ТЕМА: Предмет і завдання наркології. Актуальні проблеми сучасної наркології. Принципи діагностики і лікування узалежнень.
ПЛАН: 1. Зловживання етанолом. Просте і патологічне алкогольне сп’яніння. Невідкладна допомога при алкогольному отруєнні.
2. Алкоголізм. Характеристика клінічних стадій.
3. Алкогольні психози.
4. Поняття наркоманії.
5. Основні види наркоманій: опіоїдна, психостимуляторами, канабіоїдна, барбітурова
6. Поняття токсикоманій. Особливості сп’яніння і динаміка токсикоманії, викликаної інгалянтами
7. Сучасні методи лікування нарко- і токсикоманій.
Актуальність теми:Значний ріст в останні десятиліття різних форм аддиктивної поведінки, перш за все – алкоголізму та наркоманій ставить дану проблему в один ряд із найбільш актуальними проблемами сьогодення.
1. Предметом вивчення наркології є вплив психоактивних речовин на стан людини. У вітчизняній наркології в цю групу традиційно входять гостра та хронічна інтоксикація алкоголем, наркотиками та токсикоманічними речовинами.
· Психоактивна речовина (ПАР) – речовина, одномоментне вживання котрої викликає комфортний психічний стан, а систематичне – психічну чи фізичну залежність.
· Наркотична речовина – психоактивна речовина, яка внаслідок соціальної небезпечності офіційно визнана наркотичною. Поділ на токсикоманічні середники і наркотики є юридично зумовленим (карна відповідальність за виготовлення, зберігання, транспортування), а також
руйнівний вплив наркотичних і токсикоманічних речовин на організм людини є в принципі однаковим: усі вони є психотропними отрутами.
· Адиктивна поведінка – зловживання ПАР, зокрема алкоголем і тютюнопалінням, яке призводить до формування синдрому фізичної залежності.
· Токсикоманія (наркоманія) – хворобливий стан, що проявляється потягом до систематичного вживання психоактивних (наркотичних) речовин і характеризується явищами психічної і фізичної залежності. Основними клінічними проявами токсико- і наркоманій є:
· Синдром зміненої реактивності – втрата захисних реакцій (універсальна захисна реакція – блювотний рефлекс), наростання толерантності, тобто переносимості ПАР, зміна форм вживання і сп’яніння.
· Синдром психічної залежності – настирливий потяг до прийому ПАР для отримання психічного комфорту, здатність отримувати психічне задоволення поза вживанням ПАР значно знижується або зникає.
· Синдром фізичної залежності – непоборний потяг до вживання ПАР, включення ПАР до процесу обміну речовин організму з формуванням психічних і соматичних розладів при припиненні вживання ПАР і відновленням фізичного комфорту в стані інтоксикації (синдром абстиненції).
У МКХ-10 виділено окрему рубрику „Психічні і поведінкові розлади внаслідок приймання психоактивних речовин”.
Наркоманії і токсикоманії, або зловживання ПАР – це хворобливий потяг до вживання певних речовин з метою досягнення стану ейфорії або отримання штучного збудження, внаслідок чого розвивається психофізична залежність і своєрідна деградація особистості, нерідко настає передчасна смерть. Запідозрити потяг до приймання ПАР у підлітковому та юнацькому віці можна за рядом ознак:
1) втрата інтересу до навчання, часті пропуски занять без поважної причини;
2) немотивоване зниження успішності;
3) ухилення від суспільних заходів, спільної праці;
4) втрата приязних стосунків з колишніми приятелями;
5) зміна кола оточення, контакти з асоціальними особами;
6) різка зміна спектру інтересів, діяльності і звичного стилю поведінки;
7) поява в характері таких рис, як цинізм, брехливість, егоїзм;
8) уникання побутових обов’язків;
9) пізні повернення додому;
10)зловживання тонізуючими напоями, куріння;
11)намагання будь-що роздобути кошти для задоволення невідомих батькам потреб;
12)затримування правоохоронними органами;
13)приймання з приводу незрозумілих „недуг” непевних ліків, джерело отримання яких невідоме близьким;
14)зміни емоційного та життєвого тонусу: зранку – пригніченість, апатія чи дисфорія, після повернення додому – ейфорія, жвавість, балакучість.
Діагностика – виявлення відповідних речовин у крові або сечі, опіоїдна
ІІ ст. – налорфін (антагоніст опіатів).
Серед токсикоманічних речовин в Україні, як і в більшості країн, заселених переважно білою расою, найбільш поширеними є алкогольні напої.
2. Гостра алкогольна інтоксикація
Стан гострої інтоксикації без явищ психозу, викликаний прийманням спиртних напоїв, називають простим алкогольним сп’янінням. Розрізняють легкий, середній і тяжкий ступені сп’яніння.
Легкий ступінь проявляється ейфорією, гіперемією обличчя, загальним пожвавленням, тахікардією та підвищенням АТ до 130-150/80-95 мм.рт.ст. Мова та координація рухів не порушені. Концентрація алкоголю в крові становить 1-2‰.
При середній тяжкості сп’яніння ейфоричний настрій змінюється на депресивний або дратівливий, можливі імпульсивні вчинки. Мова стає уривчастою, змазаною. Тахікардія, АТ сягає 140-189/90-110 мм.рт.ст. Порушується координація рухів. Концентрація алкоголю в крові 3-4‰.
Тяжкий ступінь характеризується виключенням свідомості (від оглушеності до сопору і коми). Концентрація алкоголю в крові 5-6‰ (рівень вищий 7‰ вважається смертельним). Такий стан потребує невідкладних заходів. Для припинення всмоктування алкоголю промивають шлунок 1 -1,5л слабкого р-ну калію перманганату, при необхідності – через зонд. Можна викликати блювання шляхом п/шк. Введення 0,25-0,5 мл 1% р-ну апоморфіну. Одночасно вводять 1 мл кордіаміну або 1 мл 20% р-ну кофеїну. Слід дати прийняти 5-8-крапель 10% р-ну аміаку (нашатирного спирту) на півсклянки води. При алкогольній комі хворий потребує негайної госпіталізації в стаціонар для проведення інтенсивної терапії, реанімаційних заходів (гемодилюція з форсованим діурезом, поліглюкін, реополіглюкін в/в крапельно, серцеві глікозиди тощо).
Крім типового алкогольного сп’яніння, описаного вище, зустрічаються також змінені форми алкогольного сп’яніння, при яких алкоголь замість ейфоризуючого ефекту викликає депресію або дисфорію (депресивна та дисфорична форми, небезпечні щодо суїциду), вибухові реакції (експлозивна форма), істеричні прояви, непереборну сонливість (нарколептична форма) тощо. Такі види сп’яніння властиві хворим на алкоголізм, людям з мозковою дисфункцією, психічними та психологічними розладами.
Вживання алкоголю може спровокувати гострий психоз – патологічне сп’яніння. Кількість вжитого алкоголю при цьому може бути різною. Зазвичай у таких пацієнтів наявна помірна органічна мозкова дисфункція. Психоз може проявлятись паморочним станом свідомості або гострим параноїдним синдромом, часто з руйнівними діями. Після гострого стану зазвичай настає глибокий сон з наступною амнезією періоду психозу.
3. Хронічний алкоголізм. Серед популяції населення, яка споживає спиртні напої, у 5-10% розвивається узалежнення до етанолу – алкоголізм. Це захворювання є одним із різновидів токсикоманії і складається з таких синдромів: патологічного потягу до прийому спиртних напоїв, зміни толерантності (стійкості) до алкоголю, синдрому фізичної залежності, комплексу сома то-неврологічних порушень алкогольного генезу, психічних розладів. У перебігу алкоголізму розрізняють три стадії.
І (початкова) псевдоневрастенічна. Формується психологічна залежність до спиртних напоїв (патологічний потяг до спиртного), толерантність до алкоголю зростає в 3-5-разів. Соматоневрологічні порушення незначні і мають функціональний характер. Усвідомлення хвороби відсутнє. Соціально-трудовий статус зазвичай незмінений.
II (середня) наркоманічна. Визначається формуванням алкогольного абстинентного сидрому (ААС) як прояву фізичної залежності. Основними симптомами ААС є: загальний тремор, тахікардія, підвищення АТ, пітливість, спрага, нудота, втрата апетиту, пронос, зниження настрою, тривога, дратівливість, фізична слабкість, порушення уваги, розлади сну. Для зняття цих неприємних проявів хворий мусить прийняти певну дозу алкоголю, тобто похмелитись. Толерантність до спиртних напоїв у цій стадії досягає свого максимуму („плато толерантності”). Змінюється характер алкогольного сп’яніння. Змінюється характер хворого, на фоні егоїзму і брехливості розвивається психопатизація (зміни особи) за такими варіантами: експлозивний (дратівливість, злобність, конфліктність, сварки з щонайменшого приводу); істеричний (хвалькуватість, патологічна брехливість, істеричні реакції), астенічний (нерішучість, пасивність, знесиленість), апатичний (байдужість, емоційне спустошення, швидка соціальна деградація). Функціональні сома то-неврологічні порушення переростають в органічні (гепатит, панкреатит, алкогольна міокардіопатія тощо). У 10% хворих виникають гострі алкогольні психози (найчастіше при обтяжуючих обставинах – травма, соматична хвороба, психотравма)
III (кінцева) енцефалопатична. Пияцтво стале, але толерантність до алкоголю знижена. Часто вживаються сурогати, втрачається якісний контроль, наростає соціально- трудова деградація: хворі втрачають сім’ю, роботу і житло. Сомато-неврологічні зміни стають незворотними. Розвиваються незворотні органічні мозкові зміни (енцефалопатія), що проявляється психоорганічним синдромом. У деяких хворих на фоні алкогольної енцефалопатії розвиваються хронічні психози.
У лікуванні алкоголізму виділяють чотири етапи. На першому етапі треба обірвати запій і зняти ААС. З цією метою використовують метронідазол, унітіол, натрію тіосульфат. На другому етапі проводять дезінтоксикаційну та загальнозміцнювальну терапію. На третьому етапі застосовують специфічну протиалкогольну терапію (психотерапія – кодування, внутрішньом’язова імплантація препарату „Еспераль”). Після цього проводиться протирецидивне лікування. Методики лікування і дози препаратів визначаються лікарем-наркологом.
4. Алкогольні психози. Приблизно у 10% хворих на хронічний алкоголізи розвиваються гострі і хронічні алкогольні психози.
Серед психозів найчастіше виникає алкогольний делірій (біла гарячка). Клінічна картина визначається деліріозним синдромом (дезорієнтація в часі і просторі із збереженням орієнтації у власній особі, зорові, тактильні та слухові галюцинації. Переважають мікроптичні, множинні зоогалюцинації (жуки, таргани, пацюки), розвивається галюцинаторне збудження. Виділяють також важкі делірії : професійний (рухи хворого, пов’язані із звичною діяльністю) та муситуючий (глибоке затьмарення свідомості, аменція, прогноз важкий). Біла галячка супроводжується соматоневрологічними розладами: виражена пітливість, тахікардія, коливання АТ, збільшення печінки, субіктеричність склер, тремор рук, голови, всього тіла. Температура тіла найчастіше субфебрильна.
Невідкладна долікарська допомога. Хворим, у яких психоз розвинувся при яскравих проявах ААС, показана суміш Попова: 0,4г фенобарбіталу (або чотири разові дози іншого снодійного препарату) подрібнюють, змішують із 30-50 мл 96% етилового спирту, додають 78-80 мл води і дають хворому випити. Це зменшує прояви абстиненції, іноді викликає сон. З метою детоксикації вводять в/в 10 мл 30% р-ну натрію тіосульфату, в/м 10 мл 5% р-ну унітіолу. При вираженому психомоторному збудженні слід ввести в/м 4 мл 2,5% р-ну аміназину, 4-6-мл 0,5% р-ну реланіуму (сибазону). Хворого потрібно якнайшвидше госпіталізувати, подальше лікування проводиться в стаціонарі, часто такі хворі потребують інтенсивної терапії і реанімаційних заходів.
Алкогольний галюциноз. Клінічна картина визначається слуховими галюцинаціями, що мають характер монологу, діалогу або полі вокальними з тематикою звинувачення хворого, докорів та погроз на його адресу. Супроводжуються тривогою, страхом. Посилюються ввечері і вночі. Свідомість збережена. Відмічаються гострий перебіг (до 2-4 тижнів) і хронічний (триває роками, хвилеподібно, хворий призвичаюється до голосів). Невідкладної долі карської допомоги потребують хворі з гострими проявами, що супроводжуються афектом страху, тривоги (вводяться седативні середники, хворий невідкладно госпіталізується в психіатричний стаціонар).
Алкогольний параноїд. Гострий алкогольний параноїд – маячення переслідування, напружений афект страху, часто маячне збудження. Триває декілька днів або тижнів, але може затягатись на місяці.
Алкогольне маячення ревнощів – хронічний алкогольний параноїд, здебільшого на фоні наростаючої алкогольної енцефалопатії. До маячення ревнощів можуть приєднуватись ідеї отруєння. Часто спонукає до жорстоких дій. Лікування гострих станів – в стаціонарі (трифтазин, галоперідол, аміназин).
Корсаковський поліневритичний психоз. Характеризується наявністю Корсаківського амнестичного синдрому (фіксаційна, іноді ретроградна амнезія в поєднанні з конфабуляціями, амнестична дезорієнтація, млявість, пасивність) в поєднанні з поліневритом (атрофія м’язів кінцівок, постаблення або відсутність сухожилкових рефлексів). Може розвиватись гостро (після делірію) або поступово (переважно у людей похилого віку).
Алкогольні енцефалопатії розвиваються при органічній недостатності мозку в умовах масивної інтоксикації сурогатами. Гостра алкогольна енцефалопатія Гайе-Верніке (геморагічна енцефалопатія, або верхній гострий поліенцефаліт). Продром – як важкий хронічний ААС, потім – важкий делірій, агенція, судомні напади, легеневі і серцеві ускладнення. Прогноз – важкий, часто летальний або з виходом в хронічну форму.
Хронічні енцефалопатії – корсаковський психоз, алкогольна деменція, алкогольний псевдопараліч (тотальна деменція з ейфорією, нагадує прогресивний параліч). Лікування є відносно ефективним лише на початкових стадіях енцефалопатії і передбачає введення великих доз вітамінів групи В і ноотропних засобів на фоні загальнозміцнюючої терапії. Хворі з хронічними енцефалопатіями здебільшого повністю непрацездатні, а іноді потребують стороннього догляду і нагляду.