Соціальна структура особистості.

Соціологічна структура особистості. Соціальний статус і соціальна роль.

Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність і характеризується структурою. Дослідження структури особистості належить до новітніх галузей комплексу наук про людину і суспільство. Донедавна на монополію у пізнанні структури особистості претендувала психологія. Зрозуміло, що штучне обмеження такої інтегральної проблеми, як особистість, предметом лише однієї науки позбавляє можливості системного і комплексного пізнання її структури. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо).

· Інтегрованість особистості у соціальне середовище (статус, ролі).

· Спрямованість особистості як її домінуюче соціально зумовлене ставлення до соціальної дійсності, що оточує людину.

· Соціальна активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки, життєвий контроль.

Джерелом активності людини є її потреби – внутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні потреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб.

Отже, потреби є засобом розгортання діяльності людини. Потреби людини утворюють систему, що має ієрархічну будову (див. ієрархічна теорія потреб американського соціального психолога А.Маслоу).

Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальних можливостей людини і суспільства. Вроджені потреби є підконтрольними, підпорядкованими соціальним. Людина, задовольняючи свої потреби, не тільки зважає на свої можливості, але й вирішує питання щодо дозволу бажаного з огляду на моральні вимоги. Потреби більш високого рівня стають актуальними для людини у міру задоволення ним, хоча б частково, потреб нижчого рівня. Пріоритет соціальних потреб над природними, вітальними підтверджений багатьма іншими дослідженнями.

Потреби людини бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив із врахуванням ціннісних орієнтацій особистості. Фіксація потреб у формі ціннісних орієнтацій, усвідомлення реальних можливостей їх реалізації, а також визначення конкретних способів та засобів їх досягнення – усе це необхідні складові процесу адекватного відображення потреб у свідомості людини, формування мотивів до діяльності.

Аналіз соціальної та соціально-психологічної структури особистості показує, що діяльність особистості зумовлюється не тільки зовнішніми факторами, а внутрішніми її установками. У зв’язку з цим постає задача більш детального аналізу такої діяльності, яка проявляється перш за все у виконанні особистістю різних соціальних функцій.

При аналізі діяльності особистості та її місця у суспільстві часто використовується поняття «соціальний стан». Якщо це поняття співвіднести із соціальною роллю, то останню можна розглядати як функцію соціального стану.

Поняття «соціальний стан» є атрибутивним, що виражає тільки приналежність особистості до тієї чи іншої спільноти та через неї – до суспільства в цілому. Але воно не розкриває її функцій, тому не вигідне для соціологічного аналізу особистості, особливо якщо розглядати його у взаємозв’язку з іншими поняттями.

Соціальну роль особистості у поєднанні з її соціальним станом найбільш повно висвітлює поняття «соціальний статус особистості». У науковий вжиток поняття «соціальний статус» запровадив М.Вебер. Статус він трактував як суспільне визнання у формі позитивних чи негативних привілеїв. У сучасному розумінні це поняття охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: освіту, посаду, вік, стать тощо.

Статус – певна позиція в соціальній структурі групи чи суспільства, пов’язана з іншими позиціями через систему прав і обов’язків. Позиція вчителя має сенс тільки у зв’язку з позицією учня та директора школи, а того – у зв’язку з позицією міністра освіти тощо.

Соціальний статус особистості – це положення людини у суспільстві, яке вона займає як представник певної соціальної групи із сукупністю прав та обов’язків.

У наборі статусів завжди знайдеться ключовий, або головний.

Головним статусом називають найбільш характерний для даного індивіда статус, за яким його виділяють оточуючі або з яким вони його ототожнюють. Для жінок частіше всього був статус домогосподарки, а для чоловіків – і раніш, і відтепер – статус, пов’язаний з основним місцем роботи або заняття: «директор банку», «науковець», «музикант», «менеджер», «професор» тощо. Головним виступає той статус, який визначає стиль життя, коло знайомих, манеру поведінки.

Вчені виділяють ще й особистий статус – становище людини в малій (первинній) групі, що обумовлюється тим, як ставляться до неї оточуючі.

Соціальні статуси поділяють на два основні типи:

· приписуваний (привласнений, природний) – статус, що нав’язується суспільством незалежно від волі та зусиль суб’єкта. Найчастіше набувається від народження (раса, національність, стать, вік тощо);

· досягнутий (здобутий) – надбаний зусиллями самої людини (освіта, посада, сімейне становище тощо).

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто його оточує, чекають від нього виконання ролей згідно з цими статусами. У такому розумінні «статус» і «роль» - це дві сторони одного феномена: якщо статус – це сукупність прав, привілеїв та обов’язків, то роль – дія в рамках даної сукупності прав та обов’язків. Так ми підійшли до розкриття суттєвого навантаження поняття «соціальна роль» -це типова поведінка людини, що пов’язана з її соціальним статусом та відповідає прийнятим у суспільстві нормам.

Дане поняття широко використовується в концепціях, які ототожнюють діяльність людини із розігруванням певних стандартних ролей у стандартних ситуаціях. Поняття «соціальна роль» і «гра» відображують певні життєві ситуації, що повторюються. Наприклад, за їх допомогою вдається точніше змалювати факти пристосування людини до конкретних умов.. Окрім того, «ролева теорія» непогано пояснює феномени відчуження та конформізму.

Досліджуючи відповідність індивідуальної мотивації суспільним нормам і цінностям, а також дотримання людьми встановлених правил, послідовники ролевої теорії широко використовують ситуацію актора та ролі (або двох акторів). При цьому посилаються на відомі слова із п’єси В.Шекспіра:

Весь світ театр,

В ньому жінки, чоловіки – усі актори.

У них є виходи, уходи.

І кожен не одну тут грає роль.

Дитина, школяр, юнак, коханець, солдат, суддя, старий.

Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, поведінка може або відповідати, або не відповідати очікуванням. Вимоги оточення (у вигляді приписів, побажань, очікувань) щодо виконання певних соціальних ролей втілюються у конкретні соціальні норми. Для забезпечення належного виконання вимог створюється система соціальних санкцій позитивного чи негативного характеру, які можуть бути як формальними, так і неформальними. Головне призначення санкцій – привести поведінку людини у відповідність до соціальних норм, застерегти людину від порушень.

В усі часи суспільство намагалось придушувати небажані форми поведінки людей. У якості небажаних практично у рівному ступені виявлялись генії та злочинці, дуже ледачі і дуже працьовиті, жебраки і багатії. Різке відхилення від середньої норми як в позитивний, так і в негативний бік загрожували стабільності суспільства. Соціологи називають поведінку, яка відхиляється, девіантною – це будь-які вчинки та дії, які не відповідають писаним або неписаним нормам.

У більшості суспільств контроль девіантної поведінки не є симетричним: відхилення у поганий бік – осуджуються, а у добрий – схвалюються. Залежно від того, позитивним чи негативним є відхилення, всі форми девіацій можна розмістити на певному континуумі. На одному його полюсі розміститься група осіб із схваленою поведінкою: національні герої, видатні актори та спортсмени, вчені, письменники, художники і політичні лідери, місіонери, здорові і гарні люди. На іншому полюсі розміститься група осіб, поведінка яких не схвалюється,: революціонери, терористи, непатріоти, політичні емігранти, зрадники, атеїсти, вандали.

Якщо ми підведемо статистичний підрахунок, то виявиться, що в суспільствах, які нормально розвиваються, в звичайних умовах на кожну з цих груп прийдеться приблизно до 10-15% загальної чисельності населення. Напроти, 70% населення країни складають «тверді середняки» - люди, які не мають відхилень. Хоча більша частина людей більшу частину часу поводить себе відповідно законам, таких людей не можливо вважати абсолютно законослухняними. Девіантним може виявитися самий невинний на перший погляд вчинок.

Таким чином, будь-яка поведінка, яка не схвалюється суспільством, називається девіантною. Це надзвичайно широкий клас явищ – від проїзду без квітка до вбивства людини. У широкому розумінні девіант – кожна людина, поведінка якої не відповідає нормам суспільства. В такому разі слід казати про форми і розміри відхилень. Російський соціолог А.Кравченко до видів, або форм, девіантної поведінки відносить кримінальну злочинність, алкоголізм, наркоманію, проституцію, гомосексуалізм, азартні ігри, психічні розлади, самогубства (але в деяких країнах не все перелічене вважається відхиленням).

У вузькому розумінні під девіантною поведінкою розуміються такі відхилення, які не тягнуть за собою карного покарання, тобто, не є протиправними. Сукупність протиправних вчинків, або злочинів, отримала в соціології особливу назву – делінквентна поведінка. Обидва значення – широке і вузьке – застосовуються в соціології.

Ролева концепція пояснює багато аспектів у соціології особистості, проте від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда. «За межами драми, - писав П.Сорокін, - не може бути ролі, оскільки роль можлива лише в контексті всіх ролей. Щоб не робив ізольований індивід, ніяка із його дій не являє собою ані соціального явища, ані найпростішого утворення. Роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці».