Характеристика головних законів виробництва

Виробнича логістика має за мету підвищення організованості виробничих систем, і тому вона тісно взаємодіє з організацією виробництва як наукою про проектування, створення та розвиток виробничих систем. Закони та закономірності організації виробництва є основою для вирішення логістичних проблем.

Зараз у теорії організації виробництва можна виділити дві групи закономірностей:

• закономірності організації виробничих систем;

• закономірності організації виробничих процесів.

Закономірності організації виробничих систем знайшли своє відображення в працях Є.Г.Гінзбурга та В.А.Петрова.

Великим досягненням теорії організації виробництва можна вважати виявлення та опис законів організації високоефективних, ритмічних виробничих процесів, а саме:

• закон упорядкованості руху предметів праці на виробництві;

• закон календарної синхронізації тривалості технологічних операцій;

• закон емерджентності основних та допоміжних виробничих процесів;

• закон резервування ресурсів у виробництві;

• закон ритму виробничого циклу виконання замовлення.

Природа впливу цих законів на організацію виробничих процесів, на організацію виробництва описана у працях Ю.Ю.Наймарка.

1 Закон впорядкованості руху предметів праці на виробництві. Формулювання закону: без попередньої організації руху предметів праці у типових міжцехових і внутрішньоцехових технологічних маршрутах взагалі неможливе планування процесу виробництва.

Якщо відомі напрями руху та середня швидкість то, імовірно, можна встановити граничні терміни досягнення заданого пункту на маршруті. Це дуже важливо при плануванні процесу виробництва за окремим замовленням. Традиційно вважається, що обробка партії деталей при виконанні певної технологічній операції – це рух цієї партії, а час її міжопераційного простою в очікуванні вивільнення наступного робочого місця або в очікуванні завершення обробки цієї партії деталей на попередній операції – це час перерви у процесі виробництва. Тривалість перерв має імовірнісний характер, тому надійне планування термінів процесу виробництва можливе лише при використанні граничних імовірних термінів виконання робіт.

Упорядкування руху деталей у виробництві може досягатися такими способами:

1) стандартизація та типізація міжцехових і внутрішньоцехових технологічних маршрутів;

2) проектування типової схеми руху предметів праці на виробництві;

3) раціональна впорядкованість запуску деталей у виробництво.

2 Закон неперервності руху виробничого процесу. Виробничий процес відбувається у часі та просторі. Час проходження виробничого процесу характеризується тривалістю виробничого циклу, часом простою робочих місць і часом залежування предметів праці на виробництві.

Просторове проходження виробничого процесу характеризується виробничою структурою, структурою наявних ресурсів, послідовністю та структурою трудових затрат, необхідних для виготовлення продукції при виконанні виробничої програми підприємства.

Мінімізація втрат виробництва від сумарного часу простоїв робочих місць і від сумарного часу міжопераційного залежування предметів праці характеризує рівень організованості та ефективності руху виробництва.

У процесі виробництва час міжопераційного залежування предметів праці та час простоїв робочих місць протиставляються один одному як різні календарні компенсатори, які вилучають із виробничого процесу різні елементи виробництва, або робітника і засоби праці, або предмети праці.

Наведемо деякі правила вибору раціональних методів календарної організації:

1) в усіх типах виробництва простої робочого місця та час залежування партії предметів праці протиставляються один одному не лише як різні компенсатори, які вирівнюють тривалість операції, але й як різні за величиною втрати виробництва;

2) у непоточному виробництві виробничий процес повинен організовуватися за принципом неперервного завантаження робочих місць на противагу принципу безперервного руху предметів праці у поточному виробництві;

3) вибір принципу організації виробничого процесу (безперервне завантаження робочих місць або безперервний рух предметів праці) в конкретних умовах визначається співвідношенням втрат виробництва від простою робочих місць і від залежування предметів праці.

Закон ритму виробничого циклу виготовлення виробу. Закон ритму виробничого циклу виготовлення виробу – це об’єктивно існуюча сукупність суттєвих причинно-наслідкових зв’язків між параметрами виробничої програми підприємства (тобто змістом, термінами, пріоритетами, пропорціями об’єктів виробництва та їх структурною трудомісткістю), з одного боку, а також структурою елементів виробництва, які використовуються у виробництві, з іншого боку.

Протягом циклу механообробки комплекту деталей виробу в одному підрозділі фронт робочих місць істотно змінюється за кількістю та складом.

Ритм виробничого циклу виготовлення виробу є закономірним об’єднанням процесів розгортання та згортання виготовлення комплектів заготовок, деталей, комплектуючих одиниць виробу за стадіями та виробничими ділянками, а в кожному виробничому підрозділі – закономірна зміна обсягу та складу робіт, що виконуються з кожним комплектом предметів праці даного виробу у кожному виробничому циклі виготовлення комплекту деталей в даному підрозділі. При цьому зміна тривалості циклу виконання робіт не змінює внутрішніх пропорцій розподілу обсягу та складу цих робіт.

Розрізняють три можливих методи моделювання ритму виробничого циклу виготовлення виробу.

1. Статистичний.

2. Статичний.

3. Динамічний.

Закон календарної синхронізації циклів процесу виготовлення виробів та їх частин. Якщо процесом синхронізації циклів не керувати, то тривалість циклів збільшиться у три рази, оскільки календарне вирівнювання кожної частини процесу перевищить найбільший цикл відповідної частини процесу.

Визначення закону синхронізації циклів процесу виготовлення виробу та їх частин необхідне як основа мистецтва керування виробничим процесом з метою мінімізації затрат на виробництво. Взагалі за будь-якої форми організації виробництва нерівні тривалості технологічних операцій вирівнюються до деякої календарної межі або за рахунок залежування деталей, або за рахунок простоїв робочих місць, або за рахунок того й іншого одночасно. При впорядкованому русі деталей можна керувати мінімальною календарною межею вирівнювання операцій.

Формування оптимальної виробничої програми в ринковому середовищі

Виробнича програма є детальним виробничим планом, розробленим на основі розбиття товарних сімейств на окремі готові продукти (відповідно до правил, встановлених на основі статистичних спостережень). Планування проводиться залежно від наявних потужностей робочих місць і термінів постачання для кожного продукту.

У дійсності можна уявити безліч можливостей переходу від виробничого плану до виробничої програми та передбачити в ній як жорсткі завдання, так і ті, які можна спочатку спрогнозувати, а їх деталізацію проводити пізніше. Однак важливо максимально уникати нестабільностей в реалізації тієї частини, яка вважається жорстко заданою.

Потрібно зазначити, що перехід від виробничого плану до програми може бути полегшений за допомогою методу відкладеної диференціації. Проблема погодження запланованого навантаження із реальною продуктивністю робочого обладнання є, звичайно, найбільш важливою.

Перехід до ринкових відносин вимагає від підприємств швидкої окупності затрат та оперативного реагування на зміни споживчого попиту. У реальних умовах змінна структура споживчого попиту за номенклатурою виробів та обсягом реалізації не збігається зі структурою виробничих потужностей і ресурсів. У зв’язку з цим виникає завдання сформувати оптимальну виробничу програму, яка найбільш повно задовольняла б попит і забезпечувала б максимальний прибуток за рахунок встановлення оптимальних цін та обсягу випуску продукції.

На практиці прогнозування та планування виробничо-господарської діяльності підприємств для вирішення подібних задач найбільш широко використовують методи лінійного програмування.

Зараз подібні задачі розв’язуються також методами умовної оптимізації нелінійних цільових функцій. Відомі методи (метод множників Лагранжа, градієнтні методи, метод еліпсоїдів) вимагають, щоб цільова функція в досліджуваній галузі була неперервна та диференційована.

Умови змінного споживчого попиту вимагають формування такої виробничої програми, яка, з одного боку, задовольняла б запити споживачів, а з іншого – забезпечувала б максимальний прибуток підприємству. Це досягається зміною цін на готову продукцію залежно від обсягів її випуску.