, викликає сумнів, що в дійсності існує група настільки скоординована й згуртована, як пануюча еліта, що відповідає визначенню, яке запропонував Мілз. У дійсності між різними владними структурами спостерігається істотний поділ поглядів й інтересів, і хоча в певних умовах вони можуть співпрацювати між собою, але насправді вони більш різноманітні й фрагментарні, ніж це представлено у Мілза. Істина, імовірно, перебуває десь посередині між картиною, намальованої прихильниками плюралістичних теорій, і аналізом, запропонованим Мілзом.

Якщо держава так чи інакше змушена піклуватися про спільні інтереси суспільства, то партії відстоюють інтереси окремих його частин. Саме поняття «партія» походить від латинського слова «partis», що означає «частина».

Партієюназивають добровільну політичну організацію, що створюється найбільш активними представниками населення для вираження своїх інтересів та їхньої реалізації через інститути політичної влади. Партія тим і відрізняється від політичних організацій, що вона створюється для участі в змаганнях за державну владу.

Політичні партії виконують у суспільстві кілька важливих функцій:

· Вираження/артикуляція інтересів частини суспільства в публічній сфері;

· Створення ідеології, що повинна пов'язати групові інтереси з інтересами загальнонаціональними;

· Кадровий підбор осіб, які в перспективі можуть виконувати державні функції, залучення людей з народних мас до елітних груп;

· Мобілізація своїх прихильників на політичну боротьбу, керівництво цією боротьбою;

· Пропаганда й агітація серед всіх верств суспільства своїх ідей і проектів, формування суспільної думки;

· Створення програм вирішення гострих суспільних проблем;

· Змагання за голоси виборців, право від їх імені здійснювати владу;

· Виконання владних повноважень і впровадження в життя програм, за які проголосувало більшість населення.

Не тільки партії можуть виражати в політичній підсистемі групові інтереси. Існують також суспільні рухи. Як правило, вони поєднують представників різних соціальних верств, які стурбовані якоюсь загальною проблемою. Наприклад, такою проблемою може бути забруднення навколишнього середовища. Екологічний рух у певних умовах може мати політичний характер. Однак у політичного руху значно менший ступінь організованості. На відміну від партії суспільний рух обмежується однією або невеликою кількістю проблем. Після досягнення мети рух може припинити своє існування.