Об’єкти управлінської діяльності виконавчої влади.

Адміністративний аспект державного управління полягає у виконавчій та розпорядчій діяльності держави, що реалізується виконавчою владою, а також у практичній організації виконання законів, інших нормативних актів, юридичних приписів.

Адміністративний аспект державного управління.

Виконавчий характер діяльності органів виконавчої влади полягає у практичному втіленні в життя законодавчих актів, оперативному та динамічному управлінні економічною і соціальною сферами, а також державно-політичною діяльністю (оброна, безпека, митна справа).

Розпорядчий характер державно-управлінської діяльності полягає у виданні органами виконавчої влади постанов, розпоряджень, наказів, інструкцій, правил та інших підзаконних актів. Це дає змогу забезпечити виконання норм та принципів Конституції України, законів, нормативно-правових актів Президента та ефективно управліяти галузями економіки і соціально-культурної сфери.

Розпорядча діяльність органів виконавчої влади має підзаконний характер, тобто базується на Конституції, законах, нормативних актах Президента та Кабінету Міністрів України і має їм відповідати.

Найпершою умовою раціональності й ефективності виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади є пізнання об’єктивного.

До другого ряду об’єктивних основ державного управління можна віднести природно-суспільні умови, що сформувалися внаслідок тривалої взаємодії людини і природи. Третій ряд об’єктивних основ державного управління становить культурно-історична спадщина, яка створена свідомістю та діяльністю людей і виступає об’єктивним опертям життєдіяльності.

Результатом впливу названих об’єктивних умов виступає виробничий сектор зі своїми технологіями, спеціалізаціями та коопераціями в межах території певної спільноти людей. Кожен раз необхідно враховувати її стан, потенціал, придатність для вирішення тих чи інших завдань. Раціональність державного управління саме і починається з умілого економічного та ефективного використання тієї виробничої бази суспільства, якою вона володіє на момент актуалізації своїх життєвих проблем.

Держава як виразник загальних потреб, інтересів та цілей і водночас як форма суспільства має створювати однакові економічні умови для розвитку різних форм власності.

Поряд з економікою важлива роль детермінанти (лат. determinare – визначати) виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади належить соціальній сфері суспільства, яка складається зі специфічних соціальних інтересів, соціальних відносин у вузькому розумінні слова, соціальної інфраструктури.

Об’єктивна детермінація виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління йде також від духовної сфери суспільства. Кожен народ протягом свого існування виробив, зберіг і засвоїв власну систему духовних цінностей – релігійних, світоглядних, ідеологічних, етичних, художніх, педагогічних та інших, до яких державне управління має ставитися як до об’єктивних факторів.

Джерелом і постійним імпульсом об’єктивізації державного управління є породжений духовною сферою суспільства науково-технічний прогрес.

Науково-технічний розвиток викликає зміни у всіх сферах життєдіяльності людей, серйозно коригує вплив об’єктивних умов на вирішення суспільних проблем. Він відкриває зовсім нові можливості перед людьми, але використання таких можливостей повністю залежить від людей, від їх суспільної організації.

Таким чином, об’єктивізація виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади йде від комплексу джерел, детермінант та імпульсів за напрямами: природно-географічні умови; природничо-суспільні умови; культурно-історична спадщина; виробнича база, системи економічних відносин; традиції і структури соціального життя; об’єктивне в духовній культурі; науково-технічний прогрес та ін.

На виконавчо-розпорядчу діяльність органів державної влади значний вплив справляють елементи суб’єктивного фактора.Суб’єктивний фактор уособлює собою свідомість у дії, певне злиття розумового і практичного процесів.

Визначальними для державного управління є суперечливість, нестійкість, гнучкість і різноманітність свідомості людей. Саме це і породжує багато проблем. Люди з різною свідомістю діють в ієрархії органів державної влади і посад. Одні й ті ж рішення вони поясняють по-різному, виходячи з власного розуміння. Так само вони ставляться до керованих об’єктів і умов їх функціонування. У результаті державне управління, його управлінські впливи і їх сприйняття керованими об’єктами складаються з множини різноякісних елементів свідомості, які створюють складні умови для управлінських процесів.

Для державного управління мають значення всі процеси, властивості та можливості суб’єктивного фактора. Тут виявляються дуже жорсткі корелятивні залежності, які або сприяють управлінським процесам, або їх гальмують, деформують і руйнують. Перш за все мова йде про співвідношення інтересів і цілей суб’єктивного фактора та інтересів і цілей, що реалізуються державним управлінням.

Складна структура суб’єктивного фактора приводить до того, що часто індивідуальні, а також групові (колективні) інтереси і цілі значно відрізняються від загальних інтересів і цілей, які об’єктивно перебувають у полі зору державного управління. Можлива й протилежна ситуація, за якої егоїзм і некомпетентність управлінців перетворюють інтереси і цілі державного управління в дещо, що суперечить всезагальним інтересам і цілям суб’єктивного фактора. Тому необхідна дійсно демократична організація державного управління, яка б забезпечувала узгодженість, взаєморозвиток та актуальність інтересів і цілей суб’єктивного фактора і виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади.

Визначальним елементом системи державного управління є об’єкт державного управління.Як об’єкти управлінської діяльності органів виконавчої влади виступають ті суспільні відносини, види діяльності й соціальні ролі, які безпосередньо пов’язані з відтворенням матеріальних і духовних продуктів та соціальних умов життєдіяльності людей.У суспільних відносинах, різних видах діяльності та різноманітних соціальних ролях держава має управляти не всіма, а тільки тими їх проявами, сторонами, взаємозв’язками, які мають значення для всього суспільства, стосуються реалізації загальних потреб, інтересів, і цілей. За межами цього відтворювальна активність людей вільна і керується іншими видами управління або взагалі самоуправляється.

Є різні підходи до класифікації об’єктів управління.

Залежно від якостей та призначення розрізняють організаційні, соціальні та інші об’єкти управління.

За рівнями управління розглядаються такі типи об’єктів як людина, колективи й об’єднання людей, суспільство в цілому.

Відповідно до організаційно – структурного критерію об’єктом державного управління виступають формально визначені структури (область, місто, підприємство), а за функціональним критерієм – види діяльності (роздержавлення, інформатизація, приватизація тощо).

Відповідно до основних сфер суспільства об’єкти управлінської діяльності державної влади поділяються на такі видові групи: соціальні, економічні і духовні.

Об’єктам управлінської діяльностіорганів державної влади притаманні такі властивості:

1) цілеспрямованість, як формує основу для аналізу й класифікації об’єктів управління залежно від цілей, що ставляться, зіставлення таких цілей з реальними об’єктивними можливостями;

2) самоактивність, яка виражається у здатності до саморуху на основі внутрішніх (власних) спонукальних причин і реалізується шляхом перетворення навколишніх умов і взаємозв’язків, шляхом установлення з ними активної взаємодії, або через пристосування до ситуації;

3) здатність до самоуправління своєю життєдіяльністю і своїм розвитком;

4) адаптивність до умов і факторів природного й соціального буття;

5) залежність від об’єктивних умов і факторів суспільної життєдіяльності й відтворення їх у своєму функціонуванні й організації.

Комплекс властивостей об’єктів управлінської діяльності виконавчої влади, особливо таких, як самоактивність, цілеспрямованість, адаптивність, здатність до самоуправління, визначає ступінь управлінських впливів з боку держави. Чим більше розвинуті об’єкти управлінської діяльності, тим сильніше й раціональніше виявляються їхні властивості, тим саме управління може бути „м’якшим” і зводитися тільки до управлінських впливів координаційного характеру.