Мийні та диспергуючі властивості олив

На всіх деталях, де тонкий шар оливи нагрівається до високої температури (наприклад, у зоні поршневих кілець, на юбці та зовнішніх стінках поршня, а також на шатунах), олива окиснюється з утворенням вуглецевих речовин, які відкладаються на поверхні металу у вигляді тонкого міцного шару з гладкою і, найчастіше, блискучою поверхнею. Складається враження, що деталі покриті лаком. Звідси ці вуглецеві відкладення дістали назву лакових. Вони дуже міцно утримуються на поверхні металу і є небезпечним для двигунів. Так, при заповненні кільцевих канавок лаковими відкладеннями кільця заклинюються, або, як кажуть, пригоряють. Це призводить до підвищеної витрати оливи, зниження компресії та, як наслідок, до зниження потужності двигуна. При цьому кільця можуть ламатися і заклинювати двигун.

У міру докладнішого вивчення мастильних матеріалів з'ясувалось, що коли в оливу ввести спеціальну присадку, то її схильність до утворення лаку та інших відкладень можна різко знизити, а при вдалому підборі присадок – виключити взагалі. При цьому деталі двигуна (навіть при тривалій роботі) не забруднюються і мають чистий вигляд, немов би їх тільки що очистили й помили. Звідси і виникли назви мийні присадки та мийні властивості олив.

Для боротьби з лакоутворенням в експлуатаційних умовах треба не допускати роботу двигуна з перевантаженнями і напруженим тепловим режимом, підтримувати нормальний технічний стан поршневої групи.

Крім лакоподібних відкладень, двигун забруднюється мазеподібними масами, які дістали назву низькотемпературні відкладення (шлам). Спочатку в оливі утворюється емульсія, чому сприяє вода. її пари, просочуючись із циліндра крізь нещільність поршневих кілець, при низьких температурах конденсуються і змішуються з оливою. При цьому виникає оливна емульсія, яку стабілізують кислі продукти.

До складу емульсії входять металеві частинки від зношування деталей, дрібні частинки нагару, зола, смоли й асфальтени, а також інші тверді продукти високотемпературного окиснення. Емульсія виділяється з оливи у вигляді чорного, неприємного на дотик, липкого осаду. Напочатку він пухкий, а з часом ущільнюється на стінках і днищі картера, фільтрах грубої очистки оливи та відцентрово-реактивному фільтрі тонкої очистки. Забруднюються також магістральні й відвідні канали. Чим нижча температура оливи в працюючому двигуні, тим швидше накопичується в ньому осад, який забиває мастильну систему.

Накопичення шламу в зоні маслоприймача може серйозно порушити циркуляцію оливи і тим самим спричинити загальне чи часткове закупорювання оливних каналів. Особливо інтенсивно шлам утворюється у зношених двигунах із великим проривом газів у картер, які прискорюють окисні процеси в оливі.

Осади складаються з оливи (50...80 %), води (5...35 %), оксикислот (2...15 %), карбенів і карбоідів (2... 10 %), асфальтенів (0,1... 15 %), а також із механічних домішок різного походження. Вода в осадах знаходиться у вигляді стійкої емульсії. Утворенню та відкладенню осадів сприяє порушення (зниження) теплового режиму двигуна. Саме в такому режимі відбувається конденсація парів води і палива. В умовах низькотемпературного режиму забруднення центрифуги шламами в 28 разів більше, ніж у високотемпературному режимі.

Щоб моторні оливи ефективно запобігали утворенню осадів, вони мають зберігати свої високі диспергуючі властивості (ДВ) протягом тривалого періоду експлуатації.

Для зменшення кількості осадів слід:

• підтримувати оптимальний тепловий режим роботи двигуна;

• використовувати оливи, що характеризуються доброю хімічною стабільністю і мають відповідні присадки;

• своєчасно міняти оливні фільтри;

• ретельно промивати картер та всю систему мащення перед заправкою її свіжою оливою.