Модель економічного зростання Роберта Солоу

Ключовими елементами моделі Харрода-Домара є величина заощаджень узагалі і схильність до заощадження зокрема. Величи­на заощаджень, за інших однакових умов, залежить від: ціни або процента, доходу; суспільних передбачень.

Моделі економічного зростання є абстрактним виражен­ням процесу зростання у функціональних рівняннях та графіках. Ці моделі дають можливість виявити вплив змін певних факторів економічного зростання на обсяги випуску, вста­новити рівноважні темпи зростання при існуючих парамет­рах економіки.

Під економічним зростанням розуміють збільшення реального доходу (випуску) в економіці (ВВП, НД), а також збільшення реального доходу (випуску) в розра­хунку на душу населення країни.

Для вимірювання та оцінки економічного зростання використовують показники абсолютного приросту, темпів приросту реального обсягу випуску в цілому та на душу населення. Останній показник є більш точним для оцінки економічного зростання, що важливе, перш за все, як основа зростання добробуту населення, засобу вирішення багатьох соціально-економічних проблем.

 

ΔYt= Yt - Yt-1 (10.1)

Δyt= ΔYt/Yt-1×100, (10.2)

де ΔYt - абсолютний приріст ВВП; Yt - ВВП у році t; Yt-1 — ВВП у році t-1; Δyt — темпи приросту реального ВВП (темпи економічного зростання).

Виділяють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. При екстенсивному зростанні збільшення обсягів випуску відбувається за рахунок вико­ристання додаткових ресурсів при незмінній середній про­дуктивності праці у суспільстві. Інтенсивне зростання пов'язане з використанням більш досконалих факторів ви­робництва та засобів їх поєднання, тобто здійснюється не за рахунок збільшення обсягів витрат ресурсів, а за раху­нок збільшення їх віддачі.

Якісне поліпшення факторів та засобів їх поєднання ґрунтується на впровадженні досяг­нень науково-технічного прогресу, нової техніки, техно­логії, підвищенні якості праці та вдосконаленні її органі­зації. В реальній практиці можуть одночасно мати місце екстенсивний та інтенсивний типи, тому виділяють пере­важний тип зростання.

Фактори економічного зростання класифікують за різни­ми ознаками. Так, виділяють фактори попиту, розподілу та пропозиції.

До факторів попиту відносять рівень цін, споживчі, інвестиційні, державні витрати, обсяг чистого експорту.

Фактори розподілу складають повнота та раціо­нальність залучення ресурсів у виробничий процес.

Найважливіше значення мають фактори пропозиції, які забезпе­чують саму потенційну можливість зростання, їх групують відповідно до типів економічного зростання. Екстенсивні фактори: зростання капіталу; збільшення праці (кількість зай­нятих та кількість відпрацьованого робочого часу).

Інтенсивні фактори: технологічний прогрес; зростання професійного та освітнього рівня робіт­ників; вдосконалення управління виробництвом, системи організації та мотивації праці.

Причинами, що стримують економічне зростання, на­зивають ресурсні, економічні та інституційні обмеження, а також соціальні витрати, пов'язані зі зростанням вироб­ництва.

3. Модель економічного зростання Домара-Харрода.

 

В економічній науці розроблено багато моделей економічного зростання. Вважається, що засади теорії економічного зростання закладені ще Давідом Рікардо. Кожен з авторів моделей акцентував увагу на певних факторах зростання. Зокрема, логіка Рікардо була такою: економічне зростання визначається нагромадженням капіталу (інвестиціями). Але останні залежать від прибут­ку; прибуток, у свою чергу, пов'язаний із величиною зарплати. Зар­плата ж визначається цінами на продукти харчування, які залежать від наявності у держави землі та від її урожайності. Отже, увагу Давіда Рікардо привертала саме земля як фактор зростання.

Автори моделі Харрода-Домара - Рой Харрод та Євсей Домар. У цій моделі досліджується еко­номіка у довготерміновому періоді.

Головні риси моделі Харрода-Домара:

1. Модель ґрунтується на так званій "капітальній" теорії вартості (за аналогією з "трудовою" теорією вартості). Іншими словами, приймається, що вирішальне значення для економічного зрос­тання мають запас капіталу та його збільшення. Праці ж відво­диться підпорядкована роль. В основу моделі покладено, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці, тобто ΔL/ΔK= соnst. Це передбачає, зокрема, незмінність зарплати.

2. Модель не враховує технологічних змін, приймаючи технологіч­ний рівень як сталу величину.

3. У моделі приймається, що K/Y = ΔK/ΔY

4. У моделі Харрода-Домара, як і в більшості посткейнсіанських моделей, враховано, що фактором стримування економічної ак­тивності (відповідно, і зростання) може виступати сукупний попит.

5. У моделі приймається, що інвестиції дорівнюють заощадженням. I = S

6. Інвестиції тотожні приросту капіталу I=ΔK.

Аналізована модель ґрунтується також на тому, що інвестиції певного періоду визначаються граничною схильністю до заощад­жень. Економічне зростання розглядається як функція, по-перше, граничної схильності до заощаджень, по-друге, — співвідношенням: K/Y,

де K — запас капіталу;

Y — створений продукт.

Співвідношення К/Y є коефіцієнтом зв'язку між запасом капі­талу і продуктом. Зрозуміло, що зменшення цього коефіцієнта передбачає зростання ефективності використання запасу капіталу. Власне величину економічного зростання можна обчисли­ти у такий спосіб:

Gr =ΔY/Y, (10.3)

 

де Gr — економічне зростання; ΔY — приріст продукту протягом певного періоду; У — обсяг продукту в попередньому періоді.

Гранична схильність до заощадження (головний фактор моделі)

 

s/ = S/Y, (10.4)

 

де S — обсяг заощадження; У — продукт.

Оскільки в моделі приймається, що заощадження дорівню­ють інвестиціям (S = І), то гранична схильність до заощаджен­ня набуває вигляду: s/ = S/Y=I/Y

Частка приросту капіталу у прирості продукту (внесок капі­талу у збільшення продукту) позначається k:

k=ΔK/ΔY = I/ΔY (10.5)

 

Виходячи з того, що I/Y= s’ , а I/ΔY=k і визначивши, що Y=I/s/, a ΔY=I/k, отримуємо функцію економічного зростання:

Gr=ΔY/Y= I/k / I/s/ = s//k (10.6)

 

Отже, зростання визначається часткою заощаджень у продукті (через яку оцінюється загальна схильність до заощаджень), віднесе­ною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зрос­тання продукту.

Згідно з формулою, економічне зростання можна забез­печити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання до­даткового капіталу.

Логіка моделі Харрода-Домара ґрунтується на тому, що за­ощадження перетворюються на інвестиції, які, завдяки створенню додаткової здатності виробляти, забезпечують більший доход у майбутньому періоді. Більший сукупний доход, у свою чергу, га­рантує більший обсяг заощаджень, інвестицій, капіталу і, отже, більший доход у наступному періоді. Різниця між обсягом продук­ту, виробленого в наступному та попередньому періодах, і показує економічне зростання.

Модель, що розглядається у цій темі, була вперше наведена у праці Роберта Солоу "Внесок до теорії економічного зростання" 1956 р. За розроб­ку теорії економічного зростання Р. Солоу в 1987 р. було присуд­жено Нобелівську премію.