Згідно з кількісною теорією грошей, рівень цін кожної з країн визначається її реальним сукупним доходом, величиною пропозиції та чутливістю попиту на гроші до доходу.

Збільшення валового внутрішнього продукту країни у довгостроковому періоді, або економічне зростання, є наслідком збільшення обсягів і підвищення ефективності праці та капіталу. В сучасних умовах ВВП розвинутих країн зростає, як правило, повільніше, ніж доход країн, що розвиваються, або три­валий час не збільшується. Але їхні валюти залишаються стабільними. Причини такого явища — у майже дзеркальній симетрії демографічної ситуації та ефективності виробництва у цих країнах. В розвинутих країнах з відносно дорогою та стабільною валютою ефективність виробництва висока й постійно зростає. Чисельність населення збільшується повільно або навіть скорочується. Реальний доход на душу населення зростає. У більшості країн з хиткою, слабою валютою найчастіше все навпаки. Тому реальний доход на душу населення в них зростає повільніше або навіть знижується. Тож, принаймні в довгостроковому періоді, валютний курс визначається швидше динамікою відносних показників ефективності національного виробництва і реального доходу на душу населення, а не валового реального доходу.

В довгостроковому періоді курс національної валюти зросте, якщо за інших рівних умов:

1) зменшиться пропозиція грошей в національній економіці;

2) збільшиться пропозиція грошей у решті країн світу;

3) зросте сукупний доход або підвищиться ефективність виробництва даної країни;

4) знизиться сукупний доход або ефективність виробництва решти країн світу;

5) довгострокове значення "коефіцієнту поведінки" агентів національної економіки збільшиться;

6) довгострокове значення "коефіцієнту поведінки" економічних агентів решти країн світу знизиться.

В дійсності на­ціональні ринки недостатньо відкриті для вільної міжнародної торгівлі й руху капіталів через державне регулювання. Значна частка благ не є пред­метом міжнародної торгівлі або не може вільно переміщуватися (послуги, праця, нерухомість тощо). Інформаційні й транспортні витрати, ризики торгівлі між окремими країнами й досі залишаються вагомими факторами, що стримують розвиток торгівлі. Тому закон паритету купівельної спромо­жності спостерігається лише як довгострокова тенденція (на відрізках часу протягом 10 років і більше).