МОЗАЇЧНІСТЬ.

СИНУЗІАЛЬНІСТЬ.

Синузія являє собою екологічно і просторово відокремлену частину рослинного угруповання. З точки зору ярусного розчле­нування, кожний ярус агрофітоценозу, по суті, є синузією, оскільки він чітко окреслений просторово та має геоморфологічну приуро­ченість,яка,в свою чергу, характеризується власними екологічними умовами місцезростання. Нерідко синузії виділяються у вигляді невеликих ділянок, наприклад вологих знижень, покритих жовтецем повзучим (Ranunculus repens); або ділянок, покритих чистецем однорічним (Stachys annua) чи гірчаком шорстким (Polygonum scabrum), які приурочені до ще вологіших знижень. Подібного роду синузії називаються просторовими, тобто приуроченими до певних ділянок території. Іншим різновидом синузій є ценотичні синузії, які виділяються за ценотичними властивостями рослинних угрупо­вань. Вони можуть бути то більш широкими,то вузькими. Так, си­нузії наземних лишайників у багатьох регіонах зустрічаються в су­хих та вологих соснових лісах, тимчасом як синузії ліщини звичай­ної (Corylus avellana) – в лісах, утворених цілим рядом листяних порід, а подекуди хвойно-листяних. Особливими синузіями вважа­ють сукупність епіфітів, ліан, епіфітних лишайників, напівпаразита омели (Viscum album), які слід розглядати як самостійні синузії, що займають специфічну кронову еконішу.

Синузії в часі тісно пов'язані з часовими вимірами: віковими, тимчасовими, короткотривалими, довготривалими тощо. В агро­фітоценозах нерідко виділяють ряд часових або сезонних синузій: ранньовесняну синузію утворює веснянка рання (Erophila praecox), літню – фіалка польова (Viola arvensis), пізньолітню – галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora). Всі ці синузії тісно пов'язані із сезонною ритмікою агрофітоценозу та розвитком едифікатора.

У широколистяних лісах також виділяється ряд чітко відокрем­лених часових (у часі) синузій: ранньовесняну утворюють ряд не­моральних видів: ряст ущільнений (Corydalis solida), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), фіалка запашна (Viola odorata); ранньолітню: зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera), медунка тем­на (Pulmonaria obscura), вороняче око (Paris quadrifolia), маренка за­пашна (Asperula odorata); пізньоосінню: яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), осока лісова (Carex sylvatica), тонконіг дібров­ний (Poa nemoralis) тощо.

Будь-який фітоценоз неоднорідний за своєю природою, він складається з флористично, морфологічно, екологічно і ценотично відмінних мікроценозів (як їх назвав Биков), або мікрофітоценозів (за Лавренком), або мікроасоціацій (за Гросгеймом), або мікроугруповань (за Ярошенком). У сосново-дубовому лісі легко можна знайти ділянки, де біля стовбурів дерев сосни ростуть веснівка дволиста (Majanthemum bifolium) або одинарник європейський (Trientaiis europaea), а біля стовбурів дуба – конвалія звичайна (Convallaria majalis) чи грушанка мала (Pyrola minor). На відкритих місцях більш зволожені ділянки із сосново-різнотравними і дубово-різнотравними мікроценозами чергуються з ділянками, зай­нятими трав'янистими мікроценозами з домінуванням горлянки женевської, буквиці лікарської тощо. На оліготрофному болоті сосново-журавлиново-сфагнові мікроценози, які заселяють при­стовбурні підвищення, чергуються з пухівковими, які являють собою невеликі однорідні пухівкові купини, та сфагновими, котрі займають найбільш обводнені ділянки поміж першими двома купинястими мікроценозами.

Для сосново-лишайникового бору можна навести такі мікро­ценози:

Ø бір із зімкнутою сосною, де майже відсутній лишайниковий покрив;

Ø бір з розрідженим деревостаном, де в наземному покриві виділяються лишайники та синузії плевроцію Шребера;

Ø бір з дуже розрідженим деревостаном і добре розвиненим лишайниковим покривом.

Ці мікроценози чергуються між собою і не порушують уяву про лишайниковий бір як про єдине ціле, єдиний тип лісу.

В результаті в усіх типах лісу, подібних до наведених вище, спо­стерігається мозаїчність рослинного покриву. Такий розподіл мікроценозів властивий не лише для лісів, й для лук, степів, полів тощо.

Отже, мозаїчність – це горизонтальне розчленування фіто­ценозу на морфологічні й еколого-ценотичні мікроценози. Характерною ознакою мозаїчності є те, що однорідні мікроценози взаємозв'язані між собою, а їхня певна відокремленість виявляється лише по межі фітоценозу.

Не менш істотною ознакою мозаїчності є те, що інтегральним, (об'єднуючим) компонентом усіх мікроценозів у фітоценозі є еди­фікатор (або співедифікатор) основної життєвої форми рослин.

Склад кожного окремого фітоценозу неоднаковий, а значить – неоднорідним є його екологічне середовище, оскільки в кожному з мікроценозів або на кожній окремій ділянці будуть різні умови ос­вітлення, температура повітря і ґрунту, рух повітря, товщина сні­гового покриву, кількість опадів,товщина підстилки тощо.